На ній нагороджували радіо- і телерепортерів у кількох номінаціях, зокрема, молодих радіорепортерів у конкурсі ім. Яцека Створи, кращий репортаж року та репортера року. Семінар радіорепортерів - це один із майданчиків, на якому зустрічаються радіожурналісти зі всієї Польщі, аби поговорити про те, як розвивається радіорепортаж, аби послухати свої передачі і обговорити їх. Для українського слухача ця ділянка практично невідома, хоч під час подібних конференцій вже також з’являються і українські передачі. Про особливості польського радіорепортажу Мар’яна Кріль розмовляла із учасниками семінару.
«Діамантом серед клейнотів, трояндою серед квітів, коньяком серед алкоголю, Сопотом серед курортів, Флоренцією серед міст, Ван Гогом серед художників, Собеським серед королів, сенкачем серед солодощів, мерседесом серед автомобілів… Тим власне є репортаж на фоні інших чудових радіоформ», - так про радіорепортаж висловилась Домініка Дембська з Радіо Білосток. Вона – одна із шести фіналісток Стипендійного конкурсу для молодих репортажистів ім. Яцека Створи. Її робота під назвою «Боротьба за Білосток» представляє образи з Маршу Рівності у цьому місті, який відбувся у липні. Через звук і форму репортерка показала місто, за яке борються і змагаються.
- Ідея створення репортажу про перший марш рівності з’явилася автоматично, коли з’явилася інформація про те, що вулицями Білостоку вперше має пройти така маніфестація. Це був жирний шматок для репортера, аби задокументувати всі ці події. Невдовзі після прийняття цього рішення я була вражена реальністю. Виявилось, що в моєму місті – велика мобілізація. Що ще до записів із самого маршу рівності, то ще буде дуже багато годин запису з подій, які в Білостоці справді викликали великі емоції. Для мене це був великий урок, велика пригода, аби побачити, як ця тема живе в місці, як розвивається, як потім його показують на зовні і як його бачать самі жителі міста, адже це вони були героями цього репортажу, - поділилася Домініка Дембська.
- Ви сказали, що вам все в середині переверталося, коли ви робили цей репортаж. Що було найскладніше у цьому? Яка ваша основна ціль була в цьому репортажі? Що ви хотіли сказати? І чому «Боротьба» - з ким або за що?
- Середовища ЛГБТ, оголосивши цю маніфестацію, сказали, що це буде боротьба, що це наша боротьба за Білосток. А друга сторона, тобто патріотичні, праві середовища, середовище церкви сказали ще до маршу, що це також і їхня боротьба за те, аби вберегти Білосток від такого типу маніфестацій, що вони не хочуть, аби відбувалися Марші Рівності, незважаючи на те, що кожен має право до маніфесту. Але вони відчули, що така маніфестація – це замах на їхню свободу, надзвичайно сміливий крок у громадську сферу. Це була боротьба, боротьба за захист цінностей. Під час дискусії з’явилося питання, хто переміг у цій боротьбі. Власне, я не хотіла давати слухачеві такої відповіді, хто переміг у цій боротьбі. Це люди самі повинні собі відповісти на це питання. Моя ціль була така, аби разом з цим всім були ще роздуми про те, що сталося і як це кожен з нас інтерпретує, - сказала Домініка Дембська.
Під час Загальнопольського семінару репортажистів дискутують про форму, зміст, музику у радіорепортажі. Саме поняття «радіорепортажу» у польській радіотрадиції є надзвичайно елітарним. У цій радіоформі головною є ідея, тема, герой… А кожен репортаж, як зазначають самі радіорепортажисти, починається від зустрічі, від того, коли інша людина нас впускає у свій світ.
Аґнєшка Чижевська-Жакме з Польського Радіо Люблін, одна із найбільш титулованих польських радіорепортажистів, володарка Гран-прі на конкурсі теле- і радіопрограм Prix Europe у Берліні у 2019 році в категорії «Музичні програми» модерувала дискусії під час прослуховувань репортажів-фіналістів Стипендійного конкурсу ім. Яцека Створи.
- Найбільше мене тішить те, що є молоді люди, які хочуть творити радіорепортаж і вони хочуть вчитися тому, як робити цей репортаж. Це взагалі фантастично. Ще кілька років тому ми думали, що ми вже є останнім поколінням. І що в цьому світі картинки ми загинемо. Але виявилось, що однак ми повинні слухати. Ми повинні слухати, що картинка без звуку не має в собі жодних емоцій, ця картинка до нас не доходить. Це гарна новина. Програми, які ми сьогодні прослухали, можна поділити на дві, а може навіть три групи. Перша група – це репортажі, які відтворюють певну історію. Друга група програм – це такі, які створюють портрет героя. А третя – це ті, в яких показується певна проблема, важлива для певної групи у суспільстві, для певних людей. Думаю, що всі автори у всіх цих групах програм старалися показати свої теми глибоко. Звісно, в міру свого таланту і знань. Я думаю, що після всіх розмов, дискусій є надія на те, що ми далі будемо розвиватись. Ми могли між собою поговорити змістовно і конкретно. Вже під час підсумку цих дискусій автори розуміли можливість розвитку своїх робіт, - розповідає Аґнєшка Чижевська-Жакме.
- А чи змінюється якимось чином форма польського радіорепортажу?
- Я вважаю, що сотні, а навіть тисячі років люди постійно розповідають подібні історії. Найважливіше у тому всьому те, що вже все було сказано, але не мною. І це власне ось це «не мною», той авторський вклад, активність автора у темі, зацікавлення. Мені не йдеться про те, що він повинен бути на чиїйсь стороні. Йдеться про те, аби бути професійним. Вміти побудувати цю історію, думати про початок, розвиток, кінець, коли автор думає про те, як це потім слухач сприйме. Я маю на увазі такого автора, який хоче побудувати міст між людьми. Це і є майбутнє.
Звання Радіорепортажиста року, статуетку «Мельхіора» - від славного польського радіорепортажиста Мельхіора Ваньковіча, отримав Маріуш Камінський з Польського радіо Люблін за дієве і глибоке відкривання епізодів з важкої сучасної історії Польщі.
Не менш титулована і відома в Польщі за закордоном радіорепортажитка з Любліна Катажина Міхаляк у вітальному слові для Маріуша Камінського зазначила, що «на самому початку своєї радіо дороги Маріуш Камінський працював для люблінського осередка «Брама Ґродська – Театр НН», який займається відшукуванням історії про люблінських євреїв». Але це - «усні історії». А який шлях від цих усних історій до радіорепортажу?
- Спочатку має з’явитись ідея на репортаж. А потім я стараюсь доходити до свідків. Так, як це робить осередок «Брама Ґродська», який нагромаджує ці спогади, збирає і розміщує у своєму архіві, так і я, але дещо іншим способом, ці спогади, розповіді стараюсь підпорядкувати до теми, яку готую. І також вони знаходяться в такому банку – архіві Радіо Люблін. Всі цим можуть користуватися, наприклад, історики, які приходять і шукають розповідей людей, яких немає, які вже померли. Цим архівом можуть користуватися люди, які пишуть книжки. А деякі з цих моїх репортажів вже були додатками до книжок.
«Репортаж – про те, про що він є, і ще про щось більше» - так про репортаж висловився Маріуш Щиґєл, який творить Антології польського літературного репортажу і сам його пише, один із найвидатніших сучасних репортажистів. Польський радіорепортаж, який також має велику традицію, дві школи – краківську і варшавську, дуже багато нагород у світі, а також і свою антологію, яку створив радіорепортажист з Радіо Білосток Ян Смик, але найголовніше – він має неймовірні історії, які в багатьох куточках світу і в Польщі часто сприймаються зі сльозами на очах. Радіорепортаж – це фільм зі звуків, це фільм, який слухач сам уявляє у своїй голові.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі.
Мар’яна Кріль