Казімєж Новак здійснив те, чого не здійснив ніхто, – двічі самостійно промандрував Африкою з півночі на південь, і з півдня на північ. Впродовж п’яти років мандрівник подолав понад 40 тисяч кілометрів. Головним його транспортом був звичайний велосипед.
Він народився у 1897 році у Стрию, але після закінчення Першої світової війни перебрався до Познані. Там він себе вперше спробував як кореспондент в одній з місцевих газет. Його найбільшою мрією ще з дитинства була подорож до Африки, і йому вдалося її втілити в життя, коли йому виповнилося 34 роки. Тоді Новак вирушив у свою неймовірну подорож на Чорний континент, яка йому запевнила місце в історії. Його репортажі та фото публікувалися в польській пресі, а також в британських і французьких газетах.
Після того, як Казімєж Новак повернувся в листопаді 1936 року до рідних країв, він популяризував Африку та її культуру, але в нього було сильно підірване внаслідок виснажливої подорожі здоров’я і вже несповна через рік, в жовтні 1937 року, помер і був похований у рідній Познані. Події Другої світової війни відсунули в тінь і його подорож і його незвичну історію.
Його постать повернув громадськості мандрівник і краєзнавець Лукаш Вєжбіцький, котрий в 2000 році видав репортажі з подорожі Казімєжа Новака, які той писав для преси. Книга вийшла під назвою «На велосипеді і пішки через Чорний континент. Листи з африканської подорожі в 1931-1936 роках», книжка витримала вже 7 видань, останнє з яких вийшло нещодавно.
До Вашої уваги розповідь Лукаша Вєжбіцького про історію життя Казімєжа Новака та його африканську подорож, яка прозвучала в ефірі Польського радіо:
Як я довідався, перед тим як він почав подорожувати і працювати як репортер і фотограф, Новак був офісним чиновником. Здається, він працював в одному зі страхових товариств Познані. Новак народився в Стрию, на Поділлі, а потім переїхав до Познані, де створив сім’ю. В часи Великої депресії, в 30-ті роки було важко знайти роботу, тому Казімєж Новак вирішив виїхати з країни, щоб як пресовий кореспондент і фотограф заробляти на життя.
Його першими подорожами теж були подорожі велосипедом по Західній і Південній Європі. Врешті він потрапляє на Чорний континент. В 1931 році Новак прибув до Тріполі (сучасна Лівія). Водночас, його перша подорож на «Чорний континент» не переросла в експедицію. В нього закінчилися фінансові засоби і тому Новак вирішив повернутися до Польщі, щоб зібрати необхідні кошти і знову туди повернутися. Вже тоді Африка його почала манити і притягувати. Він туди повернувся в листопаді 1931 року і розпочав свою п’ятилітню подорож через всю Африку. А, властиво, то він два рази її об’їхав. Раз це було з півночі на південь, а з півдня на північ, долаючи цілу трасу на велосипеді.
Водночас, як відзначає письменник, Казімєж Новак долав свій шлях на трьох велосипедах, змінюючи їх одним за одним за одним, коли попередній вже був остаточно «заїжджений». Але він також послуговувався човнами, кіньми і верблюди, і зрозуміло мандрівник пересувався й пішки. Говорить Лукаш Вєжбіцький:
Ми повинні собі уявити і усвідомити, яка це була Африка в 30-х роках. Це не була та Африка, яку ми зараз знаємо, – Африка з асфальтованими дорогами. Тоді асфальтовані дороги були на півночі, на невеликих відрізках шляхів. Він не надто любив асфальтовані дороги.
Зрештою, Казімєж Новак під час подорожей не особливо любив різного роду зручності і не користувався механічними знаряддями.
Розкажу про одну історію з його мандрівки, яка мені відома з переказів діда, але яку мені не вдалося знайти в пресі чи споминах. Отож, італійський патруль натрапив на його стоянку в пустелі. Італійці запросили Новака до себе в табір, щоб його допитати чи він часом не є шпигуном іноземної держави. Вони взяли його в свій автомобіль і завезли до форту, а потім звільнили. Однак Казімєж Новак поставив вимогу, щоб його завезли туди, звідки його забрали, бо вирішив, що не поїде авто ані одного кілометра.
Ми говоримо, що він подорожував ровером. Але тоді, в ті часи, були інші велосипеди – без передач і без тих всіх зручностей, до яких сьогодні призвичаєні. Окрім того, його шлях великою мірою пролягав через бездоріжжя, через савану і пустелю. Тому я думаю, що більшу частину траси він не стільки їхав ровером, скільки пхав його, нав’юченим своїм скромним добутком.
І він так 5 років провів в Африці. Гадаю, що в багатьох місцях, де побував Казімєж Новак, він був не лише першим поляком, але й також першою білою людиною, яка дісталась в ті дикі і ще недосліджені нетрі африканського континенту.
Казімєж Новак викликав величезне здивування не лише тубільців, але й європейців. Вони не були в стані чому він сам, їдучи велосипедом, десь рветься в пустелю, чому відмовляється від перебування в їх вигідних фортах і відмовляється від подорожі автомобілем. Власне про це пише Казімєж Новак в передмові до своєї книжки, відзначаючи, що є дві Африки. Є Африка на показ, а є та, прихована. Цю другу не можна пізнати без того, щоб добряче не попотіти, щоб не набратися страху і якщо все це супроводжують чималі зусилля. Краєзнавець відзначає екстраординарність постаті польського мандрівника:
Винятковість Казімєжа Новака власне полягає в тому, що це була людина цілковито іншого ґатунку, ніж всі ті «білі», які тоді їхали в Африку. Тоді їхали, щоб збагатитися, чи скажімо здобути щось для своєї держави. Скажімо, щоб там створити колонію, експлуатувати родовища чи, скажімо, туди вирушали, щоб пополювати. Сам Новак не любив полювання, хоча полював, щоб вижити і він брав участь в полюваннях разом з тубільцями.
Напевно найкраще він почувався, коли потрапляв в місії. Новак не був місіонером і не ніс якогось послання Африці, не вирушив туди, щоб навертати. Але в місіонерів він знаходив прихисток і там почувався в безпеці й як серед своїх. Тим більше, що він також відвідував польські місії.
Проте, через всю подорож Новак проходить червоною ниткою відчуження. Він не міг знайти з ніким спільну мову. Новак в Африці не зустрічає людей, які туди вирушили з подібних причин, як він. Тобто, щоб дізнатися щось більше про цей континент, щоб зберегти його образ, споглядати природу, життя його мешканців і все це увіковічнити на фотографіях. Новак не зустрічає таких людей. Йому трапляються лише колоніалісти, місіонери ну і різного роду тубільці: пігмеї, туареги, сахарські кочівники. Це також бури з Трансваалю, ветерани війн з англійцями. Він гостює на дворі короля Руанди й описує різні аспекти життя країни, яка стала, по суті, широковідомою відносно недавно, під час тої страхітливої різанини, свідками якої ми були. Ці події беруть початок в 30-х роках, а навіть ще раніше. Казімєж Новак звертав увагу на те, що відбувалося в Руанді.
Рефреном книги Казімєжа Новака «Ровером і пішки через Чорний континент. Листи з африканської подорожі в 1931-1936 роках» є сильна ненависть до колоніалізму. Він навіть іронічно пише, що «єдиним, що цивілізація принесла в ці багна, є вогнепальна зброя». І, водночас, Новак дивився в майбутнє з надією, вважав, що скоро в Африку прийдуть радісні дні. Але, поруч з цим, в його надії відчувається смуток. Казімєж Новак чудово розумів, що колоніалізм - це не справа народів, а справа грошей. Тобто, що колоніалізм не закінчиться, а просто переродиться в щось інше, адаптуються до нових і буде просто економічний колоніалізм, характерне явище багатьох африканських країн.
Казімєж Новак дуже критично і з огидою говорив про колоніалістів, про колоніальні держави. І напевно цей його погляд поховав будь-які надії польської Морської та колоніальної Ліги. Ця громадська організація мала певні надії, що раз Казімєж Новак вже подорожує по тій Африці, то може знайде якісь можливості для польської колонії. Тобто, були надії, що поляки туди поїдуть і теж почали щось експлуатувати, щоб Польща приєдналася до колоніальних потуг. Але Казімєж Новак був останнім, хто б створював свої колонії в Африці.
Власне, ці антиколоніальні погляди зумовили, що Новак не отримав жодної фінансової підтримки, за винятком шин з камерами від фірми Stomil і фотоапарату. Головним чином він зміг задовольнити мінімум своїх потреб завдяки тому, що писав і надсилав фотографії і репортажі з Африки.
Проте Новак вирушив до Африки не лише, щоб розповісти про цей континент, але й випробувати себе, пізнати себе самого. В його описах африканська природа є прекрасна, а водночас страшним супротивником. Водночас, як відзначає Лукаш Вєжбіцький, в книзі Новака є багато релігійних роздумів. Він знаходиться далеко від свого костелу у Познані, але вважає, що саме в Африці він стоїть ближче до Бога.
Особливо у вечірню й нічну пору, коли природа оживає, звірі йдуть до водопою, навколишній світ починає промовляти власною мовою. Ці моменти самотніх вечорів чи ночей посеред африканської природи були, як неодноразово згадував Казімєж Новак, найпрекрасніші хвилини його перебування в Африці.
Ми можемо лише додати, що, по суті, він тоді грав зі смертю, бо десь там за полотном намету, десь, так би мовити, на відстані витягнутої руки розігрувалася боротьба життя серед диких африканських тварин, які в нічну пору голодні і виходять на полювання. І думаю, що вони також не знехтували б і Казімєжем Новаком, але йому вдалося пройти через всі ці небезпеки і повернутися.
Незвичнлим у всьому його описі було те, про що він подумав в кінці своєї подорожі. Він промандрував цілою Африкою, а це тисячі і тисячі кілометрів з півночі на південь, і замість того, щоб сісти на корабель і повернутися до Польщі, Новак на Голковому мисі розвернув свій велосипед і знову перетнув цілу Африку. І це незважаючи на те, що він вже тоді був хворий. Минуло декілька років, перш ніж він досяг мети своєї подорожі, тобто узбережжя Середземного моря в Алжирі. І там йому спало на думку, чи не повернути знову той велосипед і може знову, замість того, щоб повертатися до Польщі, вирушити через цілу Африку. Хоча він тоді вже сумував за Польщею, за зимою, за снігом, бо це вже був листопад і Різдвяні Свята вже були за поворотом. Але в нього з’явилася ця думка, щоб може втретє помандрувати Африкою, а може ще, і ще і так без кінця.
Щось було не тільки в Африці, але й в самому Казімєжу Новаку, що гнало його у подорож.
PR24/Назар Олійний