X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Biographia literaria

19.12.2020 16:00
Наприкінці листопада польський переклад книжки «Biographia literaria» англійського поета і філософа Семюела Тейлора Колріджа, виданий Науковим видавництвом PWN та Фондом заради мислення ім. Барбари Скарґи у відновленій серії «Бібліотека класиків філософії» («Biblioteka Klasyków Filozofii»), здобув нагороду квартальника «Literatura na świecie» як найліпший переклад 2019 року в категорії Проза.
Аудіо
  • Німець Британських островів. Перша частина розмови про філософію Колріджа
  • Biographia literaria. Друга частина розмови про філософію Колріджа
Biographia Literaria
«Biographia Literaria» Семюела Тейлора Колріджа в польському перекладі Бартоша ДзялошинськогоАнтон Марчинський

Семюел Тейлор Колрідж, який жив на межі XVIII i XIX століть, насамперед відомий як поет та заслужено названий класиком англійської літератури. Проте значно менше Колріджа знають як філософа. Особливо, коли йдеться про його відомість як в Україні, так і в Польщі.

Про те, чи він був філософом, чи літератором, чи мрійником, до якої чи яких течій належав, я попросив розповісти доктора Бартоша Дзялошинського з Інституту філософії Варшавського університету. Мій співрозмовник переклав книгу Семюела Тейлора Колріджа «Biographia literaria», видану Науковим видавництвом PWN та Фондом заради мислення ім. Барбари Скарґи у відновленій серії «Бібліотека класиків філософії» («Biblioteka Klasyków Filozofii»). Слід додати, що місяць тому цей переклад отримав нагороду важливого для польської культури квартальника «Literatura na świecie» як найліпший переклад 2019 року в категорії проза.

Отже, ким був автор «Biographia literaria»?

- Це була людина з багатьма різними талантами. Найбільше він відомий у культурі, безперечно, як поет. Його називають представником так званої озерної школи. Це пов’язано з тим, що троє видатних поетів, Колрідж, Вордсворт і Сауті, впродовж якогось часу жили в Озерному краї, так званому Lake District у Англії. Це була група друзів та авторів, що дали початок англійському романтизму. Хоча сам Колрідж протестував і проти самої назви «озерна школа» або «поети озер», і не любив поняття романтизму. Зрештою, це поняття утвердилося вже дещо пізніше – за наступного покоління. Проте Колрідж і Вордсворт напевно були такими поетами, що вийшли поза пізньокласицистичний канон, сформований в англійській поезії ще за часів Александра Поупа. Адже саме Поуп був вінцем великої англійської класицистичної поезії, тоді як Колрідж і Вордсворт пишуть вже цілковито інакше. З одного боку, вони надихаються народною творчістю. З іншого – шукають якихось непересічних вражень, якихось фантасмагоричних образів. І так, хоча самі себе романтиками не називали (а принаймні не називав себе так Колрідж), вони торують шлях для таких авторів наступного покоління, як Джордж Байрон, Персі Шеллі чи Мері Шеллі, що були шанувальниками Вордсворта і Колріджа та йшли їхніми слідами. Натомість видана Вордсвортом і Колріджем наприкінці XVIII століття збірка «Ліричні балади» вважається однією з перших ластівок або одним з перших маніфестів взагалі європейського романтизму. Отже насправді це початок цілої літературної епохи.

- Чому Колрідж протестував проти того, аби його називали поетом-романтиком? Чи, може, йдеться про те, що він сам давав романтизмові таке визначення, котре якимось чином відрізнялося від загальноприйнятого розуміння цього культурного явища?

- Він не часто користувався поняттям романтизму (я так кажу, спираючись на його книгу «Biographia literaria»). В нього це викликало асоціації з такими мистецтвами, в котрих зустрічається багато неймовірності, несподіваності, емоційного перебільшення. Отже, передусім романтизм в нього асоціювався з театром, й то таким, що, – як би ми сьогодні сказали, – налаштований на несподівані та яскраві ефекти, який до Англії прийшов з Німеччини. Інакше кажучи, це така мода на мистецтва в німецькому стилі. Він не був прихильником чогось такого. Колрідж сам казав, що не належав до жодної школи чи групи, ані не мав наміру її створити, і що по суті в мистецтві він керувався лише доброю інтуїцією і літературним смаком, тобто такими понадчасовими, універсальними принципами. Він каже, що на найглибшому рівні він звертається до тих же принципів, до яких зверталися і Софокл, і Еврипід, і Шекспір, і Мілтон, а також великі поети французького та італійського бароко. Йому заразом здається, що всілякі декларації та маніфести, котрі провіщають утворення нового напрямку, суперечать ідеї універсалізму – універсального доброго смаку та універсальних принципів у літературі. А Колрідж відчував до цього дуже сильну прив’язаність, оскільки вважав, що мистецтво, так само, як і філософію, врешті-решт можна звести до логосу або ж до розуму. Позаяк для нього зв’язок між логосом і розумом був дуже міцним. Натомість і логос, і розум завжди мають універсальний характер.

- Тут поступово Колрідж-письменник починає являтися читачеві як філософ. Звідки в нього така прив’язаність до логосу – поняття, що, як відомо, має історію давнішу за саму філософію?

- Колрідж просто вірив у логос. А також був учнем Канта. І між логосом св. Івана Богослова та Vernunft Канта він, може, й не ставив знаку рівності, але для нього це були дуже споріднені поняття. Він, власне, дуже охоче звертається до таких універсалістичних категорій.

- Ким, отже, був Колрідж як філософ? Ми бачимо, що він, якось, однак, виростає з Просвітництва, адже Кант тут був названий недаремно. Далі: він полемізує з дуже важливим (англійським, до речі) джерелом для Канта, яким був Г’юм. Існує, щоправда, сумнів, чи Г’юма можна вписати до Просвітництва... З іншого боку, його, однак, зараховують до грона романтиків, тож він творить щось нове, хоч і заперечує свій романтизм. По-третє, він звертається до універсальних категорій і прастарих джерел, коли ми, хоч би, бачимо у Колріджа грецький логос. А на додаток, для нього важливим був Аристотель. Ким, oтже, – повторюю своє запитання, – був Колрідж як філософ? У чому полягала його філософська позиція?

- Якщо йдеться про його зв’язок з Просвітництвом, то Романтизм в його творчості можна виявити, власне, з огляду на рішучий супротив щодо того, що провіщала філософія з-під знаку Г’юма, а поготів – французького Просвітництва. Останнього він просто не зносив і це був його ворог №1. Г’юма, зрештою, також не любив. Можна сказати, що роль Колріджа як філософа полягала в тому, що, починаючи з англо-саксонської традиції емпіризму, початково він був у неї занурений, оскільки у ній виріс. Проте подією, що цілковито змінила його філософський підхід, була подорож до Німеччини. Вона тривала рік, завдяки чому Колрідж мав нагоду познайомитися з найновітнішими тенденціями у німецькій філософії. Окрім того, що він взагалі навчився читати німецьку філософію, і був одним з перших англійців, якщо не першим, хто читав Канта, Фіхте і Шеллінґа, він напевно був першим, хто перекладав якісь їхні фрагменти на англійську. Він, зрештою, не розглядав Канта як прихильника Просвітництва, але радше як представника трансцендентальної філософії, трансценденталізму. І філософська роль Колріджа полягала у переході від агло-саксонського або британського емпіризму у бік трансцендентального ідеалізму. Відомо, що сам Кант не любив поняття ідеалізму. Проте Колрідж, я би сказав, любив Канта під соусом Шеллінґа, який був для нього значно важливішим інтерпретатором Канта, ніж, наприклад, Фіхте. Отже він повертається після року в Німеччині, привозить англійцям Канта, привозить англійцям Шеллінґа, і ці англійці цілковито не розуміють, як собі з цим порадити, як це читати, бо все це дуже відрізняється від їхньої традиції. А Колрідж це популяризує, стаючи для широкого загалу своєрідним німцем з Британських островів, тобто кимось, хто займається такою філософією, що зовсім не пасує до британської парадигми. Проте він і сам казав, що його філософія має більше складників, ніж лише Кант і Шеллінґ. І тут ідеться, хоч би, про його натхнення, з одного боку, Аристотелем, а з іншого, поняттям логосу, що було для нього одним з ключових філософських понять.

Про що йдеться у «Biographia literaria»?

- Ця книжка, по суті, складається з двох частин. В ранніх виданнях у першій половині ХІХ століття її видавали в двох томах. І цей поділ на два томи дуже добре демонстрував, що, власне кажучи, ця книжка розпадається на дві частини. Перша з них – філософська, а друга – літературна. У Колріджа виникла, можливо, не надто вдала ідея, аби вмістити дві книжки до однієї. Він почав писати одночасно дві книжки, а відтак об’єднав їх у «Biographia literaria». І важко ствердити, що це насправді вдала ідея. Позаяк видно, як ця книга розпадається. Загалом, це збірка, що складається з 24 есе. На початку є вступна, автобіографічна частина. Після неї йдуть так звані філософські розділи – це перший том. А згодом іде літературна частина, і це другий том. У першій частині Колрідж полемізує з британською традицією емпіричної філософії, протиставляючи їй трансцендентальну філософію і філософію логосу. Натомість кульмінацією цього першого філософського тому є відома запропонована Колріджем концепція уяви як чогось творчого, спонтанного. Ця уява відрізняється від механічного об’єднання різноманітних образів, тобто від простої фантазії. Натомість другий, літературний том є насамперед спробою відповіді Колріджа його другові Вільямові Вордсвортові. Їх сприймали невід’ємно один від одного не лише особисто як друзів, але і як поетів, що мають спільну літературну програму, як співавторів «Ліричних балад». Проте Колрідж показує, що за багатьох схожих мотивів і зв’язків між ними, між одним і другим існує фундаментальна різниця як у розумінні природи літературної мови, так і в світогляді. Провідним мотивом цього другого, літературного тому, «Biographia literaria» є, власне, підсумування, навіть порахунки та остаточне довершення того дуже важливого розділу в житті Колріджа, яким була дружба з Вільямом Вордсвортом.

- Ця книжка була, отже, задумана – або здійснена – Колриджем як своєрідне підсумування власного життєвого і творчого шляху (якщо тут, звісно, можна одне відділити від другого). А притому «Biographia literaria» – це його opus magnum. Який вона мала відголос після виходу?

- Безперечно, Колріджа, передусім, високо цінували як поета. Це зрозуміло. Але також його цінували як ерудита і як мислителя, хоча не всі англійці були в стані його як мислителя зрозуміти. З одного боку, через декілька років після смерті Колріджа есе про нього написав Джон Стюарт Мілль, кажучи, що насправді англійці мають на вибір лише двох великих філософів: або Бентама, або Колріджа: я, Мілль, є прихильником Бентама, проте коли б я мусив назвати в англійській філософії когось, хто міг би стати гідним суперником Бентама, то це був би лише Колрідж. По-друге, зі своїм трансценденталізмом, що випливає з німецького ґрунту, але творчо переосмислюється, Колрідж стає ініціатором американського трансценденталізму. Позаяк однією з важливих особистостей, що відвідала Колріджа, був Ральф Волдо Емерсон. Він також читав тексти Колріджа. І саме Емерсонові ми завдячуємо американський трансценденталізм, для якого одним з головних джерел натхнення був саме Колрідж. Натомість «Biographia literaria» до наших днів входить до канону, може, навіть не стільки філософії, скільки літературної критики, з огляду на дві важливі концепції, що були в ній сформульовані. По-перше, це концепція творчої уяви або, як би ми її визначили сьогодні, романтичної. Тому, власне кажучи, Колрідж є духовним та інтелектуальним покровителем всіх авторів, що становлять опозицію реалізму, що роблять ставку на фантастику, творення уявних світів, ситуацій тощо. Тут вистачить лише згадати, що Колріджем захоплювався Лавкрафт і подібні йому автори, котрі завдяки силі уяви намагалися творити нові світи. А по-друге, [«Biographia literaria» важлива – ред.] завдяки концепції призупинення дії невіри. Ця концепція пояснює те, чим є літературна фікція та як вона функціонує. Отже в своїх розмислах в «Biographia literaria» Колрідж чинить цю тему фундаментальною, головною точкою відліку.

- Коли тут мова заходить про уяву, то можна ствердити, може й для когось дещо несподівано, що Колрідж залишається вірним сином Канта. Чи не так?

- Так-так. Бо ця концепція уяви випливає десь з «Критики чистого розуму» і з «Критики спроможності судження». Щодо цього немає жодного сумніву. Власне, Кант був тим, хто наново відкрив силу уяви. Бо про те, яку роль уява відіграє у функціонуванні мислення, було відомо й раніше. Про це писав і Аристотель, її силу високо цінував і Монтень. Але відколи виникла картезіанська модель мислення, модель ego cogito, то в XVII-XVIII століттях уява відійшла на другий план, ставши чимось вторинним, гіршим, її було викинуто як з розуму, так і з чуттєвості. Проте Кант, долаючи межу між раціоналістами та ідеалістами, принагідно повертає уяву як першочергове філософське поняття. І саме цим шляхом Канта йде Колрідж.

- Отже Колрідж перекладає німецьких ідеалістів, їхній понятійний апарат, сам дух їхнього мислення на англійську. Ти, натомість, ставши перекладачем «Biographia literaria», полонізуєш вже його. В чому полягали ті виклики, з котрими Тобі прийшлося зіткнутися під час цієї праці? Та, напевно, вдало на них відповісти, оскільки цей переклад став у Польщі за версією квартальника «Literatura na Świecie» перекладом року в категорії Проза.

- Коли б я знав, наскільки непростим буде це завдання, то не знаю, чи я би на це відважився. Бо ця книжка невипадково вийшла польською лише за 200 років після англійського видання. І для перекладача це був величезний виклик. Чому? Тому, по-перше, що Колрідж змінює реєстри, послугується цілою їх стилістичною гамою, починаючи від філософського есе, до есе критично-літературного, автобіографічних анекдотів, часом творить вервиці цитат, вплітаючи в свій текст приховані переклади чи то поезії, чи то прози. І перекладач мусив упоратися з усіма цими реєстрами. Всі ті асоціації чи алюзії, до яких Колрідж вдається, треба було також ідентифікувати в традиції польських перекладів, бо чимало вже було перекладено, а чимало теж, як виявилося, однак, не було. І, наприклад, на потреби цього перекладу «Biographia literaria» я мусив перекласти декілька десятків віршів або їхніх фрагментів з великого діапазону історії англійської літератури: від сонетів Спенсера, уривків метафізичної поезії XVII століття, котрих не переклав Бараньчак, до англійської класицистичної поезії, якої в нас переклали дуже небагато, а закінчуючи декотрими віршами Колріджа і Вордсворта, перекладів котрих теж не було. Колрідж, власне кажучи, мав щастя отримати в Польщі двох чудових перекладачів – Станіслава Кринського і Зиґмунта Кубяка. Але вони також охопили лише фрагмент його літературного доробку. Отже, найбільшою несподіванкою і найбільшим викликом для мене стали літературні або навіть поетичні переклади, з якими я був змушений впоратися. А це був чималенький обсяг поезії, що її треба було перекласти. Натомість, що парадоксально, легше було з перекладом філософських фрагментів, до яких я був підготований: знав контекст, знав переклади. Це було легше завдання, ніж, наприклад, переклад сонетів Спенсера або Мільтона.

- Філософам від самого початку не завжди вдавалося знайти спільну мову з поетами.

- Так. Але в цьому полягає неймовірність Колріджа, що ми ліпше його знаємо як поета, ніж як філософа. Проте з ним напевно варто познайомитися в його філософській іпостасі. А ця книжка є для цього чудовою нагодою.

А отже, Колріджеві вдалося якось знайти порозуміння із собою самим, що також далеко не завжди вдається.

Антон Марчинський