Роками історія поляків і литовців радше ділила, проте п’ятничні урочистості у Вільнюсі демонструють, що вона може їх також і єднати, - пише у понеділок Єжи Гащинський у газеті «Rzeczpospolita».
Польські і литовські солдати, що марширують пліч-о-пліч, море делегалізованих Лукашенком білоруських прапорів, президенти Литви і Польщі Ґітанас Науседа і Анджей Дуда, що також поруч, всі, хто зібрався у кафедральному соборі – ці картини справляють сильне враження, приковують до себе увагу мільйонів.
Так було 22 листопада у литовській столиці, де відбулося урочисте поховання останків січневих повстанців, що були страчені росіянами. Константи Каліновський і Зиґмунт Сєраковський є героями декількох народів, і немає сенсу торгуватися про те, котрого більше. Це було литовсько-польсько-білоруське свято, притому черговість можна тут міняти довільно, а також додати ще якийсь елемент.
Спільноту литовців і поляків, а також інших у цьому непростому регіоні – білорусів, українців, латишів – найліпше видно, якщо подивитися на ХІХ століття, коли нас не було на мапі. Те, що ускладнювало взаємини чи навіть їх заморозило, передусім було пов’язане з історією того століття. Історична політика спрямовується, зазвичай, проти іншого, а таким іншим є сусід; її живить мучеництво, а також суперечка, конфлікт. Цього разу ми мали такий приклад історичної політики, що сусідів об’єднує, - наголошує публіцист. - Досвід підказує, аби польсько-литовські відносини хвалити із обережністю. П’ятничні урочистості додають оптимізму. Не змарнуймо його – і ми, і литовці.
А.М.