X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Безнадії немає

04.09.2019 17:31
Після фейлетонів про ‘twarz’ i ‘nadzieję’ до Вашої уваги чергова розповідь про не завжди очевидні запозичення, що глибоко вкорінилися у польській мові (і так само вкорінюються в інших)
Аудіо
Викладачка польської мови Наталія Лобас зі своїми учнямиMariana Kril

Коли говоримо про польські синоніми ‘rozpacz’ і ‘desperacja’, а до них ще й ‘zwątpienie’, то спроба опису їхньої етимології (тобто походження цих слів, а з огляду на нього також і якихось прихованих у них значень) не здається настільки безнадійною, як стан, на який ці слова вказують. Український переклад першого з них навіть звучить ідентично із його польським відповідником – ‘розпач’. Друге з цих слів – ‘desperacja’ – найвідповідніше було б перекласти як ‘безнадія’, хоча, як я розповідав минулого тижня, латинська ‘spes’, що ми її чуємо в цьому іменнику, не у всьому відповідає ані польській ‘nadziei’, ані українській ‘надії’. Третє: ‘zwątpienie’  – ‘зневіра’.

Придивімося, отже, до цих слів, покликаних описувати цілковито безпросвітне становище.

Почну з ‘desperacji’, оскільки вона тут є найбільш очевидним запозиченням, явно зумовленим важливістю латинської традиції для польської культури та її словника. Отже, Słownik języka polskiego PWN пропонує два значення цього слова: „1. Втрата надії, розпач 2. Непередбачуваність дій, спричинена знаходженням в екстремальній ситуації”. У Словнику польської мови Вітольда Дорошевського, натомість, до першого з наведених значень додається ще ‘zmartwienie’, тобто ‘збентеження’, натомість у старшому на майже два століття словнику Самуеля Боґуміла Лінде бачимо також ‘zwątpienie’ – ‘зневіру’.

Та, очевидно, аби зрозуміти значення цього слова, варто звернутися до латинського іменника ‘dēspērātio’, що, як читаємо у Малому латинсько-польському словнику Юзефа Корпанти, мав би значити ‘втрату надії’, ‘зневіру’ та знову ж ‘відчай’, тобто – і тут ми поступово переходимо до другого з пари цих мнимих синонімів – ‘розпач’, але насамперед (як це виразно чути в самому слові ‘dēspērātio’) – ‘безнадію’ або, інакше кажучи, відсутність надії – присутньої в його корені ‘spes’. Детальніше цей мотив я розкрив у попередній передачі. А тут можна додати, що, з огляду на приросток ‘de-’, який можна перекласти і як ‘від-’, ‘з-’, так і навіть подати як прийменник ‘про’ (прикладом чого можуть слугувати Commentarii de Bello Gallico Юлія Цезаря), з одного боку ‘desperacja’ – як польська, так і її латинський правзірець – означає певну динаміку, що веде від надії або від неї походить. Тобто надія de facto стає джерелом розпачу, що, як наслідок, заперечує свій початок. Проте з іншого боку – походячи з неї про неї ж свідчить. У цьому випадку можна було б додати, що просто волає. З усього цього видно, що слово ‘desperacja’ можна було б перекласти як ‘відчай’, де приросток означає напрямок від стану очікування (і хоча польська мова не має відповідника, однокореневого українському ‘чаянню’, себто ‘надії’, то українському зворотному дієслову ‘чаїтися’ цілковито відповідає польське ‘czaić się’, що описує стан особливого очікування на щось, часом у схованці. Таке очікування на щось, аби його побачити, виразно видно в давньоіндійському джерелі цього слова ‘cắyati’ – ‘зауважує’, ‘остерігається’, ‘боїться’.

І тут я переходжу до другого з цих ніби синонімів. Латинська ‘dēspērātio’ мала близьке, але не тотожне за значенням слово ‘exspēs’, що його Юзеф Корпанти перекладає як „позбавлений надії (на щось)”.  Якщо у випадку ‘desperacji’ ще невідомо, чи надія остаточно відійшла у минуле, то з ‘ex-’ таких сумнівів вже немає: тут маємо радикальне її заперечення. Саме у цьому випадку безсумнівно йдеться про ‘zwątpienie’ (‘зневіру’) та ‘rozpacz’ (‘розпач’). І саме радикальність цієї пари слів не дозволяє цілковито згодитися з їхньою синонімічністю відносно ‘desperacji’.

Алєксандер Брюкнер пояснює ‘rozpacz’ через прислівник ‘opak’, що сьогодні найчастіше функціонує в польському словосполученні ‘na opak’, тобто ‘навспак’ українською – це значить ‘навпаки’, ‘всупереч’, ‘назад’. Це те, що, як він пише, „збоку або позаду”. Проте й його походження аж ніяк не слов’янське, адже коріння розпачі сягають індійського прийменника ‘apa’, маючи відповідники в грецькому ‘apo’ й німецькому ‘ab’. Й тут – на відміну від ‘desperacji’, що навіть у розповіді про свої джерела може плекати пломінчик надії – жодного повернення вже немає.

А далі мова піде про особливості вивчення польської мови серед українців. До вашої уваги - друга частина інтерв'ю з кандидатом філологічних наук, викладачкою польської мови у Тернополі Наталією Лобас. 

- Давайте повернемось ще до цього порівняльного аспекту польської і української мови. Наприклад, в будові речення або в певних відмінках. Часто певні словосполучення відрізняються в польській і в українській мовах. Як людині пояснити, яке слово вимагає якого відмінка? Як це запам’ятати? Як пояснити структуру системи мови, аби не робити різних кальок?

- Насправді, в структурі, в синтаксисі, будові речення більше схожого, ніж відмінного. Ці відмінності доцільно пояснювати вже тоді, коли є якась база, коли людина вже вивчила певні речі і от тоді вже можна звертати увагу на те, що  різнить. Коли пояснюється система відмінків, то зараз у сучасній дидактиці вже немає такого принципу, коли слово ми відмінюємо через всі роди і всі відмінки. Це створює хаос в голові і це ніяк не сприяє. Зазвичай, кожен кожний відмінок розбирається окремо як комунікативна ситуація. Відмінок вживається для чогось. Він не створений для того, аби ускладнити нам життя, а для висловлення якоїсь ситуації. Тому, якщо людині пояснити, в яких ситуаціях найчастіше це вживається, наприклад, Dopełniacz (Родовий відмінок) – його ми вживаємо при запереченні, на цьому треба наголошувати. Якщо людина це буде знати, то і так буде вживати. Його ми також вживаємо, наприклад, з мірами, вагами, упаковками… Або, наприклад, Narzędnik (Орудний відмінок) при презентації. Отже, по-перше, потрібно обов'язково проговорювати комунікативну ситуацію, яка вимагає цього відмінка. По-друге, кожен відмінок має певні аспекти, які відрізняються і також якісь спільні між польською і українською мовами. Треба наголошувати на тому, що відрізняється. Так, наприклад, ті дієслова, які в українській мові вживаються зі Знахідним відмінком, наприклад, я слухаю що?, я слухаю кого? – я слухаю радіо, я слухаю маму, але у польській мові конкретно це дієслово вимагає конкретно Родового відмінка і це просто треба запам’ятати – słucham radia, słucham mamy. Такі речі треба в процесі вивчення наголошувати і, якщо людина вчиться в середовищі, вона може це на автоматі сприйняти, а якщо не в середовищі, то на це є викладач, щоб ці речі проговорити.

- Про українську мову кажуть, що вона дуже мелодійна. Натомість, у польській мові є дуже багато шиплячих і все шипить. Так навіть самі поляки жартують. Чи українці теж так сприймають цю мову і чи не лякає їх, наприклад, підряд дуже багато приголосних?

- Лякає, звісно. Наприклад, найбільшим «задоволенням» є написання слова «wstrząs» на дошці і попросити порахувати приголосні. Насправді, ця специфіка польської мови – це її краса, це її особливість і просто треба показувати цю красу. Тому що не можу бути так, що українська чи італійська – красиві, бо в них багато голосних, а польська – некрасива, бо в ній багато приголосних. Вона красива по-інакшому. Якщо людині це показати, навчити цьому, зрештою, якщо викладач з харизмою, це приходить саме. Це її краса.

- Якщо йдеться про вивчення польської мови, то що найбільше приваблює українців? Наприклад, які частини мови або якісь інші аспекти, які приносять багато задоволення?

- Читати скоромовки (сміється – авт.), бажано на конкурсній основі, на цукерку. Зазвичай, польська мова вивчається українцями в першу чергу з практичних причин. Що є, то є. Рідко хто береться вивчати мову просто заради самого процесу. Зазвичай, люди вивчають мову для того, щоб могти вільно функціонувати в середовищі. Тому особливо не задумуються, що мені там найбільше подобається. Але є багато цікавих речей, є ігри зі словами, є ті ж скоромовки, музика, яку можна слухати, підспівувати і від цього отримувати величезне задоволення.

- Багато людей зараз вивчають з практичних міркувань, тобто це, наприклад, робота у Польщі або навчання, або ще щось інше… Наскільки збільшилась кількість бажаючих вивчати польську мову за останні 5-7 років з ваших спостережень?

- Як тільки польські університети ввели обов’язковий рівень В1 на знання польської, кількість різко виросла. Це – факт. Але, загалом, так. Дійсно, дуже приємно, що більша кількість наших співвітчизників розуміє, що якщо ти плануєш перебувати довший час в будь-якій країні, то тобі потрібна мова цієї країни. Ці люди розуміють, що польська мова, попри те, що вона дуже схожа, це – не українська. Аби мати повагу до самого себе, потрібно ту мову вчити. І люди думають так: «Я хочу туди поїхати і відчувати себе людиною». Це прекрасне формулювання і я дуже рада, що воно з’явилося.    

Передачу співфінансує Фонд «Допомога полякам на Сході» в межах опіки Сенату Республіки Польща над Полонією та поляками за кордоном.


Антон Марчинський і Мар'яна Кріль