Найбільш знаним членом польсько-литовського роду Ґедройців у наш час у Польщі (і, мабуть, теж в Україні) є головний редактор паризького часопису «Культура» Єжи Ґедройць — його ім'я знає кожен, хто цікавиться польсько-українськими взаєминами, адже це фундаментальна постать для післявоєнних взаємин і примирення між нашими народами. Саме вивчаючи біографію Єжи Ґедройця професорка Кафедри соціології і політології Чорноморського університету ім. Петра Могили у Миколаєві Ольга Морозова звернула увагу на іншого представника цього роду, який зробив чимало для її рідного міста Миколаєва. Це Микола Антонович Ґедройць — скульптор, меценат, колекціонер і громадський діяч, який був, зокрема, засновником Миколаївського художнього музею ім. Василя Верещагіна у 1914 році.
У нашому ефірі проф. Ольга Морозова розповідає про те, як представники роду Ґедройців потрапили на південь України у 60-х роках ХІХ століття, що відомого про діяльність самого Миколи Антоновича Ґедройця, його національну ідентичність та долю.
Микола Антонович Ґедройць жив у 1853 — 1933 роках. Він був людиною мистецтва — закінчив Санкт-петербурзьку академію мистецтв, був художником і водночас колекціонував картини і різьби, митців і скульпторів підтримував фінансово та морально.
Микола Антонович був ініціатором створення художнього музею не лише у Миколаєві, але також у Херсоні, Маріуполі, Катеринославі (нині Дніпро), Музею-заповідника І. Рєпіна в м. Чугуїв. Також він запропонував проект організації у провінції пересувних художньо-просвітницьких виставок. У колі його друзів і знайомих були художники Рєпін, Самокиш, Антокольський, Куїнджі, Васнецов, історик Дмитро Яворницький.
У 1918 році Микола Антонович Гедройць переїхав до Харкова. Помер уже за радянських часів — у злиднях.
Якщо приналежність Миколи Антоновича Ґедройця до польсько-литовського родоводу не підлягає сумніву, то питання його національної ідентичності більш складне.
Запрошуємо Вас послухати повну версію передачі у звуковому файлі.
Галина Леськів, Яна Стемпнєвич