Він сам називає себе “куявським козаком” - бо народився 1927 року у центральній Польщі, нинішньому Куявсько-Поморському воєводстві, куди його батько хорунжий Микита Сніжко потрапив 1920 року як один із майже 20 тисяч воїнів Симона Петлюри, яких, за Ризьким договором, інтернували у Польщі.
Життя пана Флоріана могло би стати сценарієм для кінофільму. Після розлучення батьків він потрапив до української школи у Перемишлі, наприкінці війни, на зламі 1944-1945 років, коли до Польщі вступала Червона армія, втік від совєтів до Німеччини. Відтак, після капітуляції ІІІ Рейху, ще 1945 року, опинився на засланні в Сибіру, звідкіля наступного року чудом утік, просто долучившись до поляків, які поверталися до Польщі зі заслання у Казахстані.
У всі післявоєнні роки і донині, він, інженер-електрик за фахом, активіст українських організацій, пише вірші та ще залюбки малює. Цього року йому влаштовували виставку у Народному домі в Перемишлі, який він відвідував ще як учень довоєнної “шашкевичівки”. Стільки з нашого боку, про інше (хоч, звісно ж, не про все) він розкаже сам.
Знайомтесь: 92-річний син петлюрівця інтернованого у Польщі Флоріан Сніжко:
Повністю передачу слухайте у прикріпленому звуковому файлі
Як ми вже згадували, у всі післявоєнні роки Флоріан Сніжко — активіст української громади у Польщі. Він був учасником художніх ансамблів, веде громадську бібліотеку, пише вірші українською мовою, знання якої вдосконалює читаючи і дивлячись українське телебачення, фінансово підтримує різні ініціативи. Визнає “сковородизм” і адаптується до нього — у свої 92 роки вирощує город, п'є багато води, не вживає алкоголю, майже не їсть м'яса, а життєрадісності не один молодик міг би йому позаздрити. Колись поїхав в Україну, хотів відвідати батьківщину батька – Солодку Балку — та й не знайшов її. Просто, каже, там було багато різних Балок, до Солодкої так і не потрапив.... Втім, згодом дізнався, що вона таки існує.
Підготувала Галя Леськів