— «Я не врятую весь світ, але роблю те, що можу, — хоч би щось. Аби колись не дорікав собі, що нічого не зробив» — каже Лукаш Шумський — сільський господар із Люблинського воєводства, в якого є незвичайне хобі — рятувати бджіл та взагалі комах-запилювачів. Наш нинішній співрозмовник є координатором громадсько-гуманітарну акцію «Бджоли людям — люди бджолам», яку по всій Польщі проводить Фонд «Туліпан» із міста Ключборк у Низькосілезькому воєводстві. Дана акція є частиною громадської кампанії «Адоптуй бджіл» польського відділення всесвітньої організації Грінпісe.
Звісно ж, Лукашу Шумському відома думка Альберта Ейнштейна про те, що «4 роки після загибелі останньої бджоли – загине людство через продовольчу кризу». Про комах-запилювачів він знає майже не все. І зараз розповість, чому ми ми маємо про них піклуватися, допомогти їм вижити. І що для цього роблять він та фонд, з яким він співпрацює...
Отже, чому ми маємо рятувати бджіл?
Лукаш Шумський:
— Ми повинні рятувати бджіл тому, що вони роблять багато добра для нас, людей... Зараз у Польщі бджоли запилюють 3000 рослин. 80 відсотків того, що ми, люди, їмо, запилюють комахи-запилювачі, тобто дикі бджоли й джмелі та їм подібні комахи. А вони гинуть... На цей момент ми маємо у Польщі у т.з. червоному списку 222 види бджіл, які опинилися під загрозою зникнення. Коли так, то які цього причини? Це, по-перше, надмірне використання отрутохімікатів у сільському господарстві, по-друге, спалювання трав, а по-третє, нові технології в будівництві. Останнє я дещо поясню. Ми споруджуємо будинки, у яких дуже гладкі, прямі стіни, і бджоли не мають де зводити свої домівки — гнізда... А по-четверте, мобільні телефони, що генерують магнітні хвилі, які шкідливі не лише для нас — людей, але й для бджіл. Справа в тому, що коли комаха опиниться під їхнім сильним впливом, то стає безпорадною, немов впадає у відчай, літає без тями, і з часом — від втоми — гине. Це, на мою думку, причина смерті 10-15 % бджіл...А ще, скошування трави, щоб вона мала т.зв. акуратний вигляд — чим ми позбавляємо комах квіток, з яких вони збирають пилок... Я просив би залишати не покошеною хоч якусь частку присадибної ділянки з травою...
Фонд «Туліпан», з яким співпрацює Лукаш Шумський, здійснює всепольську програму для порятунку бджіл і комах-запилювачів... Організацію створив успішний бізнесмен, який вирішив частину своїх прибутків призначити на про-екологічну благодійність.
— До речі, він сам також активно займається просуванням ідеї рятування бджіл, відвідує різні місця у Польщі, бере участь у різноманітних заходах, де поширює знання про проблему, розповідає про це у ЗМІ... Але ж відомо, що 2-3 особи не зможуть багато зробити, потрібні тисячі... У цій акції наш фонд співпрацює з польським відділенням Грінпісу, який проводить акцію «Прийми бджолу». Нам йдеться про те, щоб, по-перше, усвідомити людям становище бджіл, і, по-друге, допомогти існуванню комах-запилювачів у містах, у різних місцях Польщі розмістити як найбільше домівок для диких бджіл. Ці домівки організатори акції називають готелями для диких бджіл. Це конструкція зроблена з натурального дерева, яка має вигляд маленького дому, оздобленого листям, соломою та іншими природними матеріалами. У них є захисні сітки, щоб перешкоджати попаданню всередину хижих комах чи птахів. У самих, умовно кажучи, кімнатах дикі бджоли — мулярки вирощують своє потомство. Ці бджолині домівки можна встановлювати в парку, лісі, на городі, в саду, на балконі, неподалік квіткових рослин. Це такі собі вулики для диких запилювачів.
Екологи сподіваються, що наявність таких готелів у великих містах збільшить чисельність комах, які запилюють квіткові рослини, а це спричинить появу додаткових квітів і плодів.
Лукаш Шумський активно проводить просвітницьку акцію де тільки може:
—Я відвідую різні музичні фестивалі, сільськогосподарські виставки, будинки культури, школи. Я розповідаю про свою роботу, про те, чим займаюся і чому це дуже важлива праця. Іноді я залишаю організаторам такі домівки як подарунок від Фонду «Туліпан». Проте це не все — згодом я намагаюся перевіряти, чи така бджолина домівка правильно встановлена, чи вона виконує свою функцію, тобто чи його хтось не кинув її у кут як непотріб...
Звичайно, ми теж продаємо такі домівки — як приватним особам, так і фірмам. Вони різних розмірів — є зовсім маленькі, є і доволі великі. Відповідно, їх ціна також різна — це залежить від величини. Причому фірма може відраховувати від оподаткування суму, яку витратила на придбання домівки, оскільки це гроші віддані на благодійність.
Лукаш Шумський найкраще знає, який у людей в Польщі рівень усвідомлення цієї справи...
— Ой, тяжко з тим.... Загалом люди щось там знають про бджіл, але здебільшого лише про медоносних. 90 відсотків нічого не знають про диких бджіл, про те, що вони гинуть і що їх конче треба рятувати.
Люди думають, що бджоли були, є й будуть. Та правда така, що кількість диких запилювачів — помітно зменшується. А вони дуже корисні. Цього року, для прикладу, у Польщі була холодна і дощова весна. Я, спостерігаючи за бджолами, помітив, що коли медоносних бджіл не було, то дикі вже запилювали рослини. Бо різниця між ними є така, що медоносні запилюють при температурі 12-15 градусів, тоді як дикі— навіть при температурі 6-7 градусів, причому — також в умовах невеликого дощу. А ще — вони дуже працьовиті. За результатами досліджень, у середньому одна така дика бджола запилює стільки рослин, що 100-120 медоносних бджілок; наявність великої кількості диких бджіл може збільшити урожай навіть на 100-200%.
Лукаш Шумський ще додає, що диких бджіл не треба боятися, тому що в них (крім нечисленних винятків) немає захисного механізму у вигляді жала. Пилок вони збирають лише для того, щоб ним запасати їжу. — Вони дуже дружні створіння, загалом самі не атакують — каже.
Запрошуємо послухати передачу у звуковому файлі.
Галя Леськів, Яна Стемпнєвич, Антон Марчинський