17 грудня у Варшаві за ініціативи Осередку КАРТА, неурядової організації, що займається документуванням новітньої історії Польщі та Центрально-Східної Європи, відбулася зустріч «Тягар минулого. Що обтяжило польсько-українські відносини після ХХ століття?». У заході взяли участь дипломати з Польщі та України, історики, громадські і політичні діячі та журналісти.
Подію відкрив засновник та очільник Осередку КАРТА Збіґнєв Ґлюза:
- Ми як Осередок КАРТА зважилися на цю зустріч і на дії, що їй передували, на, в якомусь сенсі, повернення до польсько-українського діалогу в такому розумінні, як, власне, те, від чого ми починали в 1994 році, у відповідь на дуже серйозну напруженість, зумовлену подіями на Волині в 40-х роках. Тоді ми вирішили запросити до Польщі групу українських професорів й провести першу конференцію, що стала точкою відліку для циклу зустрічей «Польща-Україна. Складні питання». Початково ми були ініціаторами конференцій, а згодом видавцем всіх тих томів, що виходили по-польськи, тоді як Об’єднання українців у Польщі публікувало українську версію. Все це закінчилося дуже невдало на початку ХХІ століття, коли цей цикл завершувався. Тоді ми переконали польсько-український форум при польському парламенті, аби підготувати польсько-український конґрес у пленарному залі польського Сейму. Тоді одноголосно було прийняте рішення про проведення такого конґресу, що становив би публічне підсумування такого діалогу. Тобто ми мали публічно представити все те, що підготували історики протягом одинадцяти зустрічей. Цього не сталося – польські політики не відважилися на такий крок, боючись, що історія як тема погіршить польсько-українські відносини.
Чи, отже, є шанси на поліпшення відносин? Говорячи про непросту ситуацію, що склалася у зв’язку з цим питанням, Збіґнєв Ґлюза згадав, зокрема, про проект Східного дому, покликаний цьому зарадити:
- У мене склалося враження, особливо після того, що сталося після фільму Смажовського «Волинь», що стан цього діалогу значно гірший, ніж був тоді. Ми мали шанс закрити взаємні претензії часів війни і позбавити націоналістів з обох сторін, аби роздряпувати воєнну історію. Зараз, як здається, ми такий шанс втратили, або ж втрачаємо його дедалі сильніше попри те, що після війни минуло вже вісім десятиліть. Отже ми би хотіли відповісти на запитання, чи можна повернутися до діалогу, на яких умовах це можна зробити та якими методами. Ми представимо концепцію Східного дому, який маємо намір у найближчі місяці й роки створити як місце діалогу, а передусім діалогу польсько-українського. А разом з тим, місця, де будуть створені українська бібліотека і архів.
З українського боку на зустрічі був присутній посол України в Республіці Польща Андрій Дещиця:
- Я маю дуже коротко розповісти про історію століття українсько-польських відносин, історію складну й непросту. Але напевно у наших відносинах у ХХ столітті треба пам’ятати про те, що лише коли ми разом, поруч і будуємо наші відносини, то не з’являється напруга. А коли ми порізнені, по різні боки, то трапляються конфлікти і вбивства. І, на жаль, так було в ХХ столітті. І напевно треба пам’ятати про те, аби робити висновки з цієї історії. А такі висновки досить важко осмислити й часом застосовувати. Бо історія вчить нас толерантності, але й також, як бачимо, часом вона використовується політиками, аби – свідомо чи ні – й далі сприяти напруженим відносинам, що не веде до жодного розвитку й блага для обох держав.
Посол наголосив, що непроста історія обох народів мала місце протягом всього ХХ століття:
- Це й роки після Першої світової війни, і під час неї, і в міжвоєнний період, і під час Другої світової війни. Це також важливий елемент, про який слід пам’ятати. Це такий час, коли Польщі вдалося створити державу, а Україні – ні. Боротьба за це тривала, а у випадку України триває й надалі, аби збудувати повністю свою державу, що підтримуватиме з сусідами, і в тому числі з Польщею, добрі відносини. Тому я цілковито підтримую та вітаю ініціативу створення такого осередку, котрий би сприяв діалогу. Бо без діалогу, без розмови, без співпраці нам не вдасться сформувати добрих відносин. Але також треба пам’ятати, що спосіб вирішення наших непростих, а часом і трагічних, взаємин полягає в християнській поведінці. Тобто він визначається простою формулою вибачення і прохання про вибачення. Й без цього нічого не вдасться зробити. Тому я цілковито підтримую розвиток наших відносин в дусі істини, що ми її часом не знаємо, а також в дусі вибачення і дбання про майбутнє. Польщі вдалося збудувати свою державу, але Польщі вдалося також привести цю державу туди, де важливими елементами є толерантність, демократія і рівність. І цього також, ймовірно, хочемо ми. Хочемо, аби обидві наші держави разом знаходилися в такій ситуації, за яку можемо прийняти Європейський Союз і, певною мірою, НАТО. Бо тоді це гарантує не лише підтримку наших двосторонніх відносин, але й формування відповідної атмосфери ззовні, що в ній в такому, власне, дусі наші відносини розвиватимуться.
Директор Східного департаменту в Міністерстві закордонних справ Республіки Польща, та повноважний представник міністра закордонних справ з питань Східного партнерства Ян Гофмокль своєю чергою протиставив пам’ять історії:
- Це той момент, коли, замість бути чиновником, що всіх тут вітає й дуже радіє, що сюди прийшов, я би радше хотів подискутувати з Вами про те, якою є роль пам’яті в історії двох народів. Коли ми можемо перестати говорити про пам’ять, а почати говорити про історію? І ви добре знаєте про те, як непросто досліджується історія, і як ще важче досліджувати пам’ять і мати з нею справу. Адже вона значно сильніше пов’язана з емоціями і вразлива на суб’єктивне сприйняття світу. В подальшій дискусії ми би могли звернутися до дуже багатьох мотивів. Але це, на жаль, свідчить про те, що ми справді не з усім [у зв’язку з пам’яттю – ред.] собі порадили не лише у відносинах між Польщею та Україною. Це й свідчить про те, наскільки важливим має бути таке місце (як я розумію на основі всіх документів про це, які читаю), вдале створення такого Східного дому, який має з’явитися в Мордах, у колишньому маєтку Генрика Пшевлоцького.
Ян Гофмокль звернув увагу на контекст, в котрому має з’явитися така установа:
- Передусім це геополітичний контекст, в якому ми опинилися. Нам буде щораз важче знаходити різні площини для порозуміння, що видно на нашому власному прикладі. У порозумінні між народами це буде дуже непросто, й тому вся діяльність і активність істориків, присвячена пошукові такого порозуміння, надзвичайно важлива. Тому створення такого місця, що сприяло би такому діалогові, напевно знайде всіляку підтримку в Міністерстві закордонних справ. Але й юдео-християнський контекст тут також надзвичайно важливий. Такий проект пов’язаний не лише із викликом та ризиком, але й з відповідальністю. Тому я бажаю вам і всім нам використати час, аби задуматися над тим, наскільки це непроста проблема, наскільки непростими є ці (українсько-польські – ред.) суперечки, але й як у дусі й традиції, в якій нас виховано, про котрі говорив пан посол, шукати порозуміння й почати плести нитки (що нас поєднують – ред.) не лише у Мордах, прекрасному місці, але й тут у Варшаві – між нами, друзями, а часом і між ворогами.
Антон Марчинський