Після 1989 року, коли після падіння комунізму Польща відновила свою незалежність, східна політика стала наріжним зовнішньої політики Варшави. Її віссю є принцип добросусідства, підтримка демократичних процесів та суверенітету сусідів за східним кордоном Польщі (України, Білорусі та Литви), а також активні протидія і стримування неоімперської політики Росії в регіоні.
Нещодавно Центр польсько-російського діалогу і взаєморозуміння провів соцопитування, метою якого було дізнатися ставлення поляків до польської східної політики та її курсу. Чимало місця в цьому дослідженні було відведено Україні та українцям.
Про результати соцопитування Назар Олійник розмовляв з Лукашем Адамським, віце-директором цього центру.
-Пане Лукаше, не секрет, що від якогось часу панують побоювання щодо перспективи польсько-українського стратегічного партнерства, особливо на тлі затяжної війни довкола важких питань минулого. Теж існують критики східної політики Польщі щодо України, що вона нібито ідеалізована, що там витає дух Гєдройця. А водночас ваше дослідження показує, що ця політика і погляд на Україну, як на стратегічного партнера, що домінує власне це бачення серед поляків, серед польського суспільства. І, фактично, польський уряд має широку підтримку суспільства щодо України. Чи не так?
-Може почну з цього, що я би не говорив про війну, про затяжну війну, а просто спори, спори, які, враховуючи ситуацію і розвиток історичної свідомості поляків, українців і ситуацію, в якій перебуває Україна, я навіть можу якоюсь мірою зрозуміти звідки цей конфлікт взявся. Тим паче, він не корисний для Польщі і для України.
І тепер так, це дослідження дає певну надію, бо виявилося, що попри те, що в українському медіа-просторі останніми роками ці історичні суперечки домінують, і попри те, що ця проблематика так інтенсивно показувана в ЗМІ, то вона не змінює загальної точки зору поляків, що Україна для Польщі важливіша, ніж Росія. В конкретному питанні, яке ми задали, що важливіше чи розвиток співпраці з країнами-сусідами, які теж потерпіли від російського імперіалізму чи може співпраця з Росією, то вийшло, що 56% поляків вважає, що все таки співпраця з такими країнами як Литва, Україна, важливіша ніж розвиток відносин з путінською Росією. Що більше, дає теж надію те, що 80% поляків, абсолютно переважна більшість, вважає, що польська зовнішня політика не повинна зосереджуватися навколо тільки такого вузького польського інтересу, але вона теж вона повинна його поєднувати з захистом прав людини, розповсюдженням демократії, підтримкою націй, які борються за свою свободу — тут якраз Україна підходить. І загалом, можна сказати, що це опитування є суспільною легітимацією для цього курсу польської зовнішньої політики, яку проводили з певними коректами, але різні польські уряди після 1989 року. Тобто, того, що поточно називається «доктриною Гєдройця».
-Ну, власне тут ще один позитивний момент, який відстежується у вашому дослідження це те, що абсолютна більшість поляків розуміє суть російської агресії і що це агресія проти України , і теж є однозначно негативне ставлення до Путіна. Фактично ці показники подібні або навіть можливо кращі, якщо йдеться про такі ж показники, які мають місце у випадку України.
Так, це правда. І це теж дає надію. Я це вважаю просто надією, бо я абсолютний противник того, щоб Польща збільшувала рівень контактів з урядом Володимира Путіна. Я вважаю, що суть польської політики щодо Росії повинна бути в тому, щоб підтримувати всі ці антипутінські сили, ці сили, які дають надію на припинення імперіалізму в російській зовнішній політиці і повороту Росії, якби в круг країн, які дотримуються цивілізованої поведінки. Тобто, це надія. І це наше опитування показало, що відсоток тих, які підтримують Путіна в Польщі менший ніж в Україні. Тобто, менше ніж 10%.
-Я хотів би хотів власне запитатися про ще один аспект. Чи можна сказати, що позитивним капіталом, який, так би мовити, цементує польсько українські взаємини і партнерство, власне є імміграція, виїзд українців на роботу до Польщі? Власне те, що поляки мають можливість стикатися з живими українцями, з людьми з крові і кості і бачать, як вони виглядають, як вони мислять. і ті стереотипи якоюсь мірою розвіюються? Тому, що ваше дослідження показує, що здається 71% поляків, мають дуже позитивне ставлення до українців в плані особистих контактів з українцями, які приїжджають до Польщі чи то на роботу чи на навчання.
-Саме так і є. Я тут ще можу процитувати результати двох інших досліджень, які ми зробили минулого року. І там теж Україна була якимось чином присутня. Вийшло з тих інших досліджень, що поляки на запитанн які нації, які сусідні народи найближчі, а які найдальші, то за найближчих вважають чехів і словаків, але українці і литовці, вони на другому місці. На третьому місці, з більшим таким відривом, білоруси. Потім німці, а росіяни на найдальшому. Плюс є зацікавлення Україною, українською культурою. З тих наших досліджень вийшло, що більше 70% поляків мають позитивний досвід контактів з українцями, але тут треба сказати, що якби інші, регулярні дослідження, які проводять в Польщі, які досліджують загальне ставлення поляків до інших націй, ну там це робить Центр досліджень громадської думки. Там відсоток поляків, які мають позитивне, а не нейтральне чи негативне ставлення до українців, він зазвичай понад 30%. Виходить така парадоксальна ситуація, що поляки набагато кращий мають досвід і краще враження після особистого спілкування з українцями, ніж коли думають про українців загалом. Я думаю, що це вже соціологи повинні зробити додаткові дослідження, фокусні дослідження, які би показали, з чим пов'язана та різниця в оцінці націй в цілому і українців, яких ми знаємо чи з якими ми мали контакти.
Ну, в будь-якому разі, я вважаю, що це теж позитивний сигнал, який дає надію, що особисті контакти, а їх протягом останніх років було багато, вони спроможні подолати різні стереотипи і загалом сприяють покращенню міжлюдських відносин між нашими народами.
-Я власне тепер хотів би торкнутися тих тривожних і, можливо, критичних моментів, які показує ваше дослідження. Зокрема про те, що 17% поляків не погоджуються з тим консенсусом щодо територіальних втрат, які Польща понесла внаслідок Другої світової війни і теж про 11% тих, які вважають, що пріоритетом зовнішньої політики Польщі щодо України повинно бути змусити українців і Україну визнати «злочинний характер» ОУН-УПА і події на Волині.
Про що це говорить і які це несе ризики для українсько польських взаємин?
-Я зараз відповім Вам на це запитання, але з Вашого дозволу, я би може сказав також про те, про що хотів раніше сказати. З моєї точки зору, такий найбільш негативний результат то те, що маємо тенденцію, яка говорить про те, що молодші покоління поляків вони менш схильні до такої безінтересовної підтримки сусідів і більше схильні до такого бачення розвитку відносин за принципом бартеру. Тобто, «ви нам щось даєте, то і ми вам щось дамо, і навпаки». І також хочу тут нагадати, що серед наймолодшого покоління поляків відсоток тих, які вважають, що Польща і Росія рівною мірою відповідають за погіршення взаємовідносин, він перевищив навіть 70%, а це означає, що польські політики можуть мати в майбутньому проблеми з переконанням якраз цього наймолодшого покоління поляків, коли воно стане більш зрілим і буде більш впливати на курс справ у державі, до такої підтримки цього гєдройцьового курсу польсько зовнішньої політики. І якби це найбільш тривожна тенденція.
А те, що Ви говорили, то дійсно так є – 17% поляків, які вважають, запитані про те, чи вони позитивно чи негативно сприймають цей консенсус, який склався після 1989 року, що Польща не повинна висувати територіальних претензій щодо земель, які їй забрав Радянський Союз, то 17% поляків відповіли, що вони якби негативно сприймають цей консенсус. Ну, і тут питання про те, що є причиною, чи це дійсно ревізіонізм і бажання повернути ці території? Я цього виключити не можу, але мені більш ймовірною видається інша інтерпретація, що люди тут відповідали за принципом якби такої рефлексії, ностальгії. Тобто, мовляв, може все-таки варто спробувати? [переглянути консенсус]. Частина поляків все-таки народжена на цих землях, які належать до України, Білорусі чи Литви. Частина там має корені. І тут може також сентиментальний чинник вплинув на такі відповіді.
А те, що 11% поляків вважає, що пріоритетом польської політики щодо України повинно бути те, щоби Польща досягла зміни української історичної політики, то для експертів, дипломатів, не повинно бути якоюсь несподіванкою, бо ця група завжди була і вона впливає теж на політичні процеси, але це все-таки меншість, то 11%.
Матеріал підготував Назар Олійник