«Практики локальної культури» - це цикл регулярних занять з традиційної музики Люблінщини. Записатись можна до трьох груп: інструментальної та співочої, яка буде мати дві підгрупи – чоловічу та мішану. Організатори кажуть, що не обов'язково бути професійним музикантом, достатньо бачити цінність в поширенні культури та цікавитись місцевими традиціями, а заразом сучасними культурними явищами. Про проект «Практики локальної культури» розповідає координатор і ведучий інструментальної групи, музикант Мацєй Філіпчук.
- Я запропонував назву «Практики локальної культури», оскільки ми знаходимось у місті. І у цьому завжди багатокультурному місті сьогодні ми маємо справу з дещо новою ситуацією багатокультурності. Сьогодні значна частина жителів Любліна – це іноземці. Я подумав, що сьогодні варто практикувати традиційну музику, культуру, звичаї більш відкритим способом, тобто цю нашу локальність сприймати як вихідну точку. Потрібно звернути увагу на те, який потенціал у нас сьогодні є, хто бере участь у творенні культури, з якими цінностями приходить, з яким потенціалом. Звісно, заняття полягатимуть у тому, що ми регулярно зустрічатимемось, аби співати у двох групах – у мішаній, відкритій групі, а також у співочому чоловічому братстві, а також будемо вчитися грі на інструментах, творячи певний гурт, який гратиме музику Люблінщини.
- Чи можливо у місті представити настільки різноманітний в етнографічному плані регіон за участі різних груп людей, з різним походженням?
Я вважаю, що це має сенс. Яка точно буде форма цих занять? Це я залишаю практиці, людям, які захочуть взяти участь у цих заняттях і те, з чим вони прийдуть, і часу, який все згодом сформує. Що важливо? Я налаштований радше на досвід чи створення такого місця, простору, групи, яка грає і співає передусім задля власного досвіду, для себе. Тобто перевірки, що завжди у традиції несло перебування разом і спільне творення. Тут не йдеться про створення якогось фольклорного гурту чи то якогось спеціального спектаклю про те, що таке музика Люблінщини. Ні, не про це йдеться, такі гурти вже існують – на Люблінщині і в самому Любліні. Наша роль – інша. Радше йдеться про те, аби розуміти очевидну потребу. Вона полягає в тому, що ми перестаємо спілкуватися один з одним, перебувати один з одним, провокувати ситуації, у яких ми суспільно активні, беремо відповідальність за них. Звісно, ми щораз більше живемо у віртуальному світі і ця комунікація потрібна, її можна розуміти по-новому. Але, що для мене важливо у традиції і в цьому я бачу цінності, то це те, щоб місце на досвід у міжлюдських зустрічах було для кожного. Нам не йдеться про те, аби вибрати, приміром, 10 осіб, які чудово грають, але про те, що ми даємо можливість вчитися. Джерельна база, яку ми використовуватимемо, - дуже універсальна, перевірена, це – традиційна музика з цього регіону. Що означатиме оте «звідси» сьогодні? Ми відкриті на це. І я б хотів це перевіряти, досліджувати. Адже якщо до нас прийдуть люди, які навчаються в Любліні, а приїхали з Білорусі, мають знання і досвід зі свого дому, чи, наприклад, з України, то, думаю, цей обмін досвідом будуватиме нашу нову традиційну культуру.
- Люблінщина – доволі різноманітний регіон з точки зору пісенного і музичного фольклору. Чи є якісь мікрорегіони, на які ви б хотіли звернути особливу увагу?
Для мене це не є першочерговим ставити акцент на етнографічний чи фольклорний мікрорегіональний поділ. Загалом, це для мене важливо, але у цьому випадку я більше налаштований на свого роду цикли, тобто де саме ми маємо якісь важливі моменти у певних святах, нагоди для зустрічей, спільного проведення часу і спільної інтеракції. Колись християнські свята були значно більш суспільними святами у селі. Тому я б хотів звернути на це увагу, наприклад, чи сьогодні на Великдень ще можна зустрітися у місті, прогулятися і запросити людей до спільної акції, зустрічі. Не перебувати лише вдома і святкувати у своєму внутрішньому гроні, а мати своєрідний культурний обмін, обмін дарами, обмін, який колись був у селі. Для мене це важливі речі. Наприклад, також весняне колядування. Тому ми цей наш цикл плануємо таким чином, аби через кожних кілька місяців знайти певну кульмінацію і перевірити ті матеріали, якими ми займалися під час занять у формі виступу, інтеракції перед людьми. Ми б хотіли з ними ділитися тим, що ми зробили, тобто здобувати черговий досвід, не бути в ролі учня, а особи, яка уже створює певні ситуації. Яким чином це виглядатиме на практиці, це залежить від того, хто до нас прийде. Але вже зараз по перших зголошеннях у нас вже є кілька десятків осіб. По людях, які вже зголосилися, написали щось про себе, чому вони вирішили взяти участь у цих заняттях, що їх притягує у традиційній музиці, я бачу, що ця потреба перебування, соціалізації, щось разом робити, навчатися, пізнавати свої традиції, закорінення, ідентичність, це дуже сильно і я б хотів на це відповідати. Не поділяти на мікрорегіони, не дивитися на те, що відрізняє, а радше спостерігати за цим, принаймні, протягом першого року. Де є наші точки дотику, де ми можемо знайти певні універсальні моменти, де разом, докладаючи, щось від себе, ділячись чимось своїм, ми творимо нове явище.
- Які інструменти буде залучено до інструментального гурту?
Звісно, я мрію про те, аби сформувати свого роду гурт, який буде наближений до сільського інструментарію. На Люблінщині це передусім смичкові інструменти, тобто скрипки у поєднанні з бубном чи басами. Окрім цього, є дуже сильна традиція, особливо, на Розточчі, на південь від Любліна, традиція сільських духових оркестрів. Тому цей репертуар, спосіб творення музики ми будемо брати до уваги. Але наразі я відкритий на різні пропозиції. Якщо прийде хтось, хто грав на гітарі, то ми точно знайдемо якесь рішення. Можливо, подумаємо про те, аби залучити мандоліну чи якісь інші інструменти, які були присутні в селі.
Заняття співочої відкритої групи під назвою «Коло землі» вестиме Ева Ґроховська – знана співачка і скрипалька, а також вчителька традиційної музики, людина, яка має великий досвід етнографічних досліджень. Друга людина, яка у проекті займатиметься співом, це - Павел Ґрохоцький, спеціаліст чоловічого співу, дослідник і виконавець похоронних пісень. На музичні майстер-класи «Практики локальної культури» („Praktyki Lokalnej Kultury”) у Любліні ще можна записатися. Анкету-зголошення можна знайти на інтернет-сторінці Осередку міжкультурних творчих ініціатив «Роздоріжжя» (Ośrodek Międzykulturowych Inicjatyw Twórczych „Rozdroża”). Заняття розпочинаються у березні. На них, окрім гри на інструментах і співу, також можна буде послухати архівні записи народної музики з Люблінщини та дізнатися більше про цей етнографічний регіон.
У цій передачі ми також послухали «Podróżniak» - традиційну мелодію з Люблінського Розточчя. Виконав його знаменитий скрипаль, пасічник і капелюшник Броніслав Біда з Ґрудек. Протягом багатьох років він навчав грі на скрипці різних людей, грав у капелі. Помер у віці 86 років у 2013 році.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар'яна Кріль