Українська Служба

«Оселя Віри, Надії та Любові», або як вийти з інтернатної ізоляції

11.02.2020 18:00
Ось уже 7 місяців в селищі Обертин в Івано-Франківській області функціонує один з перших в Україні будинків підтриманого проживання для сиріт з інвалідністю
Аудіо
  • Pierwszy w Ukrainie dom wspomagający dla sierot niepełnosprawnych "Siedziba Wiary, Nadziei, Miłości" w Obertynie w Obwodzie iwanofrankiwskim
         ,          -
Загальний вигляд на подвір'я та будинок підтриманого проживання "Оселя Віри, Надії та Любові" у селищі Обертин Тлумацького району на Івано-Франківщиніhttp://ubm.org.ua/

У селищі Обертин Тлумацького району на Прикарпатті з літа 2019 року функціонує перший в Україні будинок підтриманого проживання для сиріт з інвалідністю «Оселя Віри, Надії та Любові». Це місце, де завдяки зусиллям волонтерів та людям доброї волі, вдалося створити цілком нові для них умови вже вільного життя і вийти із замкнутого та часто безнадійного середовища інтернатів.

В одному з перших в Україні будинку підтриманого проживання для сиріт з інвалідністю «Оселя Віри, Надії та Любові» в Обертині Тлумацького районі на Івано-Франківщині нині живе четверо молодих людей, які раніше перебували в інтернатах системи соціального захисту. Не таємниця, що така система, що залишилася Україні у спадок ще з радянських часів, досі залишається ізольованою, замкнутою, з якої її вихованці не часто можуть вирватися і розпочати нове життя. Однак є надія, що ця система у майбутньому в Україні таки зміниться і не в останню чергу завдяки зусиллям волонтерів та благодійних організацій. Про цю одну з перших в Україні ініціатив розповів керівник благодійної організації «Українська благодійницька мережа» Василь Футерко, який вже багато років допомагає сиротам з інвалідністю:

«Ідея з’явилася з того, що коли ми відвідували інтернати, намагалися якось впливати на те, що там відбуваєтьcя, ми розуміли наскільки це застаріла система і люди, які там перебувають, не живуть, а існують. Це масові заклади, що дуже перенасичені, де дуже багато різних порушень. Ми почали цікавитися тим, як з цим у розвинених країнах і зрозуміли, що свого часу в США і в Європі відмовилися від подібних на інтернатів, тобто таких, що є масовими, де є ізоляція, де можуть бути масові порушення прав людини. І там почали створювати для людей з інвалідністю, які з тих чи інших причин не можуть проживати в сім’ї, невеликі групові будинки. Вони знаходяться в громадах, призначені для проживання невеликої групи людей – 4-8 осіб – максимально подібні до звичайних будинків і відрізняються тільки тим, що мають відповідні пристосування для людей з інвалідністю, наприклад, пандуси, технічні засоби».

Одна з мешканок Оселі Віри, Надії, Любові Уляна Белей Одна з мешканок Оселі Віри, Надії, Любові Уляна Белей

Завдяки волі добрих людей та пожертвам будинок, придбали у селищі Обертин, оскільки, за словами Василя Футерка, це була єдина на той час територіальна громада на Івано-Франківщині, яка відгукнулася на пропозицію створити такий будинок:

У середині Оселі Віри, Надії та Любові Фото: http://ubm.org.ua/ У середині Оселі Віри, Надії та Любові Фото: http://ubm.org.ua/

«У нашому теперішньому суспільстві ставлення до людей з інвалідністю ще дуже просякнуте радянськими стереотипами, і нам ще далеко до того ставлення, що є у цивілізованому світі, де, по суті, немає межі, поділу на „людина здорова” чи „людина з інвалідністю”, а є можливості для одних та для інших. Люди бояться нового, не розуміють, який заклад хочуть створити поряд з їхніми домівками, тому такий певний страх відлякує. Хоча це не унікальне явище для України. Подібно було теж у США, коли там створювали схожі групові будинки для людей з інвалідністю, то організації, які цим займалися, стикалися з таким феноменом, що називають „тільки не на моєму задньому дворі”. Суть цього феномену приблизно така ж як і у нас: люди не хотіли бачити групові будинки поряд з їхніми домівками. У США це вирішилося прийняттям закону про недискримінацію на ринку нерухомості і будь-які подібні ситуації, коли не хотіли продавати нерухомість або перешкоджали у створенні таких будинків, тягнули за собою відповідальність».

Ще один мешканець Оселі Віри, Надії, Любові Ігор Човпило Ще один мешканець Оселі Віри, Надії, Любові Ігор Човпило
"Дерево подяки" з іменами доброчинців в одній з кімнат Оселі Фото: ubm.org.ua/ "Дерево подяки" з іменами доброчинців в одній з кімнат Оселі Фото: ubm.org.ua/

Як каже Василь Футерко, подібних будинків в Україні є вже декілька, але «Оселя Віри, Надії та Любові» стала першою в Україні, де вдалося задіяти механізм соціального замовлення. Це механізм фінансування, за яким кошти повністю на фінансування або на якусь частину витрат йдуть не благодійно, а з місцевого бюджету. Ця модель дуже ефективно працює в Європі та країнах Північної Америки. Її суть наступна, - каже голова «УБМ»:

На території Оселі Віри, Надії і Любові На території Оселі Віри, Надії і Любові
Фото: http://ubm.org.ua/ Фото: http://ubm.org.ua/
«Держава, територіальні громади, муніципалітети делегують надання послуг недержавним організаціям і виділяють їм на це кошти. У свою чергу, недержавні організації надають вже потрібні соціальні послуги. Більшість організацій, які опікуються такими будиночками на Заході, – це недержавні організації. В Україні люди з інвалідністю, які з тих чи інших причин втратили сім’ю, в абсолютній більшості перебувають в інтернатних закладах. Підтримане проживання в Україні починає лише ставати на ноги. Перевага такого механізму полягає у тому, що фінансування є порівняно постійним. Бо благодійні кошти не є постійним джерелом, а коли кошти виділяються на фінансування соціальної послуги, то тоді вже можна говорити про якусь життєздатність моделі».
Асистентка з однією з мешканок Оселі Віри, Надії та Любові Асистентка з однією з мешканок Оселі Віри, Надії та Любові
Фото: http://ubm.org.ua/ Фото: http://ubm.org.ua/

Як пояснює Футерко, більшість вихованців інтернатів системи соціального захисту страждають від розумової відсталості і вони навряд чи могли би себе реалізовувати у домашньому середовищі. Поселившись у будинку, їм потрібно було освоювати усі для нас звичні побутові речі з самих початків, - каже він. За словами Василя Футерка, мешканцям будинку допомагають у побуті четверо асистентів, а також іноді волонтери. А процес адаптації мешканців постійно триває, - додає він:

Гості у  мешканців Оселі Віри, Надії та Любові Гості у мешканців Оселі Віри, Надії та Любові

«Попри те, що їм якоюсь мірою важко, вони задоволені (життям в Оселі). Це той випадок, коли люди розуміють, що хочуть змінити. Є прагнення до свободи, щоб вийти з інтернатного середовища. Сказати, що це ідеальні умови, не можна. Але вони однозначно ліпші, ніж в інтернаті. Звісно, є труднощі в адаптації. Зрештою, це звичайний процес, коли людина настільки кардинально змінює своє середовище. Для пересічних людей з соціуму цю зміну можна порівняти зі зміною населеного пункту і зміною роботи. Крім того, ми говоримо про людей, які звикли до труднощів і які адаптовані у суспільстві. А тут йдеться про людей, які перебували в інтернатах і звикли до того, що система дає все готове. Я не кажу, що вони самі змушені все робити у будиночку. Вони мають допомогу асистентів у всьому тому, що їм потрібно для комфортного проживання, але попри це ми намагаємося їх заохочувати до все більшої самостійності. Один з ключових принципів підтриманого проживання, щоб допомога асистентів і волонтерів закінчувалася там, де починаються їхні власні можливості. Тобто не робити за них те, що вони можуть зробити самі, а допомагати їм з тим, що вони об’єктивно ще самі не можуть робити».

Ще одна мешканка Оселі Віри, Надії та Любові Ще одна мешканка Оселі Віри, Надії та Любові

Сьогодні, крім матеріальних потреб і благоустрою «Оселі Віри, Надії та Любові», за словами Василя Футерка, є велика потреба, що не вимірюється коштами або матеріальними благами, адже важливою є можливістю особистісного розвитку:

Ігор Човпило Ігор Човпило

«Це допомога мешканцям у тому, щоб вони могли розвиватися, навчатися, аби вони могли більше інтегруватися в громаду. Це психологічна допомога, допомога у піднятті мотивації. Бо зробити матеріальні речі – відремонтувати і облаштувати будинок, зрозуміло як зробити. Тут – питання в ресурсах – коштах, допомозі працею, допомозі матеріалами. А от питання, як повертати людям, які прожили все своє свідоме життя в інтернатах, бажання рухатися вперед і розвиватися, коли вони звикли до готового, є набагато складнішим завданням. Готових рецептів тут немає. Тому що це лише перші кроки і підтримане проживання в Україні тільки починається, десь накладаються певні особливості нашого менталітету та нашого способу мислення і ми не можемо перенести європейський чи американський досвід сюди і використовувати його тут без урахування наших місцевих особливостей. Нам потрібно змінювати вектор і більше дивитися на нематеріальні потреби. Краще кілька разів приїхати, поговорити, поділитися якимось своїм досвідом, можливо навчити чогось нового, якби приїжджали люди з різними професіями чи займаються творчістю і могли розповідати мешканцям і це могло би їх заохочувати займатися чимось подібним».

Учні та вчителі Обертинського ліцею відвідали мешканців Будиночок сиріт з інвалідністю “Оселя Віри, Надії та Любові” Учні та вчителі Обертинського ліцею відвідали мешканців Будиночок сиріт з інвалідністю “Оселя Віри, Надії та Любові”

Зазначу, що до створення та допомоги будинку підтриманого проживання для сиріт з інвалідністю «Оселя Віри, Надії та Любові» в Обертині у Тлумацькому районі на Івано-Франківщині долучилося чимало пересічних людей та компаній. У найближчих планах – розширення будинку на добудову, аби там могло мешкати ще четверо осіб з інвалідністю. То ж «УБМ» нині збирає кошти на цю додаткову споруду. А ви, звісно, можете долучитися до благодійної пожертви і знайти усю необхідну інформацію на веб-сайті oselya.org.ua, а також на сторінці Будиночок для сиріт з інвалідністю «Оселя Віри, Надії та Любові» у Фейсбук.

Запрошую послухати передачу у прикріпленому звуковому файлі

Підготував Тарас Андрухович