Це – один із різновидів цимбалів, які існують у Польщі. У родині Ридзіків спочатку навчився грати найстарший брат – Міхал. Це сталося дуже випадково. І ця випадковість переросла у більше вивчення цього інструменту і вже згодом він став вчителем для двох своїх сестер. Окрім гри на цимбалах, Аня і Оля відвідують музичні школи, де вчаться грі на інших інструментах з нот. Натомість, на цимбалах грають на слух і лише народну музику зі свого регіону.
– Традиція гри на ряшівських цимбалах у нашій родині почалася від мене. У 2006 році я почав вчитися у музиканта Едварда Маркоцького, якого вже, на жаль, з нами немає. Свого часу це був видатний цимбаліст. І до цього часу про нього дуже багато говорять і згадують у середовищі народної музики. Він жив на Подлєсі. А почалася все з того, що я ходив до музичної школи 1 ступеня на акордеон і одного разу я грав в осередку культури на Дні матері, це був короткий виступ. Директорка з того будинку культури почула, як я граю, їй це сподобалося і запропонувала додатково вчитися грати на цимбалах. Вона сказала, що все зорганізує, заплатить за ці заняття, інструмент осередок культури має, потрібне лише бажання, а також треба буде доїжджати до музиканта на Подлєсє. Це – сусідня місцевість від нашого Ґродзіска Дольного. І саме так почалося. Я почав їздити на ці заняття. Я також граю у капелі Ґродзіщокі, яка саме працює у нашому місті. В інших гуртах я не граю, або ж інколи, коли хтось попросить і є такі потреби. Наприклад, коли якийсь цимбаліст не може. Лише тоді. Крім цього, трапляється виступати соло. Окрім зустрічей цимбалістів, які організовує осередок культури, я також граю на різних фестивалях і конкурсах власне як соліст, – розповідає Міхал Ридзік.
За його словами, є бажаючі вчитися грі на цимбалах, але надто багато – немає. Дуже важливо зберегти репертуар, який передається з покоління в покоління. – Репертуар головним чином автентичний і оригінальний з нашого регіону, з Ґродзіска Дольного. Спочатку я грав ті мелодії, які мені показав пан Маркоцький – мій вчитель. А в нього також була родинна традиція гри на цимбалах – його батько, дід, прадід були цимбалістами. Отже, він знав ці мелодії від своїх предків. І це мені передав, навчив мене. Я також це передавав далі. А, крім цього, я почав грати нові твори, які почали з’являтися у капелі. Ми перекладали це на цимбали. Іноді, ці мелодії треба було трохи пристосувати до цимбалів, трохи змінити мелодичну лінію, аби це можна було зіграти на цимбалах, які мають діатонічну настройку. Це – передусім оригінальний репертуар з двох джерел: від людини, яка мене вчила, від Едварда Маркоцького, а також з капели, у якій я граю. І він також передається з покоління у покоління. Музиканти змінювались, але репертуар передавався.
Цікаво, що навчання грі на цимбалах відбувається передусім на слух, якщо йдеться саме про вивчення народної музики. – Так, все відбувається на слух. Я, коли ходив на заняття до пана Маркоцького, то знав ноти, бо ходив також у музичну школу. Він також знав ноти, бо закінчив середню музичну школу. Це було так, що я собі дещо нотував, аби не забути вдома. Зрештою, наука дається швидше, коли ти щось нотуєш, аніж лише на слух. Завдяки цьому, під час одного уроку я міг вивчити навіть три мелодії, а не, скажімо, половину однієї або лише одну. Було значно швидше, коли я записував щось, – ділиться Міхал.
Своїм сестрам Олі та Ані Міхал показує, як грати, і вони намагаються це наслідувати. І так крок за кроком вони вивчають, поки не вийде якась конкретна мелодія. Дівчата ще навчаються у школі, а грою почали займатися влітку 2014 року, коли їм було по 8 і 10 років. Дівчата кажуть, що цимбали – непростий інструмент, але, якщо є бажання, то без проблем можна навчитися грати.
– Щодо регіону, музику з якого ми граємо, то це – дискусійне питання. Ми походимо з Ґродзіска Дольного. Загалом, це ряшівський регіон. Але це також на прикордонні ряшівщини – пшеворської, ланьцутської культури, крім цього, ще є великі впливи лясов’ятської культури. Також є впливи русинської меншини. Також відчутні впливи і єврейської культури на музику. Можливо, різниця у культурі не є настільки відчутна, але вона є, – каже Міхал Ридзік. – Інструмент, на якому ми граємо, належить нашому осередку культури з Ґродзіска Дольного. Більш менш, можна сказати, що він має 40-50 років. Іноді майстер інструменту зазначав дату виготовлення, але тут я цього не знайшов. Може, це з часом зникло. На основі стилю цього інструменту можна сказати, що його зробив Владислав Войтина з міста Бялобжеґі. Він ще живий, грає на цимбалах, але вже їх не робить, оскільки він вже трохи старший. Зрештою, колись він навіть признався, що зробив ці цимбали. Яка ж різниця між ряшівськими цимбалами та іншими?
У Польщі є два типи цимбалів – ряшівські, які ми тут бачимо, та вільнюські, які були, як можна здогадатися з назви, на території Вільнющини, але й на території теперішньої північно-східної Польщі. Там є осередок вільнюських цимбалів. У чому ж різниця? У ряшівських у кожному пасмі зазвичай є по 5 струн, у вільнюських – 4, а іноді навіть 3. Зазвичай, з того, що я бачив на зустрічах цимбалістів, саме так і є. Вони мають по 4 струни у пасмі. Резонаторська скринька – дещо тонша, а габарит тих вільнюських цимбалів – дещо більший. І одні, і другі мають форму трапеції, але вільнюські – дещо більші. Також ці два типи цимбалів відрізняються пальцятами. Я це називаю «польчотки», а музиканти, які грають на вільнюських цимбалах, кажуть на них по-іншому, «палечкі» або ще якось. Форма пальцят – різна. І, звичайно, манера гри також інша, зокрема, йдеться про спосіб докладання іншого голосу. Це такі технічні речі.
Я розмовляв з жінкою, яка грає на гуцульських цимбалах, то вона теж мені вказала кілька різниць, передусім щодо настроювання. Загалом, правило – те саме. Є струни, які творять пасма, по кілька струн в одному пасмі. Усі струни в одному пасмі настроюються під один звук. Дуже часто з підставок, які змінюють висоту звуку, на інтервал квінти. Це вже такі нюанси. Мабуть, найбільше відрізняються угорські цимбали. Але в цьому випадку, то вже радше не народний інструмент, а більш класичний. Музику на цимбали там писали композитори, наприклад, Ліст. Цей інструмент набагато більший. Він – не переносний. Він також має педаль, яка приглушує звук. Але це вже зовсім інша історія. А народні цимбали відрізняються певними деталями.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль