Війна і скрутні часи виявляють істинна суть людини. Друга світова війна стала часом жахливих випробувань, коли світ дізнався не лише про негідників, але й побачив велич героїв, таких як ротмістр Вітольд Пілєцький, 120 роковини якого широко відзначаються у Польщі.
Вітольд Пілєцький – учасник польсько-більшовицької війни 1920 року та оборонної війни у вересні 1939 року. Під час Другої світової війни пішов добровільно в’язнем у концтабір «Аушвіц-Біркенау», де організував конспіративну мережу. Після зухвалої втечі з табору смерті він бився в рядах Варшавського повстання, яке вибухнуло 1 серпня 1944 року. Після падіння повстання Пілецький потрапив до ІІ корпусу генерала Владислава Андерса, польського формування у складі військ західних союзників. У вересні 1945 року він повернувся до Польщі, окупованої совєтськими військами і в якій насаджувався комуністичний режим. Комуністи арештували його, піддали жорстоким тортурам у сумновідомій тюрмі на вулиці Раковєцькій у Варшаві. Його засудили в ганебному, витриманому у найкращих традиціях сталінізму процесі й стратили пострілом у потилицю у травні 1948 року у згаданій в’язниці.
Коли Вітольда Пілєцього вбили, його сину Анджею було 15 років, а доньці Зоф’ї 14 років. Про свого батька і його трагічну смерть в одній з програм Польського радіо розповідали його діти. Ось, як звістку про розстріл свого тата згадує його донька.
Яка була моя реакція? Було неймовірно боляче. Інакше не могло бути. Це ще більше боляче, бо нам не видали тіла. Тому ми постійно шукали місце ймовірного захоронення і шукаємо досі. Ми всюди запалювали якусь лампадку, з думкою, що, можливо, десь там лежить наш батько.
Своїми дитячими спогадами ділиться син ротмістра Пілєцького, Анджей:
Я мусив би це поділити на етапи, наші зустрічі з батьком. Першим етапом було життя на кресах в Сукурчах, що поблизу Ліди. Це було декілька прекрасних років, наше дитинство проходило як в казці. Наші зустрічі з батьком починалися зі самого ранку, він ранком приймав від нас рапорт про виконання різного роду завдань. Він нас готував до праці, ми виконували різного роду роботи, як то звичайно є на селі. Він був люблячим, але й вимогливим батьком. Ми мали відрапортувати, що все гаразд і так починалося життя в нашому домі. Він мені часто показував, як, скажімо, росте збіжжя, чи воно вже дозріло, чи його вже можна жати. Ми завжди об’їздили поля на конях, затримувалися поблизу криниці і з неї пили воду.
1 вересня 1939 року вибухає війна – Друга світова війна і Вітольд Пілєцький є її учасником від першого її дня. Зі зрозумілих причин він вже не має змоги бачитися часто зі своєю сім’єю, але попри це він за будь-яку ціну намагається якомога частіше бачитися і підтримувати контакт з нею, навіть тоді, коли він майже два з половиною роки провів у німецькому концтаборі смерті.
Згадує Зоф’я Пілєцька-Оптулович:
Батько постійно намагався з нами нав’язати контакт. Впродовж всієї окупації, включаючи його перебування в Аушвіці, був безперервний контакт з батьком через листи і також завдяки особистим зустрічам. Коли він був в Аушвіці, ми отримували прекрасні листи від тата, які супроводжувалися гарними малюнками, бо він дуже добре малював. Це була людина з талантами. Він прекрасно грав на піаніно, створюючи власні мелодії. Батько чудово малював. Пригадую собі неймовірно прекрасний образ Матері Божої з дитям, який висів над узголів’ям ліжка наших батьків, який був виконаний в біло-блакитних барвах. Це було величезне полотно, намальоване татом. Батько був надзвичай віруючою особою і для нього такі речі, як святий образ, були вкрай важливими. Він малював образи не лише для себе, але й для невеличкого костелу в містечку Крупа, де наша мама вчителювала.
Як відзначає донька ротмістра Пілєцького, його дружина ніколи не докоряла своєму чоловіку за обраний шлях, який змусив їхню сім’ю пройти через страждання, втрату і репресії.
Мама дуже це розуміла, бо вона обрала собі такого чоловіка, якого хотіла. Вона знала про його цінності, які він може передати її коханим дітям. Тому це не було якесь протистояння. Мама часто була відсутня, з уваги на свою професію. Натомість батько був нашим щоденним опікуном. Потім під час війни це змінилося.
Ті її понад 60 років вдівства – це було для неї ношею. Для мене моя мама дорівнює в своєму героїзмі татові. Вона була героїчною. Вона нам казала «я вас тримала в зубах, мої діти».
В 1978 році світ побачила книжка британського історика Майкла Фута «Шість обличь відваги», в якій британський історик зарахував ротмістра Вітольда Пілєцького до шести найвідважніших членів Руху опору в часи Другої світової війни. Пілєцький став легендарним завдяки неймовірному вчинку – добровільно вирушити в концтабір «Аушвіц-Біркенау», щоб дізнатися, що насправді ховається за його колючим дротом і організувати там підпільну мережу, під самим носом у німців.
Про цю сторінку в біографії ротмістра Пілєцького розповідає історик Яцек Павловіч з Інституту національної пам’яті, який разом з дітьми Вітольда Пілєцького взяв участь у розмові про нього.
Ситуація була дуже складна. Формувалося незалежницьке підпілля, скажімо, на терені тієї ж Варшави було чимало різних організацій. Сам ротмістр створював у листопаді 1939 року Таємну польську армію (ТПА). Конспіраторів було багато, а німецькі репресії колосальні. З якогось часу арештованих вивозили з Варшави до місця, яке потім набрало такого страшного значення – до Аушвіца, до німецького концтабору «Аушвіц». Ці звістки, що поступали польським підпільникам з Аушвіца, до генерала Ґрота-Ровецького, до майора Влодаркєвича, який командувачем Таємної польської армії були справді страхітливими. Важко було повірити, що на землі можна створити пекло.
Було прийняте рішення, яке консультувалося з генералом Ґротом про те, що там треба провести розвідувальну операцію і перевірити, як насправді виглядає ситуація, висилаючи в концтабір людину. Це мав бути хтось відповідальний, свідомий того, на що він йде, а одночасно це мав бути хороший солдат, здатний провести вдалу розвідувальну операцію. Тоді добровольцем зголосився Пілєцький.
Але нам варто повернутися на декілька місяців раніше, до жовтня 1939 року, коли Пілєцький з’являється у Варшаві. Тут в одній з конспіративних квартир, де він переховується, Пілєцький знаходить документи на ім’я Томаша Серафімського. Це був офіцер Війська польського, якого важко поранили. Він не потрапив у полон, переховувався в цій конспіративній квартирі, і на думку її власників, коли його звідти вивезли, він помер. Пілєцький, маючи ці документи, підмінив фотографію, і від цього моменту був Томашем Серафімським і під цим іменем пішов в Аушвіц. Під час облави на варшавському Жолібожі він дав себе схопити, 19 вересня 1940 року, а вже за два дні був в Аушвіці.
Вже на самому початку ротмістру Пілєцькому вдалося оминути смерть.
Його вивезли разом з 1700 мешканцями Варшави, в так званому другому варшавському транспорті. І ця місія Пілєцького в Аушвіц, коли він потрапив на перон транспортної станції Аушвіц, могла вже й там закінчитися. Німці, щоб залякати новоприбулих людей, провели трагічну інсценізацію нібито втечі. Один з вартових витягнув з натовпу новоприбулого і сказав йому, щоб той біг до огорожі. Ця людина, не усвідомлюючи того, що за хвилину відбудеться, побігла. Його застрілили. В ролі «співідповідальних» за цю втечу розстріляли ще 10 осіб. На щастя, Пілєцького серед них не було. Пілєцький пішов в табір і почав там виконувати свою місію. Прошу звернути увагу, що в ніч з 21 на 22 вересня він опиняється в Аушвіці, а вже в жовтні приготував для генерала Ґрота-Ровецького звіт про те, що відбувається в Аушвіці.
Історик розповів про конспіративну роботу Вітольда Пілєцького, завдяки якій, серед іншого, західні союзники дізналися про жахіття «Аушвіц-Біркенау» і правду про Голокост.
Пані Зоф’я гарно розповідала про ті листи, які пан ротмістр висилав до сім’ї. Власне ті листи висилалися не з концтабору, а їх звідти виносили і потім висилали. Це була робота одного з відділів, який організував Пілєцький. Адже, що можна було на початках робити в Аушвіц? Спочатку було організовано постачання ліків, продовольства, людей вчили, як вижити в таких умовах, встановлено зв’язок зі світом за колючим дротом. І такі були початки.
Взагалі треба сказати, що Пілєцькому в Аушвіці вдалося організувати щось, що полякам вдалося досягнути декілька десятків років по тому, в часи першої «Солідарності» - він згуртував представників усіх організацій, які там діяли. А там були соціалісти, ендеки, діячі комуністичного руху, християнські демократи. Всі вони опинилися в рядах Союзу збройної боротьби, організованого Пілєцьким.
Пілєцький виношував надію, що концтабір буде визволений завдяки польському підпіллю, а люди, які в ньому перебували, підсилять підпілля. Був такий план командування АК, але його не втілено з огляду на неможливість проведення визволення концтабору в умовах німецької окупації. Сам Пілєцький, будучи на грані деконспірації, втік з концтабору разом з цілою групою в’язнів.
Внесок Вітольда Пілєцького у боротьбу з німецьким окупантом нічого не вартував для іншого, совєтського окупанта, який засудив його до смерті у травні 1948 року. Попри всі старання затерти пам’ять про Пілєцького, його легенда жива як ніколи.
PR1/no