logo

Сьогодення


Піднебесна потуга 29.01.2010 послухати 9,62 MB Одним з найбільш цікавих і неоднозначних процесів у світі є зростання ролі Китаю як нової потуги, країни, яка ще кілька десятків років тому була на периферії світової системи. За прогнозами спеціалістів, вже в найближчий період Піднебесна буде в стані перейняти роль глобального лідера.
Власне Китаю і його розвитку був присвячений семінар “Зростання глобального заангажування Китаю- значення для ЄС ”, що пройшов у Польському інституті міжнародних справ у Варшаві. Пропонуємо Вашій увазі звіт з цього заходу. Зважаючи на важливість й цікавість китайської тематики наша Рубрика актуальних питань матиме розширений формат.
Отже, Славомір Дембський, директор Польського інституту міжнародних справ,  відкриваючи згаданий семінар, зазначив, що Китай проводячи економічну трансформацію звертається до прикладу інших країн. Зокрема на його думку польський досвід посткомуністичної трансформації цікавий для китайців:

Славомір Дембський -З точки зору Китаю, Польща – це мала держава, але як ми змогли в нашому Інституті не раз зауважити, ми цікаві для китайців. По перше через те, що Польща – це найбільша з країн, що приєдналися до ЄС останнім часом. В тому сенсі природно, що ми є об’єктом зацікавлення, зокрема через призму того як нові члени впливатимуть на функціонування ЄС.
Це зацікавлення також зумовлене тим фактом, що Польща, в оцінці китайців, дуже ефективно провела трансформацію після падіння комунізму. Власне це питання є ключовим, яке сьогодні стоїть перед Китаєм. Важливим проблемою э те, як економічні успіхи цієї країни впливатимуть на її політичну і суспільну стабільність. У зв’язку з цим китайські експерти вивчають різні приклади кореляції економічної трансформації з суспільними і політичними змінами. З цієї перспективи Польща і регіон Центрально-Східної Європи викликає інтерес і є об’єктом аналізу.

Одним з доповідачів семінару був Кшиштоф Шумський, директор Департаменту Азії і Африки в міністерстві закордонних справ Польщі, а перед тим посол в Пекіні. Кшиштоф Шумський вважає, що у відносинах з Китаєм ЄС і США не варто займати позицію вчителя і надмірно повчати китайців, бо це без потреби викликає їх роздратування. Особливо різко реагує Китай на критику й втручання в сфери, які вважає своє внутрішньою справою:

Кшиштоф Шумський-Зростаюча роль Китаю на міжнародній арені останнім часом проявляється у великій непоступливості всюди, де на його думку може йтися про втручання  у внутрішні справи чи порушення цілісності держави. Маю тут на увазі зустрічі західних політиків з Далай Ламою, позицію щодо островів Єлтай у суперечці з Японією. Це теж інциденти на Південно-Китайському морі з американським флотом, яке США вважають за міжнародні, а Китай за свої територіальні води. Звідси можна зробити висновок, що сучасний Китай в обороні своїх інтересів не вагається вступати в конфлікт з Японією, ЄС, а навіть з Америкою.
Одночасно з цим спостерігається зростання міжнародної активності Пекіну. Це свідчить, що після певних коливань китайці погодилися відігравати значнішу роль в міжнародній політиці, але й надалі це має досить обмежений характер. Тепер постає принципове питання – чи  Китай погоджуючись на цю  роль  готовий прийняти міжнародні стандарти взаємовідносин? Чи можливо по мірі зміцнення своїх позицій ця країна буде прагнути змінити встановлені правила гри, так щоб це більше відповідало китайській цивілізаційній традиції. На мою думку ця справа буде однією з головних дилем сучасного світу в середньотерміновій часовій перспективі.

Кшиштоф Шумський у своєму виступі зосередився також на зростаючій присутності Пекіну в Центральній Азії. Цей регіон для Піднебесної цікавий не лише з приводу географічної близькості і спільних інтересів в сфері безпеки, але й через свої запаси енергоресурсів:

Кшиштоф Шумський-Китай був однією з перших держав, які встановили дипломатичні відносини зі всіма п’ятьма новопосталими центральноазіатськими державами, які здобули незалежність після розпаду СРСР в грудні 1991 року. Це було зумовлено бажанням Китаю заповнити пустку, яка утворилася після розпаду Радянського Союзу. Так само, це було пов’язано з розумінням стратегічного значення тих країн з точки зору національних інтересів Китаю.
90-ті роки, це період побудови Китаєм так званої добросусідської співпраці з державами Центральної Азії і уважне спостерігання за внутрішньою ситуацією в цих країнах. Слід сказати, що китайці врегулювали з ними всі прикордонні проблеми. Другим аспектом цього питання був початок інтенсивної співпраці в сфері безпеки у прикордонних областях, що зумовлено ситуацією в західних регіонах Китаю. Почалася спільна боротьба з трьома так званими силами зла -  це тероризм, сепаратизм і екстремізм. Першочергова проблема для китайців, це ситуація в Синцянгу і уйгурський сепаратизм.  
Поза сумнівом Центральна-Азія важлива для Пекіну ще й тому, що там зосереджені серйозні запаси газу і нафти, а як відомо Китай постійно потребує енергоресурсів для своєї галопуючої економіки.

Кшиштоф Шумський теж заторкнув питання взаємовідносин і конкуренції Китаю та Росії в Центральній Азії, яка вважається вотчиною Москви. Отож Пекін дуже обережний в своїх починаннях в цьому регіоні і намагається зайвий раз не загострювати відносин зі своїм головним партнером, але й водночас китайці зміцнюють тут свої впливи:

Кшиштоф Шумський-Пекін веде дуже обережну політику, коли йдеться про відносини з Росією, яка залишається провідною країною в Центральній Азії. Здається, китайське мислення таке, що занадто демонстративне порушення російських інтересів могло б мати некорисний вплив на весь комплекс відносин Китаю з цією країною. У зв’язку з цим Пекін уникав прямої конфронтації з російськими впливами і скоріш за все так чинитиме й надалі. Так само китайці не ангажуються в американо-російське суперництво на цьому терені.
Важливим інструментом формування китайської політики в центральноазіатському регіоні є Шанхайська організація співпраці. Це єдина організація в рамках якої Китай бере участь в багатосторонніх структурах безпеки і розвиває співпрацю у багатьох сферах.  Тим не менше здається, що заангажування Пекіна тут досить обмежене. Неодноразово коли Москва намагається проводити глибші відносини в рамках Шанхайської організації співпраці, то Пекін старається уникати цього. Тобто завдяки цій організації, китайці хочуть бути присутніми в Центральній Азії, але разом з тим намагаються не провокувати інших світових гравців і теж запобігають зміцненню і без того сильних впливів Москви.

Слід сказати, що одним з аспектів порушених під час згаданого семінару був аналіз економічного розвитку Китаю, який викликає подив в економістів в цілому світі. Отож в чому секрет динамічного розвитку китайської економіки? На це питання спробував відповісти Славомір Дембський, директор Польського інституту міжнародних справ:

Славомір Дембський-Спочатку вважалося, що джерелом динаміки китайської економіки є дешева робоча сила. Потім з’явилися уваги, які стосувалися внутрішнього ринку, йдеться про величезний попит, котрий стабілізує економічне зростання Китаю. Особливо це важливо в умовах глобальної рецесії. Проте останнім часом появився третій чинник, а саме колосальні валютні запаси. Китай починає виконувати роль не лише головно кредитодавця, але й стає джерелом безпосередніх інвестицій.

Натомість професор Казімєж Стажик з Головної торговельної школи у Варшаві, у своє виступі зосередився на особливостях економічної трансформації Китаю, яка започаткована у 1978 році:

Казімєж Стажик-Специфікою ринкової трансформації китайської економіки полягає в тому, що вирішальну роль відіграють зовнішні чинники. Маю тут на думці лібералізацію економіки, внутрішню і зовнішню, в китайському випадку домінує її зовнішній вимір. Це проявляється у розвитку закордонної торгівлі, імпорті капіталу і трансфері технологій. І власне ті зовнішні чинники дозволяють сформулювати такий погляд, що приклад Китаю є з цієї точки зору винятковий. Оскільки скажімо країни Центрально-Східної Європи розпочинали ринкові перетворення від внутрішньої лібералізації, а вже паралельно мала місце зовнішня лібералізація. Натомість китайська модель трансформації виняткова і можливо вона буде цікавим рішенням для економік країн, що почнуть перехід ринкової економіки, (скажімо це Куба і Північна Корея). Тобто  як бачимо Китай показав, що можна проводити лібералізацію економічну без необхідності відмовлятися від монопартійної системи.

Однак як зазначає професор Казімєж Стажик не все так було гладко, бо до початку 90-тих західні компанії боялися безпосередньо інвестувати в Китай, оскільки не були впевнені в стабільності цієї держави і тому надавали перевагу кредитуванню. Важливе значення в економічному зростанні Китаю мали капітали 30-ти мільйонної китайської діаспори з Центрально-Східної Азії:

Казімєж Стажик-В цьому процесі ключову роль відіграють зовнішні чинники, а особливо закордонні капітали, в тому числі безпосередні інвестиції. В перший період, 1978 – 80-ті роки, головна роль належала кредитам, які в той час складали 80% імпорту капіталу. Згодом відбулася рівновага між напливом кредитів й безпосередніх інвестицій, а сьогодні перевагу мають безпосередні капіталовкладення. Цей процес пов’язаний не лише з користями, котрі несуть в собі безпосередні інвестиції, але й це було зумовлено тим, що Китай не розглядався в цей період як надійний ринок. Існували побоювання іноземного капіталу перед безпосередніми інвестиціями – великі західні компанії уникали інвестувати в Китай. Натомість на цей ринок йшли в першу чергу малі і середні фірми, переважно пов’язані з китайською діаспорою. Однією з перших західних компаній, яка прийшла до Китаю був Фольксваген, який побудував автомобільний завод у Шанхаї, що стало сигналом для інших корпорацій для входу на китайський ринок.
Ключовою тут була ідея Пекіну про допуск західних компаній, але також важливим було рішення експансії китайських фірм на зовнішні ринки.

Ще одним важливим аспектом, який розглянули учасники згаданого семінару був аналіз інструментарію, котрий використовує Китай задля того, щоб здобути провідне місце у світі.  Говорить Славомір Дембський, директор Польського інституту міжнародних справ:

Славомір Дембський-Держава, яка претендує на роль гегемона світової системи впливає на неї принаймні в трьох сферах – це інститутції, процедури і норми. В кожній з цих трьох сфер Китай вже відчуває результати свого впливу. Вже формується якась форма американо-китайської співпраці, це так звана формула G2. Щодо процедур, то яскравим прикладом значення Пекіна був нещодавній кліматичний саміт в Копенгагені, де американський президент Барак Обама прагнув зустрітися з своїм китайським колегою, Ху Цзиньтао. Тобто президент США шукав зустрічі з китайським лідером, а не навпаки, як це було протягом десятків років.
Щодо норм, то тут ми спостерігаємо формування нових підходів до фінансової допомоги й інвестицій, зокрема це стосується Африки. Китайські капіталовкладення в цьому регіоні не залежать від таких застережень, які роблять країни Заходу. Китайці не вимагають виконання критерію демократичності від урядів країн, де працює їх капітал. Це звичайно породжує питання про те наскільки такі дії Пекіну впливатиме на можливість діяльності США і ЄС в Африці та й інших регіонах.

Як зазначила ще одна доповідачка семінару, Юстина Щудлік Татар з Польського інституту міжнародних справ, Китай у свої зовнішній політиці використовує так звану м’яку силу, soft power. Тобто змінює поведінку інших з метою одержання бажаного результату не через нагороду або покарання, а через зацікавлення і надання певних преференцій. Чи це становить загрозу для політики ЄС і США? Говорить експертка Юстина Щудлік Татар:

Юстина Щудлік Татар-Дуже складно на це питання відповісти. Натомість я б хотіла поставити таку досить контроверсійну тезу поставити, що все ж таки китайська soft power становить конкуренцію для впливу ЄС. А якщо навіть не становить, то в певному сенсі, то виклик для Євроспільноти, що зумовлено вже хоча б тим, що Китай присутній в чимраз більшій кількості країн і регіонів. В першу чергу тут проводиться  так би мовити дипломатичний наступ. Окрім того китайці використовують велику кількість інструментів для досягнення своїх цілей.


Експертка також окреслила, головні джерела китайської soft power:

Юстина Щудлік Татар- Якщо йдеться про інструменти китайської soft power, то вони черпають сили з трьох джерел. Це культура –промоція китайської культури, зокрема через навчання китайської мови. Політичні джерела, тобто зовнішня політика, коли відбуваються візити китайських політиків і організовується цілий ряд неформальних зустрічей. Третій вид джерел, це економіка, а саме різного роду фінансова допомога Пекіну для країн, що її потребують.

Як зазначає Юстина Щудлік Татар китайці намагаються діяти в країнах так званого Третього світу, яким Захід не приділяє достатньої уваги, що веде до зміцнення присутності Пекіну:

Юстина Щудлік Татар-Якщо йдеться про головні напрямки китайської дипломатичної активності, то це Латинська Америка, Африка, Центральна Азія і Південно-Східна Азія. Чому саме це напрямки- вони привабливі для Китай як з економічної так і політичної точки зору. Одночасно з цим, то регіони, які потребують якоїсь допомоги і підтримки,  а водночас не є пріоритетом для зовнішньої політики США чи ЄС. Це приклад раціонального мислення, коли Піднебесна шукає свого роду ніш, де вона могла б вільно діяти. Водночас китайський економічний потенціал і політична система є привабливими для країн зі згаданих регіонів.
Отож назагал можна сказати, що елементи китайської soft power становлять серйозну загрозу для політики і впливів США та ЄС у згаданих вище регіонах.

(Запрошуємо прослухати звуковий файл)

Назар Олійник

Polskie Radio SA: reklama| archiwum| studia muzyczne| Chór PR w Krakowie|

Polska Orkiestra Radiowa| Orkiestra Kameralna PR AMADEUS| Redakcja Katolicka| Radiowe Centrum Kultury Ludowej| Radiowa Agencja Fonograficzna| Studio Reportażu i Dokumentu|

zamówienia publiczne|

Mapa strony RSS Podcast Kontakt Forum

Copyright © Nowe Media, Polskie Radio S.A. Wszelkie prawa zastrzeżone