Англійська, білоруська українська мови, а також німецька, польська та російська… Це ті мови, що ними сьогодні Польське радіо для закордону виходить в ефір. «Мовимо у всьому світі» - гасло нашого каналу, але, щоб це мовлення і ці мови звучали добре і аби люди хотіли слухати і могли собі уявляти, а як же там, по той бік радіо, без перебільшення найбільшою мірою залежить від звукорежисерів. Радіо творять люди, серед яких – звукорежисери. Особисто для мене, мабуть, це найважливіші люди, коли йдеться про радіоефір. Магічні слова «Uwaga! Jedziemy» у нашому радіосленгу і магічне червоне світло на мікрофоні щоразу ніби відкривають перед тобою погляд слухача, якому ти розповідаєш з-за скла. То ж як бачать свою роботу звукорежисери Польського радіо, що працюють із шістьма іноземними мовами, а колись значно більше, над створенням передач Польського радіо для закордону. До вашої уваги розповіді звукорежисерів Беати Ростковської, Маґди Ґурецької та Конрада Ґнилі.
Я навчалася на звукорежисера, тоді ще в Музичній академії, а сьогодні - це Музичний університет імені Шопена у Варшаві. Після завершення навчання я хотіла працювати за спеціальністю. Це були 80-роки, воєнний стан у Польщі, а тому важко було кудись потрапити на роботу. Свою магістерську роботу я писала про радіотеатр, тому я собі уявляла, що піду працювати до радіотеатру. Але туди я не потрапила. І мені запропонували роботу у розмовно-музичному відділі. Я прийшла на практику і навчалася цій справа. Ззовні це виглядало досить просто. Треба було переставляти різні інструменти за пультом. Я просто сиділа і спостерігала, ніхто особливо мене не допускав до роботи. А згодом я поволі почала в усе це вникати, отримала самостійні чергування. А 35 років тому, 1 квітня 1986, я вже отримала ставку. Відразу я потрапила до Радіо для закордону. Тоді це називалося «Radio Polonia». Мені було дуже цікаво. Це – контакт з мовами, а я дуже люблю іноземні мови, це контакт з гарними людьми, з іноземцями. Згодом ми записували і до тепер записуємо передачі для державного польського радіо. На ці передачі також приходять цікаві люди. Від них я дізнаюсь багато цікавих речей. Загалом, я досить сильно пов’язана з Радіо для закордону, - розповідає Беата Ростковська.
Сьогодні все комп’ютеризовано. Ми, журналісти, записуємо у цифровому форматі, іноді навіть на телефон і якість є доволі хорошою. Є чимало інструментів для того, аби записати когось з будь-якої точки світу, хоча особиста зустріч завжди буде найціннішою. А яким є розуміння звуку і підхід до його опрацювання?
У цифровій реальності легше дбати про звук, ніж колись. Сьогодні можна швидко все виправити. Колись, коли ми записували на плівку, то все треба було зробити ідеально, адже не було багато можливостей, аби це виправити. Звісно, були різні підходити до цього, якось це монтувалося. Це була спроба того, що робиться на комп’ютерах. Але це треба було вміти робити, не кожний це вмів зробити добре. Але радіо на плівках я згадую з ніжністю. Бо тоді я мала матерію, що певним чином була від мене залежна. А тут я маю апаратуру, комп’ютер, що не завжди робить так, як я би цього хотіла. Звісно, тепер я вже звикла до цього. Але плівки і уся ця магія, що була з цим пов’язана – перемотування плівки, вмикання, монтаж, що полягав на фізичному різанні, а це треба було робити ідеально і так само склеїти, - це було просто магічно. Адже, коли плівку склеїли погано, то було чути стук. Колись ми прагнули до ідеалу. У більшості тут працюють жінки. Ми хотіли ідеально записати на плівку, а іноді ми записували на кілька плівок, адже ця програма мала вийти в ефір на кількох каналах, а копіювати це не було часу. І коли журналіст помилився, то ці три плівки треба було знову налаштувати ідеально у тому ж місці, так, як на комп’ютері. Це справді вимагало неабияких вмінь. Я також за освітою піаністка, то при монтажі я використовувала дуже різні техніки пальцями, що була схожа до виконання акордів на піаніно. І так ми працювали. У деяких моментах я була просто майстринею, - ділиться Маґда Ґурецька.
А що є важливим у підготовці програми у студії?
На мою думку, важливою є співпраця, порядок виконання певних дій. Я, як звукорежисер, повинна знати, що я повинна робити. Часто я працюю зі сценарієм, переважно від уже є на комп’ютері. Але навіть, коли я не маю цього сценарію на папері чи на комп’ютері, то я повинна детально обговорити з журналістами, що сидять за склом, звісно, коли це прямий ефір, що буде, щоб не було якихось непередбачуваних моментів, аби ми не витрачали час на непотрібні дискусії. Набагато легше є тоді, коли програма записується. І лише згодом вона виходить в ефір. Тоді, в разі чого, завжди можна зупинитися, обговорити певні речі, повторити, але найважливішою є співпраця, розуміння, аби ми знали мову один одного, і тут мені не йдеться про мову, якою звучить передача, а наша внутрішня мова – мова звукорежисера і журналіста, - каже Беата Ростковська.
П’ять іноземних мов і польська мова звучать у передачах Радіо для закордонну. Як у цьому різноманітті працює звукорежисер?
Я завжди дуже уважно слухаю зміст і завжди намагаюся зрозуміти, наскільки це можливо. Східнослов’янські мови досить близькі до польської мови. Я багато у них розумію і навіть траплялося, що я помічала якісь незначні помилки, наприклад, у датах. І це я могла почути. Тому ці мови я розумію. З англійською також немає проблем, я її досить добре розумію. Але, коли йдеться про ті мови, що були тут раніше, то найбільш екзотичною була арабська. Коли я лише починала тут працювати, то була арабська редакція. Зрештою, там були просто чудові люди. Вони були дуже приємні і з ними мені було дуже приємно записувати. І, звісно, була атмосфера у програмах, адже арабська музика також була у цих передачах. Тому у цьому була певна магія. Але найцікавішим у цьому було те, що я не знала, де початок, а де кінець речення. Але з часом ми до цього звикли і давали собі раду, - ділиться Маґда Ґурецька.
А як має звучати звук на радіо, як має звучати голос? Чи є у цьому питанні якась універсальна відповідь?
Часто, коли я запитую, наприклад, якихось старших звукорежисерів про різні речі, або ж читаю у якихось журналах, то я зустрівся із такими відповідями, що немає одного ідеально шляху до опрацювання звуку. Кожний звукорежисер має свій підхід, свої способи для цього, хтось робить так, а хтось по-іншому. І, коли фіналом цього має бути хороший звук, то це дуже добре. Тому однієї дороги немає. Хоча, звичайно, є певні конкретні, залізні правила, які треба використовувати і не можна від них відходити, бо тоді ми вже не отримаємо хорошого звуку, - розповідає Конрад Ґниля.
Тобто, можна сказати, що кожен звукорежисер по-своєму чує різні голоси і різні звуки і відповідно до цього налаштовує техніку та мікрофон.
Так, мені здається, що саме так і є. Особливо, це є так, що молоді люди (і тут, можливо, буде трохи критики, але це лише тому, що мене вчили по-іншому, це так звана аналогова школа) менше працюють над опрацюванням звучання звуку способом, наприклад, налаштування мікрофону чи рівня, а більше через налаштування на пульті певних фільтрів, компресії. Їх вже вчили працювати на комп’ютерах і чути те, що вони звикли до комп’ютерного звучання. А мене навчали так, аби той звук був віддзеркаленням натурального звуку, тобто звук, що проходить через мікрофон, через всі звукові доріжки до мене, до пульта і через мої динаміки, що я чую, то він повинен бути якнайбільш природній, так, як ми ось зараз розмовляємо, - розповідає Беата Ростковська.
Іноді мене дивує те, коли приходять нові працівники і відкривають для себе радіо дуже буквально. Наприклад, вони розповідають про те, що пролетіла пташка і має бути чути щось на зразок «цвірінь-цвірінь», або хтось інший щось зробив і треба, аби був обов’язково звук «туп-туп». Але таке радіо вже в минулому. Всі, хто сюди приходить, то так відкривають для себе радіо, і лише згодом усвідомлюють те, що не завжди повинно бути так дослівно. Іноді краще це зробити по-іншому, адже тоді є більша таємниця, є більше поле для уяви слухача, аби це він міг собі уявити цей радіосвіт.
Цього року Польське радіо для закордону відзначає 85-ліття в ефірі, а у вересні 2021 року Українська служба Польського радіо святкуватиме 30-ліття в радіопросторі. Впродовж цього року ми будемо знайомити вас із особливостями нашої роботи, у наших програмах вже прозвучали і ще звучатимуть історії наших журналістів та колишніх співробітників.
Також запрошуємо вас писати на нашу електронну скриньку ua@polskieradio.pl про власний досвід слухання радіо, про те, що ви любите у цьому медіа, як давно слухаєте радіо. Також заохочуємо вас записувати ваші думки про радіо власним голосом і надсилати у аудіофайлі на нашу пошту. Найцікавіші історії зазвучать і чи будуть прочитані в ефірі наших програм, а їхні автори отримають цінні подарунки від Польського радіо.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль