Цього разу ми говоритимемо про територіальну різноманітність, яка пов’язана з поділом на діалекти та народні говірки, а також на регіональні відмінності. Наша гостя - доктор Аґата Хонця, мовознавчиня з Варшавського університету.
- Скажіть, будь ласка, чи відомо, скільки у нас мов у мові? Що таке діалекти і говірки? І звідки вони взялися? З чого виникла ця різноманітність у польській мові?
- На питання, скільки мов у мові, тобто, можна сказати, скільки ми маємо польських мов, я люблю відповідати, що ми маємо їх стільки, скільки мовців, користувачів цієї мови, тобто близько 38 мільйонів. У мовознавстві є таке поняття, як ідіолект, тобто така собі персональна мова кожного мовця, кожної людини. Кожен з нас без сумніву говорить трохи по-іншому, ми маємо певні мовні вподобання, і коли б хтось колись проаналізував те, як ми говоримо, то зробив би висновок, що ми використовуємо різні коди. Але, звичайно, цих різниць на щодень ми так сильно не чуємо. Проте ми чуємо інші різноманітності, а саме – регіональні, які доводять те, звідки ми походимо, де народились, виросли і що увібрали в себе у дитинстві.
У словах «Мазурка Домбровського», написаного у 1797 році, унаочнились діалектні риси автора Юзефа Вибіцького. Народжений в Бендоміні поблизу Косьцєжина на Помор’ї, автор національного гімну написав «przejdziem» («перейдемо»), «będziem» («будемо»), що є північно-польською рисою. У рукописі також написано «polakamy», що конкретно римується з «mamy». Тверда вимова «m» перед «і» - це також діалектна північно-польська риса.
Ми маємо такі великі три головні ареали, з яких виростають діалекти, а саме: великопольський, малопольський і мазовєцький. Крім цього, звичайно, є менші діалекти та інші частини країни мають свої мови, але їх статус – дуже різний. І, іноді, дискусійний. Наприклад, виникає питання, чи сілезчизна (сілезька мова) – це діалект, говірка, а чи окрема мова?
- Те саме з кашубською…
- А кашубщизна, я, власне, люблю вживати цю форму, адже вона дозволяє не категоризувати відразу цієї мови, мови того регіону. То кашубщина має статус регіональної мови, хоча протягом багатьох років дослідники вважали її діалектом. Але одного разу дослідники зробили висновок, що вона є настільки окремим кодом, настільки окремою мовою, що адміністративно вона отримала інший статус.
Я думаю, що це також має статися і з сілезчиною. Але на це ще треба трохи зачекати….
- Тобто великопольський, малопольський і мазовєцький.
- Це ареали, які мають свої діалекти.
- Ми передусім чуємо ці різниці. Адже мова на території цих регіонів – різна. І мабуть це стосується пересічного польськомовного мовця, якому вдається відчути ці, як би сказали мовознавці, фонетичні риси. Але це не єдина риса, яка вирізняє. Що ще?
- Звичайно. Регіональні особливості чути на кожному підрівні мови. Так, як ви сказали, на фонетичному підрівні, тобто у вимові, і на флексійному підрівні, тобто у відмінюванні і на синтаксичному підрівні, тобто у способі побудови речень. І, звичайно, ми маємо дуже багато різниць у лексиці, тобто ми вживаємо різні слова. Відомий приклад «борувки». Що це? По-іншому на це питання відповість краків’янин, а по-іншому – варшав’янин. Для цього і властиво для всіх інших мешканців Польщі, окрім Малопольщі, «борувка» - це червоний фрукт, червона кулька, яка росте на кущах, десь у лісі, але для мешканця Кракова «борувка» - «чорна». І ця те ж саме, що для всіх інших – ягода. Маленька чорна, солоденька кулька. Це такий класичний приклад лексичних різниць. Але, так, як я сказала, коли б ми порізали мову так, як торт, то ми б побачили, що так є кілька шарів і на кожному з цих шарів можна побачити або почути регіональні різниці.
- Лексика говірок у польській мові є у певних сферах дуже розвинута. Слова мають багато синонімів. Особливо це стосується назв предметів щоденного використання і природи. Наприклад слово ‘biedronka’ має у польських говірках декілька десятків відповідників. Оце декотрі з них: ‘petlówka’, ‘boża krówka’, ‘borowa matinka’, ‘borówka’, ‘motużka’, ‘krużka’, ‘gaguleczka’, ‘markowiczka’, ‘dzegotka’, ‘petronelka’, ‘katrynka’, ‘sarynka’, ‘maryszepka’.
- Пані доктор, які характерні риси окремих діалектів ви би назвали спільними для всіх них, а котрі притаманні лише кожному окремому регіону?
- Мабуть не існує такої риси, що об’єднувала би всі діалекти. Мазуріння, наприклад, присутнє не всюди – його немає у Великопольщі.
- Нагадаймо, що це таке.
- Так: «cysta zaba яarła zur», наприклад, тобто «czysta żaba żarła żur», тобто вимова ‘cz’ як ‘c’, ‘ż’ як ‘z’, ‘sz’ як ‘s’.
- Хоча не ‘rz’?
- Хоча не ‘rz’, власне!
- Отже, варто також сказати про історичні обставини такої особливості, чи не так?
- Смішна справа, яку мовознавці наводять як такий-собі анекдот, така, що, по-перше, коли знімали серіал «Яносік», то там зробили декілька помилок. Адже автори вважали, що кожне ‘ż’ на Підгаллі промовляється як ‘z’. А це неправда. Місцеві жителі Малопольщі, власне, а зокрема Підгалля, коли пішли до школи, не робили орфографічних помилок, якщо йдеться про запис ‘rz’ або ‘ż’. Бо вони знали, що їхня вимова звуку [з] стосується лише літерки ‘ż’. А ‘rz’ вони завжди вимовляли як [ж]. Проте протягом якогось часу ми вже настільки втягнуті у обіг загальної культури і загально розповсюдженої мови, перебуваємо під таким впливом загальнопольської мовної спільноти, що забуваємо про мову наших пращурів, мову нашого коріння – місця, де ми виросли або з якого походять наші пращури. Якби ми більше вслухалися в те, як говорять місцеві жителі, особливо жителі сіл наших регіонів, то, напевно, ми би з більшою повагою схилилися перед культурою і мовою наших пращурів. І, можливо, ми би більше поважали ті мовні різниці, що нас збагачують, нічого нас не позбавляючи. Адже вони показують, що, по-перше, польська мова неоднорідна, тобто багата, бо різниці – це багатство. По-друге, те, що ми сьогодні називаємо діалектами, - це сліди історичного розвитку польської мови. А, отже, якби ми повернулися у минуле, то могли б собі уявити, що саме так Мєшко І, Яґайло або будь-хто інший з насправді прадавніх часів розмовляли. Це, власне, діалекти зберігають сьогодні сліди історії нашої мови. І хоч би з цієї причини вони насправді заслуговують на повагу.
- Колись мовне регіональне різноманіття було особливо помітне у великих містах. Тоді вели мову про краківську, варшавську, познанську говірки. Чи ви би згодилися, що сьогодні така дуже специфічна мова великих міст існує надалі?
- Такі говірки існують й надалі, але вони вже не мають такого розповсюдження, як колись. Про те, що вони все ще є і живуть, свідчить хоч би існування словників регіоналізмів, які продовжують видаватися і насправді користуватися великою популярністю.
- А міських говірок також?
- Власне так, регіоналізмів і міських говірок, оскільки те, що ми називаємо міськими говірками, часто покривається із регіоналізмами, котрі, своєю чергою, є чимось іншим, ніж діалектизми. Але це вже термінологічні нюанси. У мовознавстві приймають таке розрізнення: діалектизм – це елемент мови регіону, що насамперед використовується неосвіченими мешканцями села, що би свідчило про нього як про елемент коріної мови. Регіоналізм, - кажуть мовознавці, - це такий елемент мови регіону, що також використовується освіченими жителями міст. Якщо професор Яґеллонського університету скаже, що він «na drzewku wiesza bańki» («на деревці вішає бульки»), тобто «na choince wiesza bąbki» («на ялинці вішає кульки»), і виходить «na pole» («на поле»), бо, звісно, професор Яґеллонського університету завжди виходить «na pole», а не «na dwór» («на двір»), як, наприклад, професор Варшавського або Люблінського університету, то це значить, що ‘drzewko’, ‘bańka’ i ‘na pole’ – це регіоналізми, тобто елементи мови, що використовуються свідомими, освіченими жителями даного регіону, особливо міськими жителями. А міські говірки – це ще одне окреме явище, що має чимало спільного і з діалектизмами, і з регіоналізмами.
Цикл передач «Польська мова без кордонів» співфінансує Фонд «Допомога полякам на Сході» в межах опіки Сенату Республіки Польщі над Полонією та поляками за кордоном.
Запрошуємо послухати звукову версію передачі у доданому файлі
Мар’яна Кріль і Антон Марчинський