Традиційним сигналом Люблінської ратуші – міста, де відбувається Яґєллонський ярмарок, розпочався цьогорічний особливий фестиваль. Особливий тим, що незважаючи на час епідемії, доволі складну ситуацію, все ж традиційно відбувався у свій час. Хоч цього року не було гостей з-за кордону, не було народних майстрів, зокрема, також і з України, яких дуже люблять відвідувачі ярмарку, то все ж свято традиційної культури мало свою особливу, дещо камерну атмосферу. Без ночей танців, але із Оркестром Яґєллонського ярмарку, кількома визначними гуртами польської традиційної музичної сцени, з виставками, забавами для дітей, містечком народних майстрів, майстер-класами, Яґєллонський ярмарок став місцем зустрічей і для багатьох – першим фестивалем у час пандемії.
Перший концерт ярмарку розпочав Оркестр Яґєллонського ярмарку. Колектив, який складається як з аматорів, так і з професіоналів, людей різного віку, які щороку збираються кілька разів перед ярмарком на інтенсивні репетиції, аби зіграти під час фестивалю. Музиканти переважно грають музику з Люблінщини і, за словами одної із провідних музиканток Оркестру, натхненниці колективу, видатної скрипальки, дослідниці традиційної музики, а також докторки філософії Еви Ґроховської, це та музика, яка передусім близька для музикантів.
«На цьому особливому Ярмарку ми граємо ті мелодії, які загалом для нас особливі. Ми щороку стараємося обирати такий репертуар, який, по-перше, для нас є особистий, бо, наприклад, виводиться від наших вчителів, у яких ми вчилися. Наприклад, від Станіслава Ґлази або Броніслава Біди, чи від Капели з Томашова Любельського – Капели Беднарів. Це – значна частина репертуару. Ми також підбираємо такі мелодії, які були б трохи танцювальні, трохи для роздумів. Ми хочемо, аби вони показували, якою є музика Люблінщини. Нам важко було грати зараз. Адже, мабуть, багато осіб з цим зустрілось. Особливо на тих перших зустрічах, перших репетиціях. Ми могли зустрітись щойно наприкінці липня – на початку серпня. Це була перша репетиція. Це виглядає так, що всі трохи налякані. Мабуть, це відомо кожному. Чи можемо один одному подати руку, обійнятись, як зазвичай? Адже в оркестрі у більшості ми давно між собою знайомі, ми дружимо. Тому уся ця громадська сфера наших відносин дуже сильно пов’язана з музикою. Ми так само граємо, як і дружимо як люди».
«Великою проблемою, якщо йдеться про підготовку фестивалю у таких умовах, було те, що ярмарок у своїй основі і у своїй кільканадцятилітній історії опирається на близьких міжлюдських контактах, зустрічах. У час пандемії, коли слід обмежити ці близькі зустрічі, організація фестивальних подій – складна, але не є неможливою. Тому ми старалися так організувати фестивальні події, аби було безпечно для всіх, але і не відмовлятися від тих безпосередніх зустрічей, контактів учнів і їхніх учителів, і можливості пізнання багатої традиції народної культури», – розповідає одна із організаторок Яґєллонського ярмарку Аґата Турчин.
Під час трьох днів ярмарку у перервах між концертами окремих гуртів та виконавців звучали білоруські народні пісні на знак солідарності з білоруським народом. А останнього дня – у неділю, 23 серпня, відбувся окремий концерт гурту «Z lasu», на якому було заспівано багатий репертуар пісень білоруського Полісся. Розповідає співачка і музикантка Манюха Біконт:
«Я виконуватиму пісню, присвячену нашим друзям з Білорусі, які зараз борються за демократію у своїй країні. І це також такий акцент, який на ярмарку присутній. Між концертами, яких буде три, і між ними завжди буде якась білоруська пісня. Ми передаємо наші добрі думки і вболіваємо за тих, хто у Білорусі зараз бореться за свободу слова і демократію».
І, звісно ж, невід’ємною частиною цьогорічного Яґєллонського ярмарку у Любліні було містечко народних майстрів. Близько ста різних майстрів показували свої ремесла майже зі всіх регіонів Польщі. Серед них і Ґражина Кручинська, у родині якої існує кількапоколіннєва традиція виготовлення окарин. На них грають відомі гурти в Польщі, окарини родини Кручинських давно уже стали маркою.
«У нашій родині традиція виготовлення окарин, пташечок має майже 160 років. Я – четверте покоління. Мій прадід походив з Кракова, вони жили у районі Подґуже. Пізніше цим займалися мій дідо, тато, а зараз вже тридцять років цим займаємось ми. Мене звати Ґражина Кручинська, а з дому – Романьчик, і власне це прізвище відоме у Кракові окаринами і пташками з глини. Усі гурти грають на наших окаринах, починаючи від Ґольців, Йошка Броди, абсолютно всі, не лише в Польщі, а й за кордоном. Це виготовляється зі спеціальної глини, яка викопується у Липниці Мурованій. Пізніше ми її привозимо, заливаємо, слід трохи зачекати. Потім її треба двічі перемолоти. І тоді вже виробляється все. Є гіпсові форми, і, звісно, все робиться руками. Це передав прадід моєму дідові у Подґужі, вони жили на Львівській. І на тому малому Ринку вони вперше продавали ці інструменти. Пізніше дідо передав моєму татові, а потім мій батько, який давно помер, переказав нам, своїм дітям».
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль