Міґель де Сервантес, автор славетного «Дон Кіхота», який хоробро бився при Лепанто, де був поранений в ліву руку, яка стала недієздатною, писав про цю битву як про найвизначнішу, яку бачили минулі часи, сучасність і яку побачать прийдешні століття.
Битва при Лепанто, яка відбулася поблизу грецьких берегів в затоці Лепанто (Патроїкос), 7 жовтня 1571 року, була справді винятковою і найбільшою морською баталією Нового часу. В ній зійшлися сили Священної ліги, яку 20 травня 1571 року уклали Іспанія Філіпа ІІ, Папа Римський Пій V та Венеціанська республіка, а з іншого боку Османська імперія, яка послідовно і вперто намагалася втілити у життя свої плани підкорення собі Європи. Власне ця битва була частиною великого протистояння між християнством та ісламом, ключовим часом якого були XVI-XVII століття.
Християнський флот налічував 227 галер та десятки допоміжних суден, 13 тисяч моряків, 43 тисячі гребців і 28 тисяч солдатів. Його очолював Хуан Австрійський – зведений брат могутнього іспанського монарха Філіпа ІІ. Османський флот був близький за силою, налічував 210 галер, десятки інших суден і складався з 88 тисяч чоловік.
Битва була кровопролитною і завершилася цілковитою перемогою Священної ліги. Було потоплено 15 турецьких галер, понад 190 було захоплено, понад 30 тисяч турків було вбито, 8 тисяч захоплено в полон, а понад 12 тисяч християнських гребців звільнено з неволі. Втрати з іншого боку були теж великі – 15 галер втрачено, близько 8 тисяч вбитих і стільки ж поранених.
Слід сказати, що за Лепанто закоренився образ битви, яка змінила хід історії і врятувала християнський світ від ісламської навали. Чи дійсно це так, чи, можливо, все-таки мова про поетичне перебільшення?
З цим питанням я звернувся до іспанського історика Едуардо де Меса, координатора Інституту історичних досліджень Університету CEU San Pablo.
Я вважаю, що це битва, яка врятувала християнський світ. Слід сказати, що країни, які не брали в ній участі, скажімо, Франція, яка була в союзі з Туреччиною, завжди применшували стратегічну важливість цієї битви. Зокрема так її представляв згодом Вольтер. Проте, так не було. Прошу звернути увагу, що Лепанто поклало край морській експансії Османської імперії на Середземномор’ї. Шість років до цього турки були в стані підійти до Мальти і взяти її в облогу, намагаючись знищити Мальтійський орден, хоча в кінцевому підсумку їм це не вдалося.
Слід брати до уваги, що хоча ця битва і не була, так би мовити, укоронована завоюванням нових територій, ані навіть, скажімо, взяттям і поверненням венеціанцями собі Кіпру, то все-таки цей наступ турків на морі було зупинено. Хоча, звісно, у випадку України, Польщі, Московії і балканських країн наступ турків на суходолі продовжуватиметься. Власне в цьому і різниця, що ця морська баталія не мала свого відповідника на суходолі. Не було тоді такої битви, яка б зупинила просування турків на Балканах.
Відомий іспаніст Генрі Кеймен відзначає, що Лепанто було винятковою сухопутною битвою, яка відбулася на морі. Справа в тому, що при Лепанто велику роль, при щільності строю кораблів, відіграли абордажні бої, коли піхотинці, які перебували на галерах і галеотах, перескакували з корабля на корабель і вели бій, передусім послуговувалися холодною зброєю. Едуардо Меса також відзначає, що Лепанто не було схоже на класичну морську битву.
Справді, це не така морська битва, як, скажімо, це є сьогодні, але поза сумнівом це морська баталія. Треба брати до уваги, що галера є прямою спадкоємницею грецьких та римських трієр і трирем та візантійської галеї. Галера є продуктом еволюції впродовж століть і те, що найбільше змінилося у порівнянні з римськими чи візантійськими кораблями, так це використання артилерії.
Велика різниця між двома флотами полягала в тому, що оттоманський віддавав перевагу швидкості і маневреності, звідси на його галерах чи галеотах було менше гармат на суднах. В той же час, кораблі Священної ліги, особливо споряджені Іспанською монархією, мали на своїй передній частині п’ять гармат, центральна з яких була великого калібру і з кожного боку по дві гармати, трохи меншого калібру.
Під час битви, коли турецькі кораблі попали під удар, спочатку венеційських галер, на яких розміщувалися цілі артилерійські платформи, а потім зійшлися в бою з кораблями, які представляли Іспанську монархію, то вогнева сила християнського флоту була значно більша від їхньої. Цей чинник дуже позначився на битві.
Історик стисло описав, як проходила ця визначна баталія.
Як подивитися на карту, то на вході в затоку Лепанто розмістився християнський флот, який складався з центру і двох крил, і в дзеркальному відображенні розмістилися турецькі сили. Що відбулося? Центральний блок, де розміщувалися кораблі адміралів Хуана Австрійського та Алі Паші, зійшлися в бою борт до борту і розгорнувся фактично сухопутний бій. Іспанські солдати під командуванням Хуана Австрійського пішли на абордаж, зокрема корабель турецького адмірала Алі Паші чотири рази брався на абордаж і за останнім разом їм вдалося покінчити з ним.
На флангах теж вівся абордажний бій, але там було більше місця для маневру. На північному крилі турки намагаються пробитися через кораблі супротивника, притиснувшись до берега, але завдяки вмілості венеціанців й іспанським силам, якими командував Альваро де Базан їм це не вдалося. На півдні відбувається те ж саме. Берберські корсари, які входили в склад цього крила оттоманського флоту, спробували пробитися через кораблі під командування генуезького кондотьєра Джованні Андреа Доріа, який надав всі свої кораблі Іспанській монархії. Тут йде боротьба зі змінним успіхом, в кінцевому підсумку лише деякі кораблі берберських піратів змогли врятуватися втечею. Проте більшість кораблів захоплено або потоплено.
Поза сумнівом, перемога при Лепанто була блискучою і завдала важкого удару Османській імперії. Проте і сучасники, і згодом історики згідні, що це був втрачений шанс. Ні Священна ліга, ні Іспанія Філіпа ІІ не розпорядилися належно цією перемогою. Якщо говорити про Іспанію, то, скажімо, в 1573 році Хуан Австрійський відвоював в оттоманів Туніс і фортецю Ля Голєту, а вже через рік Порта повернула собі втрачене.
Чи була змога, щоб Священна ліга значно більше здобула після Лепанто, ніж це було насправді? Ось, що думає Едуардо де Меса з цього приводу.
Треба брати до уваги, хто входив до Священної Ліги. Пій V помре незадовго після Лепанто. Його наступник вже не матиме такої здатності об’єднати як італійців, так іспанців і зберегти Священну лігу. Потім, після здобутої перемоги венеціанці починають вести переговори з Туреччиною за спиною Священної ліги. І в кінцевому підсумку, хоча й вони починають кампанію відвоювання Кіпру, то після невдачі з Кіпром, Венеція веде вигідні торговельні відносини з Портою, чого не було раніше. І Феліпе ІІ розуміє, що одна з ключових сторін Священної ліги примирюється з ворогом в односторонньому порядку.
Що стосується Тунісу, то дійсно в 1573 році Хуан Австрійський завоював місто Туніс і Ля Голєту, фортецю, розташовану напроти міста, а вже через рік береберський пірат Улуч Алі, який зумів втекти під час битви при Лепанто, зумів завоювати Туніс для Порти.
Варто підкреслити, на противагу тому, що часто твердять іспаністи, Іспанська монархія ніколи не мала якоїсь програми імперіалістської політики і прагнення розширити через завоювання свої території. Іспанські монархи тої доби розуміли, що вони володіють величезними територіями і не мають можливість всіх їх захищати. Чому Туніс так легко завойовується в 1574 році? Справа в тому, що в Нідерландах Іспанія веде війну з повсталими провінціями, 1568-1571 роки – це початковий період цієї війни. З 1572 року для Філіпа ІІ пріоритетом стають Нідерланди. Чому? Бо це його спадщина, отримана від батька Карла V, який походив звідти. З огляду на обмежені ресурси монархії, всі гроші скеровуються на війну в Нідерландах і такі завоювання, як Туніс, втрачаються.
Матеріал підготував Назар Олійник