Питання репарацій, які Німеччина мала б заплатити за збитки і втрати, завдані Польщі під час Другої світової війни, час від часу з гостротою повертається до політичної і суспільної дискусії. Після приходу до влади в 2015 році Об’єднаних правих сил, це питання Варшава постійно порушує у відносинах з Берліном.
Нещодавно Ярослав Качинський, голова керівної партії «Право і справедливість», укотре заявив, що це питання вимагає вирішення.
«Німеччина з нами не розрахувалася. Ми залишаємося кредитором Німеччини і то у великих масштабах. Мова не йде лише про репарації чи відшкодування, але також про питання моральних розрахунків», - сказав лідер табору влади.
У свою чергу, голова Спеціальної комісії Сейму з питань репарацій Аркадіуш Мулярчик поінформував, що кінцевий звіт у цій справі вже майже готовий ще з кінця 2021 року, а зараз його доповнюють і доопрацьовують деталі. Найближчим часом документ мав би бути представлений громадськості. За попередніми оцінками комісії матеріальна шкода, завдана Німеччиною Польщі в період Другої світової війни, складає близько 850 мільярдів доларів США.
Тим часом, позиція німецької сторони в цій справі однозначна – питання репарацій не може стояти на порядку денному, позаяк, за версією офіційного Берліну, Польща відмовилася від репарацій ще у 1953 році. Позицію уряду на чолі з ПіС нещадно критикує більшість опозиції на чолі з ліволіберальною «Громадянською коаліцією», вважаючи, що вимоги заплатити відшкодування є безпідставними і такими, що лише псують польсько-німецькі відносини. У той же час, за даними соціологічних досліджень, близько 70% поляків вважають такі вимоги справедливими.
Слід додати, що репараційні претензії до Німеччини висуває також Греція. Афіни ще декілька років тому вислали Берліну офіційну вимогу, але останній відкидає таку можливість.
Чи дійсно Польща відмовилася від репарацій з боку Німеччини? Чи шлях домагатися справедливості в правовому порядку веде в глухий кут?
Цю тему прокоментував Польському радіо професор Боґдан Мусял, який є директором новоствореного Інституту воєнних втрат імені Яна Карського. Він відзначає, що Польща не лише не відмовлялася від своїх прав на відшкодування, але й є винятком серед європейський країн, які стали жертвами німецької агресії, бо на відміну від інших не мала і не має угоди про репарації.
Німеччина має двосторонні угоди про репарації зі всіма європейськими країнами, які постраждали від воєнних дій чи були під окупацією. Польща – це єдина країна, яка не має такої угоди. І це країна, яка найбільше постраждала від німецької окупації, як з точки зору демографічних втрат, так і руйнувань. Таким чином, маємо тут парадокс, а Німеччина робить все можливе, щоб тільки довести, що Польща нібито зрікалася в 1953 році репарацій, а це неправда. Не має жодного правового акту. В міжнародному праві є чіткі регуляції щодо такого документу - він має бути підписаним двома сторонами. У випадку Польщі чогось такого не має. Польща не підписувала документу про відмову від репарацій ані з НДР, ані ФРН, ані Радянським Союзом. Зокрема треба додати, що Радянський Союз свого часу заявляв, що це він передасть Польщі частину німецьких репарацій.
Тобто, Польща не має жодного документу, який би регулював питання репарацій.
Професор Мусял прокоментував документ, на який Берлін опирається у своєму твердженні, що Польща безпідставно піднімає питання воєнного відшкодування.
Існує декларація від 23 серпня 1953 року, в якій Польща відмовляється від репарацій щодо Німеччини, але це не є правовим актом з точки зору міжнародного права. Є твердження, що поляки відмовилися від репарацій, але такого документу не має і не буде, бо його ніколи не було. Окрім того, мої дослідження показують, що повністю ігнорується в дискусії довкола цього питання той факт, що у відповідності до згаданої декларації була визначена делегація, яка мала врегулювати цю справу, але ця делегація цього не зробила. Не знаю, що було причиною цього, можу лише здогадуватися, чому так сталося. У будь-якому випадку, це питання не було врегульоване у правовому полі. Тобто, з польської точки зору справа відкрита.
Історик також підкреслює, що неправдою є твердження, що домогтися від Німеччини відшкодування за Другу світову війну є безперспективною справою з юридичного погляду.
Твердження, яке панує в деяких колах в Польщі, що мовляв не існує в міжнародному праві шляху, щоб домагатися у міжнародних судах репарацій є звичайною брехнею. Справа в тому, що є такий правовий шлях. У лютому цього року Міжнародний суд ООН видав вирок у справі суперечки між Конго і Угандою. Трибунал прийняв рішення, здається, про 350 мільйонів доларів репарацій на користь Конго за участь Уганди в бойових діях у громадянській війні в тій країні. Тобто, як ми бачимо, механізм є. Важливо підкреслити, що створення міжнародного права в справі репарацій почалося ще в 20-х роках ХХ століття. Іншими словами, тут нічого нового немає. Регуляції не виникли після 1945 чи 1946 року, а це традиція після Першої світової війни.
Я з моїми співробітниками зайнялися цим питанням лише зараз. Тому мене дивує позиція польських спеціалістів в сфері міжнародного права, які цілковито проігнорували цю справу. І це говорить про те, що праця ще попереду. І мені здається це спрощує справу, бо якщо Німеччина скаже, що не має про що говорити, то тоді є можливість звернутися до Міжнародного суду. І тоді ми матимемо можливо частковий успіх.
Професор Мусял вважає, що можливо слід розглянути варіант зі зверненням до Міжнародного суду ООН по окремих справах, а також звернення фізичних осіб до німецьких судів і тоді це допоможе вирішити питання репарацій в цілому.
Ми можемо подати позов на Німеччину не за все, а за окремі справи. Скажімо, мені дуже було б цікаво подивитися як німці захищатимуться в суді у випадку позову за знищення Варшави.
На мою думку це практично виграна в суді справа. По-друге, в рамках нашого інституту ми опрацьовуємо правовий шлях, щоб реабілітувати поляків, вбитих німцями, передовсім на так званих анексованих територіях. Цих людей розстрілювали на підставі цілого ряду розпоряджень й існує шлях для їх реабілітації в Німеччини. Тобто, справи будуть розглядати не польські, а німецькі суди, а реабілітація автоматично означає право до відшкодування. Частина нащадків вбитих осіб має право в індивідуальному порядку отримати відшкодування на місці, в Німеччині. Тобто, обов’язком польської держави і зокрема нас як інституту буде опрацювання правового шляху, а також юридична допомога приватним особам. І мова не про тисячі, а про десятки тисяч справ і вироків по них.
На моє переконання, якщо ми, так би мовити, завалимо німецькі суди такими справами, то підозрюю, що швидко уряд Німеччини дійде висновку, що буде простіше і вигідніше домовитися і сумарно заплатити відшкодування, а це було би корисно для обидвох сторін.
PR24/no