За підтримки Міністерства закордонних справ Польщі, міста Вроцлава та Управління маршала Нижньосілезького воєводства відбулася конференція «Східна політика 2020». «Польська східна політика» - це традиційна щорічна зустріч експертів, журналістів, активістів третього сектору, представників місцевого самоврядування та осіб, які приймають рішення. Вона проводиться вже 16 років і торкається основних питань політики Польщі щодо східноєвропейських країн.
Про панель, на якій обговорювалася ситуація в Білорусі, розповідає колега Володимир Прядко.
Важливим моментом цьогорічної конференції, яка транслювалася з Вроцлава, стали дискусії про східних сусідів Польщі – Україну та Білорусь. Отже, одна з панелей називалася «Криза в Білорусі: чи це переломний момент для регіону?».
Її ведуча, директорка телеканалу Bielsat TV Аґнєшка Ромашевська-Ґузи, запитала учасників про вплив сучасних протестів на регіон, про білоруську тотожність, про специфіку білоруської революції та про те, чим може допомогти народу Білорусі Польща, її сусіди та й взагалі Європейський Союз.
Отже, директор столичного Центру східних досліджень Адам Ебергардт переконаний, що в Білорусі народжується новий, позитивний міф. Білоруси, хоча й із запізненням, та все ж почали будувати спільноту, вони повірили, що можна створити власну державу під власною символікою. Що найбільш здивувало експерта Ебергардта, так це те, що білоруси не піддалися пропаганді Лукашенка, яка намагалася скомпрометувати українську революцію:
- Коли останніми роками переглядати білоруські державні ЗМІ на тему України, то їх лейтмотивом було лише одне: через те, що ви, мовляв, зробили дві революції, через те, що дозволили, аби вулиця вирішувала хто правитиме у країні, - ви маєте війну, маєте економічну кризу і ви майже втратили свою державність. Та незважаючи на те, що соціальне розчарування білорусів було неабияким, всупереч урядовій пропаганді, яка зовсім відірвалася від суспільного життя, завдяки новому, незалежному обігові інформації, білоруси все одно вийшли на вулиці. І це, як на мене, абсолютно фундаментальний перелом на пострадянському просторі, це порушення російської домінації. Зміни можуть статися тепер навіть і в самій Росії.
Аґнєшка Коморовська з фонду Стефана Баторія зауважила, що білоруси зламали стереотип про те, що білорус завжди мовчить, ніколи нічого не скаже і завжди буде терпіти. Ця революція змінила цей стереотип раз і назавжди. Експерт звернула увагу, що білоруси, які нині виїжджають з країни до сусідніх держав, у своїй більшості мають намір незабаром повернутися:
- Цікаво, що Україна, мабуть, вперше у своїй, так би мовити, післямайданній історії може набути у цьому досвід – я не кажу тут про еміграцію з Донбасу, з окупованих територій, але у міжнародних стосунках Україна вперше стала країною, яка приймає емігрантів. Вона, як і Польща, Литва та інші країни, мусить врегулювати їхню правову ситуацію, надати можливість працювати, знайти кошти на життя і взагалі вирішити як до цього поставитися. Не дарма ж усі ми, й українці також, очікували, яка буде реакція президента Зеленського на офіційне оголошення результатів виборів лукашенківською виборчою комісією. Тут вже не вдасться маневрувати «і вашим і нашим». Усе це важливо, оскільки це підтвердження і утвердження позиції України, яка має проєвропейські устремління. У всьому цьому мені бачиться нова конфігурація в регіоні.
Міхал Кацевич з телеканалу Bielsat TV переконаний, що Росії не вдасться зробити в Білорусі так, як вона того хоче, адже у Кремлі не знають, не відчувають нюансів подій у сусідній країні. Експерт також пояснив певну стриманість української влади в оцінці подій у Білорусі:
- Треба пам’ятати, що Україна має тісні економічні зв’язки з Білоруссю. Між країнами існує інтенсивний торговельний обмін, великий паливний імпорт з Білорусі, дуже сильні зв’язки в галузі оборони та в інших галузях. Це, певно, була одна з причин відсутності на перших порах рішучої оцінки подій в Білорусі з боку Києва.
Чи вдасться активізувати Євросоюз задля допомоги Білорусі?
Експерт Адам Ебергардт, як і більшість учасників конференції, вважає що західний світ остерігається непередбачуваності РФ:
- З боку західних країн існує страх перед Росією через те, щоб не втягнутися у геополітичне зіткнення у справі Білорусі. Це, звичайно ж, певна наївність, адже такого типу конфронтації не можна уникнути. Адже і Росія, і Лукашенко будь-які зусилля Західних країн сприйматимуть як втручання... І все ж, необхідно влучніше впроваджувати санкції проти панівного режиму в Білорусі.
Необхідно також зміцнювати найголовніші, з польської перспективи, елементи таких санкцій. Йдеться також про розвиток національної тотожності білорусів, про зміцнення стипендійної політики, про розвиток ЗМІ. Тут необхідно нарешті подякувати телеканалу Bielsat TV. За допомогою цієї платформи розвивається громадянське суспільство. Для Польщі найголовніше – утримання незалежності наших сусідів. Гадаю, що білоруська революція виробить дуже сильні антитіла від підпорядкування країни Росії.
Експерт Аґнєшка Коморовська звернула увагу на необхідність фінансової допомоги і тим, хто знаходиться в Білорусі, і тим, хто виїжджає за кордон чи на навчання, чи на лікування.
- Ми бачимо тут приклад Литви, яка тримає у цьому першість. Вона, зокрема, прийняла і підтримує Тихановську. Тут я бачу також певну роль і для України. У цій регіональній справі необхідна також певна координація дій.
Політолог з Лудзького університету професор Пшемислав Журавський вель Ґраєвський, який чудово орієнтується на пострадянському просторі, наголошує:
- Я повністю підтримую міцну регіональну співпрацю з Литвою, взагалі з Балтійськими державами, чи з Україною. Думаю, що Люблінський трикутник також схиляє до цього. Остання промова пана президента Дуди у литовському Сеймі, де він нагадав про білоруську справу і запропонував, що як тільки у сябрів буде керівництво з демократичним мандатом, то необхідно буде залучити до столу співпраці й Білорусь. Такі жести на міжнародній арені необхідно проявляти якнайчастіше. Необхідно про це нагадувати, щоб не забувати про цю справу.
А щодо здібності Євросоюзу зацікавитися білоруськими справами, то тут я песиміст. ЄС зайнята різноманітними проблемами. Південь Європи сидить у боргах, шаліє епідемія COVID-19, певна частина політичного класу Франції та Німеччини прагне розпочати нові стосунки з Росією. Ми навряд чи зможемо зацікавити Брюссель, Берлін та Париж розвитком ситуації у Білорусі. Такі можливості були лише під час першого чи другого Майдану.
Експерт каже, що необхідно мати програми, пов’язані з Білоруссю, їх необхідно популяризувати, але не дуже розраховувати на стратегічні дії євроспільноти. Про це, наприклад, яскраво свідчать слабкі санкції з боку ЄС.
- Необхідно обдумати, скажімо, так коротко, регіональні санкції. Якщо білоруська опозиція надасть нам прізвища відповідальних за репресії, які повинні підлягати санкціям, то Польща, Литва, Латвія змогли б на своїй території такого типу санкції застосувати. Це перші країни, до яких прибувають білоруси.
Велику роль відіграє також культура. Пам’ятаєте на Майдані українці, наслідуючи кадри з фільму «Вогнем і мечем», як справжні запорожці, били у бочки. Подібний епічний фільм про якусь важливу подію з історії Білорусі міг би тут також чудово допомогти. Йдеться, наприклад, про Кастуся Калиновського чи про людину ренесансу Скорину, цього, так би мовити, білоруського Коперника. Треба показати, що коли у Москві ще вулицями ведмеді ходили, тут старобілоруською мовою друкувалася Біблія. Причому, цим повинні зайнятися самі білоруси, вони могли б створити такий фільм саме для білорусів, а поляки чи литовці можуть підтримати такі проєкти.
Це був звіт про дискусію на тему Білорусі в рамках конференції «Польська східна політика», яка відбулася минулого тижня у вроцлавському Колегіумі Східної Європи.
Володимир Прядко