"Суспільна рубрика" присвячена сектору хатніх послуг, а передусім – участі українок в цьому секторі. Про це розмовляємо з Анною Кордасєвич, соціологом з Варшавського Університету, яка науково займається цим питанням. Отже, спочатку – як почалося Ваше наукове зацікавлення?
Анна Кордасєвич: Я почала цікавитися сектором домашніх послуг з 2004 року, коли перебувала в Італії, там я досліджувала польок, які працюють в цьому секторі. А коли вже повернулася з Італії, почала цікавитися тим, як ситуація виглядає у Польщі, як поляки входять у роль осіб, що дають працю іншим. Спочатку я думала, що дослідження буде схожим на мій італійський досвід – тобто що матиму справу з іноземками, котрі працюють у секторі домашніх послуг – головним чином, з українками. Але виявилося, що ця теза була неправильною. Як показують численні опитування, більшість працівників у цій галузі мають польську національність. Наприклад, 2001 року в масштабі країни тільки 7 % поляків мали хатніх працівниць. З них 10 % працевлаштовували іноземок. Шість років пізніше кількість сімей, що мають хатню допомогу, збільшилася до 15%. З них 4% поляків давали працю іноземкам.
Що означає – хатня допомога або сектор домашніх послуг? Які обов’язки виконують працівниці?
Анна Кордасєвич: Це визначення досить широке. Адже коли ми самі дбаємо про свій дім, то важко сказати, з чого саме складається ця праця. Можна, звичайно, перераховувати в нескінченість, що це, скажімо, підмітання підлоги, готування обіду, миття посуду, вікон і так далі. Я розумію хатні послуги як дбання про дім і про людей, що там живуть. Важко конкретизувати, з чого саме складається це значення. Але коли маємо справу з договором, з працею, за яку отримуємо гроші, то необхідно цю палітру послуг чітко визначити. Аби пізніше одна або інша сторона не була неприємно здивована. Наприклад, бували такі випадки, коли хатня працівниця, котра приходила прибирати чиюсь квартиру, була здивована тим, що повинна теж прибирати після собаки...
Чи можете сказати, скільки відсотків українок, яких Ви досліджуєте, працює у Польщі легально?
Анна Кордасєвич: Це дуже складне запитання, на яке, одразу скажу, ніхто не знає відповіді. Я зараз працюю на етапі з’ясовування скільки взагалі осіб підписало якийсь контракт з працедавцем. Але коли говорити, скільки відсотків осіб працює легально, скільки – ні... то з мого досвіду можу сказати, що значна кількість осіб працює без контракту. Щоправда, знаю, що багатьом особам дуже залежить на тому, аби врегулювати свою правову ситуацію. Є теж такі роботодавці, котрі допомагають своїм працівникам легалізуватися, вони роблять офіційні запрошення для хатніх працівниць, потім реєструють їх у відповідній установі, словом дбають про своїх працівниць.
А наприклад, з ґрона тих українок, яких Ви досліджували скільки жінок працювало у Польщі легально?
Анна Кордасєвич: Одна з них працювала легально. Ця жінка працювала опікункою літніх людей, їй повезло, бо працедавці хотіли оформити усі папери і легально працевлаштувати українку. Інші жінки, хоча працювали без контрактів, дбали про те, щоб перебувати у Польщі легально – вони виїжджали в Україну, коли закінчувалася віза, потім поверталися і знову так працювали. Це дві стратегії поведінки мігрантів. Перша – коли іноземці дбають про легальне перебування і працю. Друга – іноземці не реєструють своєї праці, але мешкають легально. І, на жаль, досить поширена третя стратегія – коли іммгранти працюють без контрактів, термін їхніх віз вже закінчився, вони пребувають у Польщі нелегально. Це найскладніша ситуація.
Чи українки і польки виконують однакову працю? Чи, скажімо, є види праці "приписані" з одного боку – українкам і, з іншого - полькам?
Анна Кордасєвич: На підставі якісних досліджень, якими я займаюся, важко стверджувати періодичність якихось явищ і робити загальні висновки. Я можу сказати, що ситуації – різні, моїми респондентками є як польки, котрі працюють в секторі прибирання, так і українки, які працюють в цьому ж секторі. Так само, в секторі опіки над дітьми працюють польки та українки. Але якщо спробувати узагальнити ситуцію, то хочу повторити за дослідницею Мартою Кіндлер – деякі польські працедавці неохоче дають працю українкам в ролі опікунок дітей, оскільки побоюються, що діти навчаться говорити польською зі східним акцентом. З іншого боку, один з моїх респондентів шукав до дитини саме українку або росіянку чи білоруску – хотів, аби дитина вивчила російську мову.
Якщо спробувати кілька слів сказати про українок, яких Ви досліджували... Які їхні історії, досвід?
Анна Кордасєвич: Я б сказала, що це різні особи. Серед них були жінки з вищою освітою, були теж із середньою або початковою. Часом серед хатніх працівниць можна зустріти магістра класичної філології, або лікарку чи жінку з інженерною освітою. Одна з моїх співрозмовниць тепер заочно вчиться у польському університеті, до Польщі жінка приїхала після того, як розлучилася зі своїм чоловіком. Як пояснювала – рішення про еміграцію прийняла, тому що не могла вже далі жити у маленькому містечку, де всі про всіх знають. Інша українка, яка взяла участь у моїх дослідженнях, має дуже складну міграційну історію. Вона працювала в Угорщині, на жаль, перебувала і працювала – можна сказати – в трудовому таборі: у жінки забрали документи, їй не виплачували зарплату, змушували працювати практично за їжу, постійно погрожували... Словом, жінці вдалося звідти втекти. Вона приїхала до Польщі, кілька років працювала у гастрономічних пунктах, до неї там теж дуже погано ставилися. Але якось одна її знайома порадила спробувати попрацювати у когось вдома. Тепер жінка прибирає у людей в оселях. Додам, що жінкам з вищою освітою, звичайно психічно важче почати працю в галузі хатніх послуг. Це для них, звичайно, деградація.... Але жінки затискають зуби, знають, що це – тимчасово.
Скільки заробляють українки за свою працю? І чи за ту ж саму виконану працю польки та українки заробляють однаково?
Анна Кордасєвич: Загальна оцінка така, що деякі люди воліють працевлаштувати українок, тому що вони дешевші. Так кажуть, але кажуть це не працедавці, з якими я веду розмову. Роботодавці наголошують, що вони платять такі ж ставки як польками, так і українкам. Якщо ж говорити ро ставки, то вони вагаються від 12 до 15 злотих – все, звичайно, залежить від праці, але також від регіону. У Варшаві ці ставки вищі, на периферії – менші. Натомість прагну звернути увагу на один момент – багато прцедавців казало, що воліють українок, тому що вони не задирають носа. Що це означає? Ось, приходить до мене полька, - розповідав один працедавцеь – і починає розмову тим, що охоче б випила каву або чай.
Як роботодавці оцінюють українок?
Анна Кордасєвич: Працедавці, які цінують українок і завжди намагаються давати працю тільки українкам, цінують їх за якість виконаної праці. Вони вважають, що українки прибирають краще, ніж польки. І друга справа, за яку цінують українок – це те, що з працівницями з України можна створити кращі, тепліші міжлюдські стосунки. Працедавці не раз казали, що українки вносять у дім якесь тепло, що з ними можна поговорити, тому теж довіряють українкам. Деякі з моїх респондентів казали, що стосунки з працівницями з України нагадують їм дитинство – коли у родинному домі була служба, і ця служба становила частину сім’ї. Додам, що самим українкам такі стосунки з працедавцями приносять користь. На жаль, мушу сказати, що не всі поляки вміють бути працедавцями. Ось наведу такий приклад – коли працедавці зачиняли в квартирі українку, що приходила до них прибирати. Вони виходили до праці, зачиняли двері, і жінка працювала ті чотири – п’ять, вісім годин, поки не було господарів, вона не могла нікуди вийти, аж поки не прийдуть працедавці - бо ж не мала ключів від квартири. На мою думку, такі ситуації треба викорінювати. Вважаюу, це недопустимо, аби так ставитися до працівника.
Справді, треба вміти бути не тільки добрим працівником, але й добрим роботодавцем.
Яна Стемпнєвич