Подія, яку творять музиканти, аніматори культури, подружжя Марта Ґрабан-Бутрин і Кшиштоф Бутрин разом з місцевими музикантами, співаками, притягує чимало людей зі всієї Польщі і світу. Фестиваль має доволі камерний характер. Перед усім, він має освітню мету – кожен тут може навчитися грі на інструменті від сільських музик зі слуху або ж навчитися співати на місцевому діалекті. Фестиваль мандрує по різних селах і містечках Розточчя і цього року він вперше відбувався у Коцудзі. Це село, зокрема, відоме тим, що саме тут було створено і заспівано місцевим гуртом "Яжембіна" хіт "Koko, koko, euro spoko" у 2012 році. Але, якщо більш заглибитись у культуру і традиції цього села і околиць, то не хочеться звідти виринати. Саме звідси виводиться старовинний інструмент "сука білгорайська" або "коцудська", смичковий інструмент, на якому грається нігтьовою технікою. Його реконструкцію в кінці XX століття здійснив Збіґнєв Бутрин. На суці грають зараз не лише на Люблінщині, але й по всій Польщі і світі. У Коцудзі та околицях досі грають сільські музиканти, танцюють на забавах, а пісенна традиція привертає увагу все більше і більше людей.
Суботнього вечора, вже традиційно, на фестивалі «Na rozstajnych drogach» відривають стінопис. Такі стінописи було створено і в інших містечках і селах, де відбувався фестиваль.
- Ми знаходимось в Коцудзі. Тут вже восьмий раз відбувається фестиваль «Na rozstajnych drogach», а рамках якого відбуваються інструментальні, музичні, танцювальні майстер-класи. Ми навчаємось і разом музикуємо з сільськими музиками та співаками. Зараз будемо відкривати музичний стінопис, який намалювала Кароліна Байка. Цей стінопис – відображення місцевих традицій, а саме на ньому ми бачимо інструмент «сука білгорайська» або «коцудська» із постаттю, яка на ньому грає, - розповідає організатор фестивалю Кшиштоф Бутрин.
Усіх присутніх біля стінопису, який було зображено на старій будівлі, куди селяни звозять на продаж молоко, Капела Бутринів вітає мелодією «Подружняк», це – традиційний танець з цього регіону.
Згодом із коротким словом до учасників фестивалю звертається мисткиня Кароліни Байка:
- Така кількість синього кольору вийшла під час створення стінопису. Я дуже люблю цей колір, тому, мабуть, це так завершилось. Тут також зображені малини, які мені дуже асоціюються з Розточчям і канікулами, бо саме зараз їх тут збирають. Можна багато наїстись. Також я намалювала традиційну шапку з цього регіону, з бамбонам, а також дівчину, яка грає на «суці білгорайській», яка також зустрічалась і в Коцудзі.
Зустрічі, спільна гра – молоді і старших осіб, у рамках програми фестивалю і поза нею… Фестиваль «Na rozstajnych drogach» має саме такий характер. Організатори запросили до співпраці місцевих артистів, аби ще краще передати атмосферу села на Розточчі і аби кожен із учасників фестивалю пізнав живу традицію. Так і я потрапила на музичний сніданок із місцевим гуртом «Яжебміна», навіть не очікуючи, що також разом з іншими заспіваю весільних пісень на локальному діалекті. З ведучою цих майстер-класів, співачкою Іреною Кравєц все можливо.
- Сердечно вас вітаю на співочих майстер-класах із гуртом «Яжембіна». Нам дуже приємно приймати вас тут на нашій коцудській землі, в моєму родинному домі, де живе моя мама Яніна Олешик. Я тут виросла. Це старий, понад 100-літній будинок. Сьогодні ми будемо вивчати наші місцеві пісні з Коцудзи, зокрема, весільні. Ви послухаєте наші цікаві мелодії, які були понад 100 років тому, як ми співаємо на нашому місцевому діалекті. І, думаю, вам це також буде під силу, адже ми підготували надруковані тексти саме на цьому діалекті, - заохочує до співу Ірена Кравєц.
А далі - чергова зустріч із місцевими музикантами із довколишніх сіл на Розточчі, де музична традиція дуже жива. Ці музиканти мають вже понад 70 років, вони досі грають на фестивалях, забавах, танцях, іноді на весіллях. Кажуть, що музика – це найбільше задоволення для них. Один з них Збіґнєв Бутрин походить з Янова Любельського. Крім того, що він грає на багатьох інструментах, є абсолютним самоуком, він це ще й творить інструменти і навчає гри на суці білгорайській.
- Місце, де ми зараз знаходимось, це площа біля будинку відомого тут бумбоніста Броніслава Равського. Тут також стоїть капличка Святої Цецилії – покровительки хорів та співаків. А додатковим атрибутом зображення цієї святої тут є інструмент «сука білгорайська», який вона тримає в руках. Зараз ми тут спільно зі всіма учасниками фестивалю і учнями Школи суки білгорайської будемо грати. Це буде відбуватися формі майстер-класу як наука гри на скрипці, суці, бубні, басолі та інших інструментах, - розповідає Збіґнєв Бутрин.
На післяобідньому майстер-класі зібралося декілька місцевих музикантів – скрипалі, акордеоніст, басист… Серед них і господар площі, де все це відбувається Броніслав Равський.
- Що тут найчастіше грали? Які танці, які мелодії?
Броніслав Равський: - Переважно це були вальси, польки, оберки. Але найчастіше – оберки. На весіллях грали також подружняки, це більш повільний танець. Це було повільніше, ніж оберек.
Підіграючи і підспівуючи на бубні мелодію подружняка, пан Равський ніби заохочує до танцю. Це не єдиний його інструмент. Він також вправний гармоніст. А ще його великим захопленням є танець. Жартуючи, він каже, що йому бракує 17 років до 100-ліття, але попри все він танцює і вчить інших.
Акордеоніст з села Здзіловіце Ян Вуйцік каже, що вчиться все життя, любить музику, але традиційну. Сучасна так сильно його не приваблює.
- Щойно, як мені виповнилось 18 років, я мав можливість купити собі інструмент. А потім вже у війську купив ще один інструмент.
- А звідки було це зацікавлення музикою, грою?
- Це – було природньо. Але виникало також бажання ще й тому, що можна було заробити трохи грошей. Я це дуже люблю. Це було поєднання потреби з вподобаннями. Вже зараз людина мусить дати собі з цим спокій, вже не ті роки, але ще тягне, - розповідає Ян Вуйцік.
Запрошуємо послухати репортаж у доданому файлі.
Мар’яна Кріль