Мокрий сніг, холод, тривога в очах людей з бажанням щось змінювати… Так я пригадую день 21 листопада 2013 року – день, коли на Майдан Незалежності вийшли перші протестувальники, ще не знаючи, що буде революція і що ціна за свободу буде настільки великою. Запах диму, різних страв, гамір, музика і свобода, сила-силенна людей абсолютно скрізь. Це вже був Майдан початку грудня. Маленька ідеальна країна у центрі Києва, – саме так згадують Майдан Незалежності і Майдан як революцію активісти із однієї з перших громадських структур на той час – Громадський сектор Євромайдану.
До вашої уваги чотири частини спогадів про події 2013-2014 років на Майдані у Києві. Спогадами ділитимуться активісти Громадського сектора Євромайдану Василь Федюк і Олександр Мельник, волонтерка медичної служби Майдану Олена Бідованець, а також польські журналісти Павел Боболович і Войцєх Янковський.
«На мою думку, Майдан є зібранням найбільш свідомих та ідейних людей. Там не було багато людей, які заради задоволення чи просто заради цікавості приходили. Для мене Майдан – це Україна, яку я би хотів бачити. І це справді була маленька країна, як Ватикан у центрі Риму, так само Майдан був у центрі Києва маленькою окремою країною, яка жила за своїми законами, у якій були ніби державні структури, в якій була самооборона як поліція у державі, де були свої різні структури. Як Громадський сектор після одного з розгонів Майдану ми облаштували контейнери із роздільним збором сміття, чого до цього майже не було в Україні», – розповідає активіст Майдану Василь Федюк.
Революція на Майдані, Будинок профспілок, 2014, фото: wikimedia creative commons/Amakuha - Own work/CC BY-SA 3.0
«Я жив у Будинку профспілок. Там був пресцентр і це була наша головна база. Також жив в наметах, у різних місцях, де були учасники революції. Я був просто серед людей. Я також жив в КМДА, тобто у Київській міськраді. Я там кілька ночей точно провів. А про недоспані ночі я взагалі мовчу, їх було дуже багато. Коли я виїжджав з Майдану, то я старався це робити протягом дня. Бо вдень було найбезпечніше. Було відомо, що ніхто на атакуватиме Майдан, а на ніч я старався повертатися. Був один момент під час Майдану, коли я полетів до Польщі. Це було у грудні 2013 року під час Різдва. Я тоді дуже захворів, у мене було температура близько 40 градусів. Зрештою, як і всі, я також був хворий. Також певний час я там лежав у лікарні. Я поїхав на три дні до Польщі і пізніше знову повернувся на Майдан. Потім я знову захворів, лежав у Вишгороді. Але потім я весь час був на Майдані, до кінця, до тих найбільш трагічних подій», – каже Павел Боболович.
Революція на Майдані, 2014, фото: Wikimedia creative commons/Mstyslav Chernov/Unframe/http://www.unframe.com/ - Own work/CC BY-SA 3.0
«Серед багатьох подій і спогадів з Майдану є одна історія, про яку взагалі дуже мало згадується. У пресцентрі в Будинку профспілок був польський столик – місце, де був польський прапор і там було чутно польську мову. Мені здається, що засновником цього дуже символічного місця був журналіст Павел Боболович – кореспондент радіо WNET. Він ось так згадує перші дні на Майдані і в пресцентрі: Спочатку там були в основному українці. Я сидів в центрі, приніс подовжувач. Потім приходили наступні журналісти. Давід Вільдштайн на той час з видання «Gazeta Polska Codziennie» не сумнівався у тому, що це Павел Боболович організував «польський столик. У прес-центрі він був від самого початку, він приніс реквізит, що у добі інтернету і ноутбуків, був, крім стола, необхідними інструментами для роботи, а саме – подовжувач. У грудні журналіст і фотограф агентства Форум Пйотр Аполінарський, що мешкав у Лондоні, сказав, що треба якось позначити наше місце. І він це зробив у річницю початку воєнного стану у Польщі. На польському столі тоді з’явився польський прапор. Ось як він згадує про це: „Польський стіл з’явився більш-менш на початку грудня. Це вийшло трохи так масово, але точно в цьому брав участь Павел Боболович. А прапор було створено з паперу А4, клейкої стрічки та вудки, яку я отримав в одному із пунктів забезпечення Майдану на першому поверсі Профспілок. Пізніше Аґата Ґжибовська з „Виборчої” поставила на цьому столику листок з написом Poland. Часом до нас приходили люди з різною інформацією, дещо ми відкидали, бо нам здавалася вона підозрілою. Це був час всюдисущих тітушок і „Беркуту”, який бив людей. Звісно, ми розуміли, що влада також веде інформаційну війну і дехто може не бути тим, за кого себе видає. Біля цього столика була дуже щира атмосфера. Там всі журналісти були як велика родина. Якісь сварки, дискусії про основні цінності лишалися за дверима. Конкуренти з різних видань тут у цьому залі не сперечалися між собою», – розповідає журналіст Войцєх Янковський.
Запрошуємо послухати усі частини інтерв’ю у доданих звукових файлах
Мар’яна Кріль