Краще вмерти стоячи, чим жити на колінах – у цього вислову давня генеалогія і приписується він різним постатям, але одне відомо без сумнівів – у його центрі височить поняття людської гідності, вибір на користь славної смерті в бою, ніж життя невільника.
Безумовно, поняття гідності і бажання довести свою вартість рухало повстанцями Варшавського ґетто, які на зорі 19 квітня 1943 року піднялися на боротьбу з німцями. Проте їхня ситуація була ще відчайдушніша і трагічніша, аніж в інших – німецькі господарі, що перетворили їх на невільників не залишили їм навіть тої жалюгідної можливості жити на колінах. Кінцева мета політики Голокосту була безжальна і категорична – цілковите фізичне знищення євреїв як народу.
Німецькі військові і поліційні підрозділи на звістку про початок повстання у Варшавському ґетто ввійшли туди о 5 ранку 19 квітня. Місію придушення виступу варшавських євреїв було покладено на есесівського генерала Юрґена Штропа, який був певен, що все пройде дуже гладко. Проти себе німці мали лише близько 1,5 тисячі повстанців, які діяли на розлогому терені найбільшого єврейського ґетто в окупованій німцями Європі, але яке майже обезлюдніло. Німці систематично вивозили його населення і нищили в таких таборах смерті, як «Треблінка» чи «Аушвіц-Біркінау».
В перший день повстання, за даними Штропа, проти повстанців діяли близько 800 солдатів Ваффен СС, 300 польських поліцейських (так звана policja granatowa), підрозділи Гестапо і допоміжні поліційні підрозділи литовських, латвійських і українських колабораціоністів. Проте згодом німці були змушені щодня залучати сили в числі близько 3 тисяч чоловік.
Згідно з рапортом генерала Штропа, який за свої злочини був повішений після війни, від 20 квітня і до 16 травня 1943 року було вбито або схоплено близько 56 тисяч євреїв.
Повстання у Варшавському ґетто записалося як вкрай героїчна і трагічна сторінка в історії Голокосту.
Про неї в ефірі Польського радіо розповідав польський дослідник Кшиштоф Яблонка. Він підкреслює, що вибух 19 квітня повстання у ґетто був для німців несподіванкою.
Німці, якщо й очікували на вибух якогось повстання – тут треба відмітити на противагу тому, що пише Вікіпедія й інші джерела, це не було перше повстання, бо раніше було досі маловідоме повстання в Новогрудку – то вони його очікували дещо раніше. Натомість, наші варшавські євреї вирішили піднятися на боротьбу з двох причин. По-перше, їм вдалося зібрати яку не яку, але зброю. Треба пам’ятати, що польські підпільники варшавського району Воля передали все своє озброєння євреям. Щоправда, вони це робили неохоче, але все ж такий був наказ. А-по друге, в ґетто зменшилася кількість людей. Слід не забувати, що це все вже було після колосальних депортацій варшавських євреїв до концтабору «Треблінка». Отже, легше було розпочати боротьбу. В протилежному випадку німці могли шантажувати щодо решти населення ґетто, але її вже не було. Ті, що залишилися, а мова про тих, хто мав виконувати дуже важкі роботи, коротко кажучи, це було реміснича робота, вирішили чинити опір і не згинути, як то кажуть, намарно.
Кшиштоф Яблонка відзначає, що ті, хто піднявся на боротьбу, були людьми різного віку і професій, хоча й серед повстанців переважала молодь. Він теж розповів про організації, які підготували і підняли 19 квітня 1943 року повстання у Варшавському ґетто.
Німці зі всіх євреїв зробили робітників, але це не були лише робітники. Там були люди з дуже високою освітою, з тим що їх позбавили будь-якої можливості робити будь-що інше. І це зроблено за ціну шматка хліба – ціною було виживання. Цих людей змусили до щіткарської роботи, хоча це умовна назва, бо роботи були різноманітні. Головно йшлося про роботи для військових потреб.
У Варшавському ґетто виникли два угрупування. За 50 років комунізму відбувся інтерпретаційний перекіс, позаяк насправді головною організацією був Єврейський військовий союз. Це було щось на кшталт єврейської АК. На чолі цієї організації стали Павел Френкель і Лєон Родаль. Вони загинули і ніхто не написав їх апології. Другим угрупованням, яке було трохи меншим й менш патріотичним, а більш інтернаціоналістичним, що виводилося з Бунду, тобто єврейської соціалістичної партії періоду ХІХ століття, була Єврейська бойова організація. Ця структура не мала особливих хороших відносин з Єврейським військовим союзом. Проте перед обличчям винищення вони всі стали в один ряд.
Разом з тим повстання пережило більше діячів Єврейської бойової організації. Треба сказати, що Армія Крайова уможливила їм вихід з ґетто через каналізаційні канали. У зв’язку з цим Марек Едельман та інші змогли вижити. А керівник цієї організації Мордехай Анєлєвич загинув в бункері на вулиці Міла. Обидві організації виконали свою роль до кінця.
Впродовж декількох днів німцям вдалося знищити головні сили повстанців. Хоча саме повстання тривало, як вважається, до 16 травня. Історик торкнувся питання хронології повстання і підкреслює, що найважливішим був сам факт масового і організованого опору німецькій військовій і поліційній машині.
Так само як і у випадку Фермопіл, де не йшлося про те, щоб перемогти потужну перську армію, найбільш істотним моментом, який сьогодні підкреслює вагу цього повстання було те, що німецькі війська, які в 6 ранку 19 квітня 1943 року ввійшли в ґетто, почали втікати. Це було чимось шокуючим. Повстанці вивісили два прапори. Тоді ще польські євреї не знали, який буде прапор майбутнього Ізраїлю, але одне з тих знамен було біло-блакитне. А другим був біло-червоний прапор. На жаль, у фільмах, які знімаються на Заході, цьому факту надають дуже негативну оцінку. Я сам чув, коли у фільмі говорилося, мовляв, давайте ще й вивісимо цей польський прапор, якби з ласки і для втіхи, бо, мовляв, зрештою, ми тут жили тисячу років. Ні! Вони вважали себе теж поляками і це цілком зрозуміле. Вони відчували себе і євреями, і поляками, що для багатьох є незрозуміле. І це гідне подиву, і в одному, і в другому вимірі. Отож, це також наше польське повстання, що, на жаль, багато хто відкидає.
І ще одна дуже істотна річ – повстання в кількісному плані закінчилося набагато раніше. На могилі Невідомого солдата у Варшаві вибито дату «8.05.1943». Це був такий переломний момент, коли був підірваний головний бункер, що знаходився на варшавській вулиці Міла, разом зі всіма там присутніми. Частина покінчила життя самогубством. Власне це було масове самогубство, що було вчинене на зразок давньоєврейської фортеці Масада часів повстання проти римлян.
Натомість, 16 травня Юрґен Штроп демонстративно висадив в повітря Велику синагогу, що була на Тломацькій площі там, де сьогодні височить блакитний хмарочос. І висадження в повітря Великої синагоги було символічним закінченням повстання у Варшавському ґетто, а чи хтось залишався живим між 8 і 16 травня, то цього вже не можна сказати.
Історик відзначає, що повстання у Варшавському ґетто було першим настільки масштабним збройним виступом євреїв в часи Голокосту, але до цього теж мали місце інші, нераз одноденні виступи євреїв на землях довоєнної Польщі, зокрема в містечку Бендзін, де євреї впродовж двох днів чинили збройний опір. Головний мотив цих людей був простий – дати відсіч гітлерівській машині смерті і вмерти зі зброєю в руках.
Молодь просто піднімалася на боротьбу з думкою, що як вже гинути, то у боротьбі, а не давати себе гнати на заріз, як худобу. І вони були праві – якщо можна було боротися, то треба було це робити. І це так само дає підставу говорити про те велике значення, яке мало Варшавське повстання. Повстання в ґетто було таким прикладом. Слід сказати, що за рік до цього відбулося повстання ромів у варшавській тюрмі «Ґенсювка». Вони протягом двох днів зуміли тримати оборону в’язниці. В кінцевому підсумку їх вбили газом. Це повстання мало місце близько 15 березня 1942 року.
Отже, ми маємо дводенне повстання ромів, двотижневе повстання євреїв (яке символічно продовжується до висадження у повітря Великої синагоги) і двомісячне повстання поляків Варшави. Вони всі – варшав’яни.
Натомість було би добре, якби ми змогли поєднати в один потужний варшавський зрив ці три повстання. Тобто, цей маленький зрив ромів, який був на їх міру, як зусилля мурашки, потім зрив польських євреїв, а далі виступ польських мешканців Варшави.
PR24/Н.О.