Європейський Союз вирішив продовжити на рік такі відносини з Білоруссю, що дипломатичні санкції супроти цієї країни припинені. Санкцій не знімають, але вони тимчасово не обов’язують – отже, діячі білоруського режиму можуть без перешкод перебувати на території Співдружності. Про дальші відносини з Мінськом ЄС вирішить за рік, у жовтні.
Це – тільки відкладення постанови чи справді є шанс на якусь зміну з боку Білорусі?
Звертаємося до нашої гості, директорки Європейської Академії Дипломатії доктор Катажини Пісарської.
www.diplomats.pl
Катажина Пісарська: Власне, утримання санкцій і збереження стану, коли їх дія припинена, означає, що насправді ситуація між Європейським Союзом і Білоруссю не змінилася, що ЄС не бачить жодного приводу, аби вже тепер вирішити, чи скасувати ці санкції взагалі, чи запланувати інші додаткові кроки. Насправді, Співдружність чекає на розгортання подій у Білорусі і панує загальне переконання, що протягом ще дванадцяти місяців можуть відбутися зміни. Голова Європейського Парламенту Єжи Бузек каже, що коли після цього часу не буде видно жодних результатів, особливо у контексті місцевих виборів, які плануються в Білорусі, то тоді належало б обдумати якісь інші можливості, інший спосіб впливу на цю країну. Поки що, однак, сам факт, що ці санкції є і що їх дія офіційно вже рік припинена – це спосіб натиску на Білорусь і утримання присутності ЄС на її території; надання особливої ваги цим відносинам. Отже, рішення відносно санкцій є слушним, напевне, у великій мірі воно є моральним і політичним, тому що воно більш символічне, не вносить до двосторонніх відносин нічого нового поза всім, що ми спостерігали досі. Європейський Союз дає собі і Білорусі ще дванадцять місяців на поліпшення ситуації, яка вже рік, власне, не змінюється.
Які можливості впливу на Білорусь з боку Європейського Союзу і, зокрема, Польщі – задля поліпшення становища білоруського суспільства?
Катажина Пісарська: Передусім, насправді для відносин ЄС – Білорусь тепер визначальними є взаємини Білорусь – Росія. І залежно від того, як складаються її контакти з Росією – так Білорусь реагує на чергові пропозиції ЄС: чи затіснення співробітництва, чи можливості пропонувати громадянам безплатні візи – бо про скасування віз не може бути мови. Але все залежить від доброї волі білоруської сторони, а не Європейського Союзу. Адже Європейське Співтовариство має багато ідей, як зміцнити взаємне співробітництво і ці конкретні ідеї вже записані в рамках європейської політики сусідства. Це не тільки візові справи, але також, наприклад, укріплення міжлюдських відносин, організація обміну для студентів, можливість студійних візитів для підприємців – представників малого і середнього бізнесу. Є можливість зміцнення білоруського ринку за допомогою позик Європейського Інвестиційного Банку чи Європейського Банку Реконструкції і Розвитку. Тобто пропозицій з боку ЄС дуже багато. Але є питанням, чи Білорусь готова їх прийняти – чи вона відкрита на таке співробітництво. Останній рік показав, що ситуація не погіршилася, але й не стала анітрохи кращою. Звідси й необхідність утримати ці санкції – але у такому стані, що їх дія припинена.
Вважається, що різні дії Мінська і згода на поступки спрямовані на здобуття користі в рамках програм Європейського Союзу для білорусів.
Катажина Пісарська: Трохи таких побоювань, зрозуміло, з боку Співдружності є – що Білорусь використовує пропозиції співробітництва до своїх короткострокових політичних планів або у грі впливів, яку розігрує з Російською Федерацією. З другого ж боку, чим більша відкритість, навіть якщо спочатку удавана, проте, вона дозволяє на хоч якісь зміни у взаємних відносинах – наприклад, дозвіл на виїзд опозиціонера до країн Європейського Союзу на якісь зустрічі; обмін студентів; згода на поліпшення відносин – відкриття представництва ЄС, яке функціонує в Мінську – все це малі кроки, та насправді вони доходять до цілого білоруського суспільства. Країни Співдружності мають надію, що такі заходи зміцнюють корисну думку про ЄС і зрозуміння того, що Співтовариству залежить на спільних цінностях, таких як демократія, права людини – і країни ЄС зацікавлені, передусім, у тому, аби такі цінності були дотримані у Білорусі.
Що Польща могла б зробити для Білорусі?
Катажина Пісарська: Польща співпрацює з Білоруссю в багатьох аспектах, не кажучи вже про торговельні – двосторонній обмін є досить великим, але, передусім, з громадянським суспільством. Як мало котра з євросоюзних країн, Польща має постійно відкриті програми для недержавних організацій, реалізує там власні програми за посередництвом таких організацій, приймає білорусів у себе – чи на стипендіях у вузах, чи відкриває спеціальні програми для білорусів, які не можуть навчатися у себе на батьківщині. Таких жестів є дуже багато. Але вони не можуть випереджувати фактів. Тобто важко їхати з прапорами на майдан у Мінську, якщо там немає білорусів, які хочуть і потребують цих змін. І тому поляки чекають на момент, коли самі білоруси дійдуть до висновку, що режим Лукашенки насправді ізолює їх від світу, а не оберігає. І обмежує їхні можливості – а не, як твердить Лукашенка, власне, збільшує можливості білоруського суспільства у своїй країні та у світі. Отже, ці зміни мусять виходити від самих білорусів, зсередини Білорусі, а Польща завжди служить своїм досвідом з галузі перетворень, і тим, як щораз ефективніше і краще функціонувати – не тільки як громадянське суспільство, але, просто, як держава.
Чи в польському суспільстві достатньо знань про ситуацію Білорусі? Поляки були активними під час Помаранчевої Революції в Україні, але відносно Білорусі – постає думка, що в загальному сприйнятті це малозначуща держава. Чи потрібні інформаційні акції на тему Білорусі?
Катажина Пісарська: Я думаю, що моє покоління поляків абсолютно непоінформоване про те, що відбувається на Сході. Тобто, з одного боку, в Польщі усі вважають себе експертами у східних справах і Схід – це тема, дуже близька серцю кожного поляка. Але насправді лише якийсь відсоток поляків будь-коли були на Сході, особливо з молодих. Відбувається чимало молодіжних, студентських обмінів з країнами Заходу – Німеччиною, Францією, багато осіб виїжджає на роботу до Великобританії, натомість наші східні кордони – дуже закриті. Це справа не тільки віз, які функціонують від 2004 чи 2003 року, але, передусім, у ментальності досі не поборено певного бар’єру. І, напевно, вступ Польщі до ЄС ментально не полегшує подорожування на Схід. Усе це означає, що ніколи не досить інформації на тему наших східних сусідів. Україна – в остільки щасливішому положенні, що хоча б своєю Помаранчевою Революцією викликала велике зацікавлення на Заході, у тому – в Польщі, хоча в Польщі вже раніше зацікавлення Україною було дуже значним. У випадку Білорусі весь час побутує стереотип, що це країна дуже відстала, закрита, під авторитарним режимом. Розуміється, цей режим існує, але коли поїхати у Білорусь, то видно, що це така держава, яких багато у Східній Європі, яка також має дуже добрі вузи, розвивається, має перед собою майбутнє – за умови, що цей режим зміниться; відкриється або цілком зміниться. Тому я підтримую думку, що треба поширювати якомога більше інформації і також організувати якнайбільше виїздів на Схід, у Білорусь – і для молодих людей, і для представників державної адміністрації, які займаються відносинами зі Сходом, щоб взаємно відкривати очі – так як білоруси приїжджають до нас – щоб ми відвідували їх і могли пересвідчитися, якою є реальна ситуація у цій країні.
Наталя Бень