Маючи справу з польською мовою, а в ній – із, безперечно, основними словами, що описують людське життя, котрі, як здавалось би, через свою фундаментальність мають бути у цій мові, як і в будь-якій іншій, найбільш для неї питомими, ми зовсім необов’язково цілковито вільні від запозичень. Більше того, виявляється, що, зазвичай, як у польській, так і в українській мові (й не лише в них!) важко знайти таке слово, котре мало би місцеве походження. Хоч такі, звісно, існують, їх у пропорційному відношенні до решти, тобто до запозичень, насправді дуже мало. І, звісно, нічого дивного в цьому немає, адже польська, так само як і більшість європейських мов, своє найглибше коріння має десь на далеких теренах Індії та Месопотамії.
Та, однак, гляньмо на таку, одну з найчастіше вживаних, пару слів, що вони зустрічаються чи не в будь-якому контексті, і напевно в словнику кожного поляка: ‘nadzieja’ i ‘rozpacz’. Для порядку (хоча, насправді, немає особливої потреби перекладати як перше, так і друге через виняткову етимологічну і фонетичну близькість) подам їхні українські відповідники – ‘надія’ та ‘розпач’. І хоча ці слова справді означають такі стани, для яких наші – і польські, і українські – пращури не мали б ні в кого робити запозичень, вживаючи, напевно, для них власні назви, реальність виглядає дещо складнішою.
Почнімо, отже, зі слова ‘nadzieja’. Пишучи про неї, «дама польської філософії» Барбара Скарґа, починає з етимології, тобто походження цього слова. Скарґа переконує, що в ньому можна побачити наслідок нашої дії у майбутньому: «Адже "надія", - пише філософ у статті "Як питати про надію?", - є одним з тих слів у польській мові, що в своїй будові приховує багатство значень. Тому варто до них звернутися. Отже, мати надію значить на щось сподіватися, на щось, що може діяти». І продовжує: «Надія – це діло, твір, якого ми очікуємо у майбутньому як результату наших дій».
Та, однак, таке яскраве і, без сумніву, переконливе припущення польської мислительки виявляється дещо вторинним з огляду на фактичну етимологію слова ‘nadzieja’. Адже, якщо прийняти аргументи Макса Фасмера, що пише про той же корінь у російській версії ‘надежда’, а також звернутися до написаного в приблизно той же час – на початку ХХ століття – Етимологічного словника польської мови авторства Алєксандера Брюкнера, який наводить іменник ‘dzieża’, то ми маємо справу із накладанням, прийняттям якоїсь форми, а передусім – певної зовнішньої і, на додаток, не надто довговічної оболонки, що, відповідно, чимось заповнюється або наповнюється. Згадана ‘dzieża’ значить не лише діжу, але й тісто, що у ній замішується. На додаток, це щось, що намащують. Знову ж у Фасмера знаходимо додаткове підтвердження цієї тези, коли він наводить давньоіндійське дієслово dḗgdhi – ‘змазує, замазує’. Але в ‘nadziei’ (‘надії’) легко можна почути також ‘nadziewanie’, що значить як ‘вдягання’, так і ‘начинення’ якимось наповнювачем, ‘вкладання’ її до такого чи іншого резервуару або ж ‘накладання’, ‘намазування’ на те чи інше. З цієї ж причини поширене польське словосполучення ‘pokładać nadzieję’, себто ‘сподіватися’, є, за своєю суттю, тавтологією.
Натомість пов’язана з цим процесом дія, про яку згадує Барбара Скарґа, зумовлюється тим, до чого її необхідно докласти. Зрештою, саме дієслово ‘dziać’, що, як слушно зауважує польська філософка, є архаїчною формою слова ‘dziejać’, виростає з того ж ґрунту. Воно, за Брюкнером, значить не лише ‘czynić’ (‘чинити’), але й, зокрема, ‘stawiać’ (‘ставити’) та ‘kłaść’ (‘класти’). У цьому дієслові чітко можна почути просторовість, без якої те, про що в ньому йдеться, є просто неможливим. ‘Dzianie się’ i ‘nadzieja’ обов’язково мають відбуватися десь, на і в чомусь. Тому не має дивувати, що, як зазначає автор Латинського етимологічного словника Алоіс Вальде, ‘spes’ – римський відповідник цього слова – напряму пов’язаний із іменником ‘spatium’, який перекладається як ‘простір’. Однак, це латинське слово радше не має спільного походження із польською ‘надією’ – ‘nadzieją’ (на відміну від її антоніма ‘desperacji’, але про неї – про ‘rozpacz’ – я розповім у наступній передачі). З ‘nadzieją’ споріднене, однак, індійське слово ‘dadhāmi’, а з ним і грецьке – ‘títhēmi’ (‘τίθημι’), що хоч і не значить напряму того ж, ‘elpízō’ (‘ἐλπίζω’), ‘сподіваюся’, проте однозначно несе в собі просторові конотації (про які читаємо у Грецько-польському словнику Октавіуша Юревича): ‘ставлю’, ‘розміщаю’, ‘кладу’, ‘вкладаю’, а також, зокрема, ‘визнаю’ та ‘вирішую’.
А далі мова піде про особливості вивчення польської мови в Україні.
За останній роки в Україні значно зросло зацікавлення польською мовою. Її вивчають як учні, випускники шкіл, студенти, так і люди, які вже працюють. Вивчають самостійно, індивідуально з вчителем, на курсах, через мобільні додатки, в інтернеті. Побутує думка, що польська мова - проста і кожному українцеві дається легко і просто. Навіть більше! Чимало стверджують, що там немає чого вчити. Але доходить до справи, то ця думка кардинально змінюється. Про особливості вивчення польської мови серед українців розповідає кандидат філологічних наук, викладач польської мови, засновниця Центру польської мови "MojaPolska" у Тернополі Наталія Лобас.
- Польська мова – це все ж іноземна мова, незважаючи на те, що вона належить до групи слов’янських мов. Як загалом сприймають її українці як іноземну мову? Яка вона для них?
- Польська мова для українців – це така палка з двома кінцями. Вона із групи слов’янських мов і спочатку її сприймають так: «а що там вчити», а з другого боку, коли людина входить в процес навчання, вивчення цієї мови, вона виявляє, що це все таки іноземна мова і дуже часто це викликає в людей шокову реакцію: «О, Боже, як це складно, я цього ніколи не зроблю». Щоб не було таких крайнощів, треба для себе усвідомити, що так, це іноземна мова, але я як слов’янин, як українець, маю дуже багато інструментів, які мені допоможуть вивчити цю мову вдвічі, втричі швидше, ніж людині не зі слов’янського середовища.
- Але однак поза тими такими труднощами, чи відчувають українці на початкових стадіях вивчення польської мови те, що вони можуть застосувати свої знання з інших слов’янських мов, в тому числі і з української?
- Зазвичай, вони це роблять на інтуїтивному рівні, вони цього навіть не помічають. Тому що, наприклад, ті слова, які, припустимо, англомовна людина мала би вчити, чи на рівні синтаксису, структури речення, в польській мові це сприймається само собою, тобто багато речей ми навіть не проговорюємо, які теоретично у вивченні іноземної мови потрібно проговорювати. Ми просто кажемо: «Це ж так само, як українською». Людина це вже вловила і ми працюємо далі, тобто те, що українська і польська – це слов’янські мови, то це дуже добре допомагає, хоча дуже часто носії цього не усвідомлюють.
- Зі свого досвіду можу сказати, що мені дуже плутались букви з англійської мови, особливо двознаки, з іншого – наголос. А як у ваших теперішніх учнів? Як вони підходять до польської мови на перших уроках, протягом перших тижнів вивчення? Наскільки це для них складно? Як вони входять в це ритм і які способи є на те, аби полегшити процес вивчення?
- Ви якраз назвали ті найскладніші моменти, які всіх чекають. Тому що до нас зазвичай приходять люди після англійської і плутання букв буває дуже часто. Крім того, плутаються букви українські і польські. Як, наприклад, у випадку з «u» та з «у». Вони виглядають з точністю до навпаки. Це плутають всі, навіть ті, хто володіє мовою на рівні В2. Це таке, що відбувається на автоматі і людина себе потім сама поправляє. Спочатку, коли ми починаємо людині показувати алфавіт, двознаки, носові букви, то людям стає страшно, але коли в процесі навчанні ми показуємо, наскільки це можна співвіднести з українською, навіть до того, що прописуємо важкі польські слова, а під ними пишемо українське слово і по букві співвідносимо. Наприклад, де в польській мові «rz», то швидше за все в українські буде «р», там, де в польській «ó», то в українській швидше за все буде «і» або «о». Ми пояснюємо, що це не обов’язково вивчати напам’ять, ви можете співвіднести. Коли люди вивчать цей механізм співвіднесення, то справа йде набагато веселіше.
- Часто поляки мене запитують: «От як ти вивчила складне написання певних слів, до прикладу, w Szczybrzeszynie чи dżdżownica»? Як цьому навчити українців? Чи варто їм запам’ятовувати правила польської граматики напам’ять?
- Є такі правила, які просто треба завчити за принципом «тому що так». Але таких правил, на щастя, менше. І коли ми підходимо до написання, до орфографії, хоча, якщо ми говоримо про курси вивчення польської мови, то орфографія накладається постійно. Вона не є окремим предметом. Це – на щодень. І коли ми доходимо до якихось труднощів, то я кажу своїм учням: «Знаєте, ви набагато щасливіші, ніж польські учні, тому що вони вивчають велику кількість правил, де чергування, де зміна, де якісь альтернації, а ми можемо просто співвіднести з українською мовою». Тому ми намагаємося наших учнів навчити зіставляти, порівнювати. Це набагато простіший шлях, ніж завчати безліч орфографічних правил.
- А як, наприклад, стосовно вимови? Є дуже багато слів, які вимовляти навчитись важко, аби не було акценту, хоч це майже нереально. Хоч ми до цього прагнемо. Як ви його вправляєте з учнями в Україні?
- Насправді, вимова – це та річ, яку треба вчити і на яку треба налаштовувати учня відразу. З польською мовою є небезпека встановлення неправильної вимови. Це характерно для самоуків: коли людина вивчає мову, то меншою мірою звертає увагу на вимову. Вона завчає слова, речення, вона вчить якісь тексти і не завжди є кому з боку проконтролювати, як вона це говорить, не що, а як. Тому вимова – це слабке місце, це те, на що потрібно звертати увагу з першого заняття, щоб потім східного акценту. І, звичайно, в людей, які вчать мову в середовищі якраз проблем з вимовою зазвичай нема. Є проблеми з написанням, але не з говорінням.
- А що б ви могли порадити людям, які хочуть вивчити польську мову і не перебувають в середовищі? Що найкраще їм слухати, дивитися?
- Однозначно, треба створити собі середовище, тим більше у сучасному світі це абсолютно не проблема. Але я вважаю, що кожен, хто хоче вчити будь-яку іноземну мову, навіть якщо це людина-поліглот і здатна вчити самостійно, необхідно взяти кілька уроків із грамотним викладачем. Аби поставити вимову, щоб викладач звернув увагу і скерував, в який бік рухатися. А далі треба себе оточувати польськомовним, тобто якщо я хочу говорити польською гарно, я повинен це чути, повторювати і час від часу, аби мене хтось проконтролював з боку. Яким чином? Банально – Youtube, дивитися якісь відео, починати з найпростіших, з мультфільмів, помалу переходити на легші фільми. Дуже добре дивитися блогерів, вибір – дуже великий. Звичайно, людина вчить мову і її це цікавить в якійсь спеціалізації: хтось вчить як філолог, хтось вчить тому, що хоче бути архітектором, хтось – медиком… Без проблем! Вмикаємо собі Youtube, профільні канали і дивимось. Але дивитися і слухати – це одне. Мало хто пам’ятає, що треба ще й повторювати. Тобто оце правило «я можу вивчити, коли я слухаю» працює виключно тоді, коли я слухаю і повторюю, коли ви один фрагмент будете слухати 10, 15 разів. Це – ефект реклами, про який ми вже з вами говорили: коли якась фраза постійно крутиться в голові, то вона там і залишиться, вона потім випливе в потрібний момент і в потрібній формі.
Запрошуємо послухати програму у доданому звуковому файлі.
Нагадуємо, що передачу «Польська мова без кордонів» співфінансує Фонд «Допомога полякам на Сході» в межах опіки Сенату Республіки Польща над Полонією та поляками за кордоном.
Антон Марчинський та Мар’яна Кріль