Українська Служба

«Здолавши півпуті життя земного, я раптом опинився в темній хащі, бо втратив правоту шляху прямого»

18.09.2021 20:53
Про Данте Аліг’єрі та його «Божественну комедію» - розмова з літературознавцем і перекладачем, професором Максимом Стріхою
Аудіо
  • Про Данте Аліг’єрі та його «Божественну комедію» - розмова з літературознавцем і перекладачем, професором Максимом Стріхою
     ,     (   , 1465 )
Фреска Доменіко ді Мікеліно «Божествена комедія, яка освітлює Флоренцію» (західна стіна Флоренційського собору, 1465 рік)foto:wikipedia/public domain

 «Здолавши півпуті життя земного, я раптом опинився в темній хащі, бо втратив правоту шляху прямого» - цими словами починається «Божественна комедія», твір, що після семи століть є окрасою і перлиною в скарбниці світової літератури. Цей твір ліг в основу сучасної італійської мови, його фактично ж одразу почали перекладати, а сам автор зміг скуштувати слави.

Життя Данте Аліг’єрі, який прийшов на світ у 1265 році, цікаве та трагічне. Йому випало жити в бурхливі часи жорстокої боротьби між гібелінами, які були прихильниками папства та виступали за обмеження влади імператора Священної Римської імперії та їх опонентами гвельфами. Данте був вигнаний з рідної Флоренції і вмер 14 вересня 1321 року на чужині в Равені, яка дала йому прихисток. Його ж рідне місто згодом безуспішно намагалося повернути прах свого великого сина. У Данте як і всіх великих поетів було трагічне кохання, яке живило і надихало, ім’я якому- Беатріче .

Про Данте Аліг’єрі мій колега Назар Олійник розмовляв з професором Максимом Стріхою, літературознавцем і перекладачем. Йому належить повний переклад «Божественної комедії», який побачив світ в 2019 році у львівському видавництві «Астролябія».

Пане професоре, є такий дещо пафосний вислів, який можливо навіть набив оскому, про те, що якась людина випереджає свій час. На Вашу думку, чи Данте Аліг'єрі випереджав свій час?

Можна зустрітися з такою теж тезою, що Данте був першим представником гуманізму Ренесансу, а якщо не був ним, то принаймні був його прекурсором. Як Ви вважаєте?

 Ви знаєте, я б не говорив в таких категоріях, бо Данте був дитиною свого часу. Він мав блискучу освіту, він мав прекрасну лектуру, він оперує дуже багатьма науковими поняттями у своїй «Божественній комедії», але це наука того часу. Це освіта того часу. І щодо гуманізму, то так само пам'ятаймо, що Данте бере на себе функції часом самого Творця. Ну, і доволі часом нещадно карає за речі, які вважав гідними для покарання. От його трошки молодший сучасник Чосер, ну от йому більше притаманна іронія. Він нікого не проклинає, нікого не карає, а Данте навряд чи вартий того, щоб його оцінювати з таких позачасових категорій, але безумовно він є виявом всього найкращого, що в той час було.

 Чи можна сказати, припустити, власне те, про що Ви сказали, що Данте на відміну від Чосера карає, засуджує, і ці його дев'ять кіл Пекла, де певні категорії гріхів вміщені, що це теж певний вияв його життя, його політичної активності і тої жорстокості, яка характеризувала його часи?

Відома боротьба між гімбелінами та гвельфами, потім боротьба між «чорними» й «білими» гвельфами. Власне Данте є в центрі цієї боротьби, він є і письменником, поетом, але водночас є людиною зі своїми політичними пристрастями.

 Він безумовно є людиною з політичними пристрастями. Більше того, він прирікає на найбільш печальний уділ у Пеклі, от навіть не переступити поріг Пекла, от там вічно мучитися і зазнавати дошкульних укусів ґедзів і ос, якщо людина не була по жодному боці.

Укупі з янголами їхні лави,

із тими, що ні з Богом, ані проти

в борні були, а дбали власні справи.

Про них забули в світі позосталі,

бо забагато шани для дрібноти

 та годі вже про них, поглянь і далі

 От ці знамениті слова поглянь・ і далі・ - guarda e passa ・ італійською. От ті, хто були осторонь, от вони ні на що більше й не варті.

 А якби Ви охарактеризували власне політичний ідеал Данте? Ви вже згадали «Божественну комедію» і ми цього питання ще торкнемся. Менш його відомі твори, зокрема «Монархія», де він представляє певний утопічний образ ідеальної монархії. Власне він вимагає, хоче розділення світського і церковного. Тобто, він відстоює, що папство повинно бути і залишатися папством, духовна складова його повинна цікавити. Натомість, монархія, тобто, Священна Римська імперія, імператор...

 Для Данте справді найбільшою бідою західного світу стало те, що папство перебрало на себе світську владу. Він вірив у Константинів дар. Вже пізніше довели, що це фальсифікат. Але він вважав цей Константинів дар найбільшою трагедією для людства, Церкви, бо з тим Константиновим даром, як Ви пам'ятаєте, от начебто папство перебрало світську владу так само над Заходом і з цього почалися всі біди.

Данте, безумовно, мав ідеал от в який він палко вірив всесвітня монархія. При чому, зараз от Данте сприймають, і в Польщі на нього так часто дивилися романтики, і в Україні, як співця національного визволення. Це не зовсім так. Данте був співцем саме всесвітньої імперії. Його ідеал, той самий цісар Арріґо VII був німцем. Врешті-решт зазнав поразки в боротьбі з італійськими містами, ну, і зокрема з батьківщиною Данте ・ Флоренцією. Але в очах Данте Арріґо був носієм величезної місії ・ всесвітньої монархії, яка мусіла становити мир і злагоду для всіх. І насправді Данте вмів бути суб'єктивним, де треба, бо Арріґо який, ну чесно кажучи не був надто видатним державцем, бо програв. От Ви пам'ятаєте, що для нього Данте зберігає місце, одне з найпочесніших ще вільних місць у своєму емпіреї, з сумом говорить, що от він прийшов розправити Італію, але на жаль зарано.

 А власне теж про папство, тобто Данте досить сміливо вміщує свого сучасника Папу Боніфація в своїй ж “Божественній комедії”.  Тобто, можна сказати, що це було певним переступленням канону. Попри те, що Папи мали свої звичайно темні сторони, кожна з цих постатей, але тим не менше, це можна розцінити як певне святотатство.

 Ну, Данте ніколи не зазіхає на Церкву, а на певних негідних представників Церкви, так. Врешті, єретиком Данте ніхто ніколи не проголошував. І я думаю, що  блюзнірства ніякого в цьому не було. Ну, Данте розумів, що Церква вражена симонією, а Боніфацій VIII це був офіційний ворог, який власне своїм втручанням в тодішні політичні справи до всього, прислужився виникненню ситуації, яка потягнула вигнання Данте. Ну, а те, що Данте вмів бути суб'єктивним, це так і Боніфацій VIII проходить через всю комедію як один з найнегативніших персонажів, але не тільки він. Його попередник, який Ви пам'ятаєте, Целестин V після дуже короткого понтифікату зрікся і розчистив місце для трону, от він якраз опинився серед тих, про кого забули・ в світі позосталі・, бо нічого вони не зробили ані доброго, ані лихого. Попередник попередника карається серед святокупців і вогники йому лижуть п'яти. Себто, він тверезо оцінював тодішні політичні еліти. Монархи власне так само, хоча декого з тих, кого він вмістив в Чистилище можна було і нижче поселити.

Пане професоре, я ще хотів би поговорити про феномен “Божественної комедії”. В чому Ви його бачите?

З одного боку, маємо, звичайно геніальний позачасовий твір, але теж зі своїми реаліями Середньовіччя. Можливо там теж був просвіток - про те, що ми говорили ・ гуманізму. З іншого, боку це твір, який написаний народною мовою, італійською. Звичайно, нею розмовляли, але тоді попри все, попри ті процеси, які вже потім прискорилися в наступні десятиліття. І особливо ця ерозія сакральності латини сталася остаточно в XVI столітті. Натомість, народною мовою, італійською твориться, навіть не французькою, а італійською твориться геніальний твір і його підхоплюють.

Як Ви це бачите, власне цей процес?

 Ну, на французьку мову ще не перейшли, а італійською мовою, які відомо почали писати в світській поезії найраніше з усіх нових європейських мов. Данте, безумовно, тут належить величезна роль. От те, що він почав це писати не латиною, хоча навіть, як Ви пам'ятаєте Петрарка, молодший від Данте, вважав свої італійські сонети до Лаури забавкою, а прославити сподівався з латиномовних поем-гекзаметрами, які нині благополучно забуті.

Данте це написав італійською. Данте робив це свідомо. Ви пам'ятаєте його твір, до речі латиною написаний, теоретичний про народне красномовство. І значення «Комедії» в тому, що це ну дуже добра поезія. От це твір, який сьогодні хочеться читати. Він цікавий, бо містить і величезну кількість інформації, і величезну кількість художніх образів, і величезну кількість концепцій. Ну, а окремі його місця, та ж сама 33-тя пісня Раю, от на думку Т.С.Еліота це витвір вище якого не підносилася і вже не піднесеться. І, можливо, Нобелівський лауреат  Т.С.Еліот тут був правий.

 Матеріал підготував Назар Олійник