X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Чим характерна полонійна мова?

04.11.2019 10:29
Як польська мова розвивалася і розвивається поза межами Польщі? Хто формував і формує полонійну мову? Як різновиди польської мови є у світі? Чим вони характерні?
Аудіо
  • Польська мова без кордонів. Розмова з доктором Пьотром Каяком про полонійну мову
Ілюстраційне фотоpxhere.com, CC0 Public Domain

Від 18 до 20 мільйонів людей польського походження проживає у 80 країнах світу. Польську мову етнічних спільнот поза межами країни мовознавці називають полонійною мовою. Чим вона характеризується і під які процеси підлягає? Про це розповів доктор Пйотр Каяк, культурознавець, мовознавець, автор багатьох публікацій, присвячених мові і навчанню польської мови як іноземної. Крім цього, це також віцедиректор Центру польської мови і культури для іноземців «Полонікум» Варшавського університету.

- Характеризуючи польську еміграцію, ми розрізняємо декілька її типів з огляду на такі причини: заробіток, політична та романтична причини. І, розмірковуючи на цю тему в історичному контексті, то дослідники називають кілька періодів, коли поляки залишали батьківщину. Чи ці чинники, на вашу думку, мали вплив на польську мову, з якою емігрували поляки?

- Так, це дуже важлива річ. До якої хвилі еміграції ці люди належали, а передусім, з якою мовою вони залишили так званий «старий край». Я дам приклад з власного досвіду, адже у 2011-2014 роках я працював як запрошений професор у Торонто у тамтешньому університеті на польській програмі, яка є однією з найкращих у Північній Америці. Моєю шефинею була пані професор Тамара Трояновська – видатна закордонна полоністка. Завдяки цій співпраці я трохи ознайомився, бо ніколи не можна сказати, що з чимось ознайомлюємось на 100 %, з торонтівською специфікою. Я зауважив, що протягом тих всіх років, коли наші земляки виїжджали до Канади, ми могли б вирізнити кілька міграційних хвиль, які виникають з буремної історії Речі Посполитої. Натомість, те, що для мене було неймовірно цікавим, то це те, що всі ці історичні, цивілізаційні зміни найкраще пережили інституції культури, які заснувала воєнна і післявоєнна еміграційна хвиля. Відомо, з чим це пов’язано. Люди, які не могли вернутись до Польщі з політичних причин, дуже часто залишались на Заході, працюючи нижче своїх кваліфікацій та освіти. Дуже часто це була фізична робота. Тому після годин роботи вони відчували потребу у створенні таких інституцій культури, які б давали їм відчуття постійного контакту з польською мовою, з культурою, словом, з домом.

- А, отже, можна сказати, що та еміграція з політичних причин, це була добре освічена еміграція, яка говорила гарною польською?

- Ми не можемо узагальнювати, адже були також звичайні робітники. Звісно, цього не слід критикувати. Але було там так багато осіб, які мали такого типу досвід, що це дозволило створити неймовірно ефективні організації та інституції, які змогли встояти протягом багатьох років. Друге джерело, яке зміцнювало польську мову за кордоном, це була еміграція, пов’язана з рухом «Солідарність», під час тих подій. Це були дві такі хвилі, у яких багато осіб змушені були виїхати з країни або ж не могли повернутись до неї. Звісно, що ті люди мали місіонерське відчуття, що було притаманне польській інтелігенції. Це не змінює факту, що ці міграційні хвилі були досить часті. Я не хочу нічого погано сказати про цих людей, які з огляду на економічні питання прийняли рішення виїхати зі свого краю, але варто сказати, що ці дві групи людей найкраще подбали також про польську мову, завдяки чому ця полонійна мова, пов’язана з ними, у якісному плані дещо інша.

- Поляки виїжджали з дуже різними знаннями польської мови. А які процеси, зміни відбувалися з цією мовою у новій країні поселення і чи сьогодні можна однозначно сказати, яку полонійну мову використовують окремі групи?

- Передусім, варто усвідомити, що полонійна мова – це дуже загальне поняття. Це окреслення «полонійна мова» можна було б ще поділити на полонійні діалекти. Це були б такі різновиди: полонійний діалект зі США, Канади, Німеччини, а зараз ми вже маємо полонійний діалект з Британських островів і діалект з Латинської Америки.

- Тобто це такий різновид усної мови?

- Усної і письмової, якщо люди пишуть. Але, справді, більше говориться, аніж пишеться. Це все пов’язано не лише з державою, у якій раптом з’явились поляки, але також з професійною групою. Тому, полонійна мова – це така польська мова, яка побутує поза межами країни, але вона також живе у контакті з мовою країни, у якій ми живемо.

- Чи можемо ми те ж саме сказати, тобто, я маю на увазі ті зміни, процеси, які відбуваються у польській полонійній мові, стосовно поляків, які живуть на давніх польських територіях. Тут головно я маю на увазі давні східні території.

- Тут треба пам’ятати передусім про те, яку ціну наші земляки, які там знаходились, заплатити за утримання польськості і збереження польської мови. Я це завжди повторюю студентам, які приїжджають до нас, наприклад, зі Львова чи з Вільнюса. Адже це два чудові міста, у яких полоністики, незважаючи на багато проблем, працюють і тримають престижний статус польської мови, мови, яка вивчається в університеті. Я їм повторюю: «Не переймайтеся акцентом. Те, що є такий дуже гарний заспів. Ви повинні гордитися тим, що ви це маєте. Бо легше було говорити польською у Польській Народній Республіці, а дуже часто людей переслідували в давньому Радянському Союзі, тих людей, які признавались до свого польського коріння. Дехто не признавався до цього. Незважаючи на це все, польську мову вдалося зберегти, завдяки багатьом зреченням ваших дідів чи батьків. Пишайтеся цим!». Це мова, яка вціліла. Ми повинні зовсім іншою міркою міряти те, що там відбулося або ж що відбувається далі.

Пане докторе, у світі є місця, крім колишніх східних земель Польщі, де польська мова збереглась у 4-5 поколінні емігрантів навіть у найдавнішій, іноді архаїчній, регіональній формі. Хочу нагадати слова отця Здзіслава Мальчевського, ректора Польської католицької місії в Бразилії у 1970 роках:

«Я розпочав своє душпастирське служіння у штаті Ру-Ґранді-ду-Сул, це найбільш південний штат Бразилії, у парафії в горах, місцевість називається Карлуш-Ґомеш. Я згадую свою п’ятирічну місію там з великою приємністю, тому що парафія налічувала понад 90 відсотків людей польського походження. У ті часи це було вже 4-5 покоління емігрантів, але вони змогли зберегти польську мову та усвідомлення свого польського походження. Я зустрічав старших осіб, котрі не знали португальської мови і спілкувалися тільки польською. Коли я уважніше пригледівся, то зрозумів, що їм не потрібно було вивчати португальську мову, оскільки на місці у колоніальних крамницях їх обслуговували люди польського походження, котрі говорили та розуміли польську мову, а у костелі їх обслуговував ксьондз з Польщі, який, звісно, знав польську мову, а отже не було також потреби, аби вони змусили себе вивчити місцеву мову. Усвідомлення свого польського походженням цими людьми було глибоким, але вони не могли сказати мені, з якого району походили їхні предки. Вони знали тільки, що з Польщі. Коли я запитував їх про якесь місто, то вони могли назвати тільки великі міста, наприклад, Варшаву, Краків. Нині польська мова там ще є. Звісно це та польська мова, яку вивезли з Польщі ще їхні предки, можливо, архаїчна, сільська мова. Але з цими людьми спілкуватися було дуже-дуже приємно, розмовляти з тими особами, котрі ще спілкуються польською».

Що Ви думаєте про такий підхід до польської мови і від чого залежить збереження знання мови?

«Мене не дивує це збереження, позаяк для поляків мова є однією з корінних цінностей. Через мову реалізується наша польськість».

Але водночас це саме та цінність, яку ми, на жаль, найшвидше губимо в еміграції…

«Це також пов’язано з тим, наскільки сильною є наша мова. Кажуть, що твоя іноземна мова є настільки доброю, як і твоя власна мова. Тому, якщо хтось є з простої родини, у якій не подбали про переказування мови і супровідних цінностей, то ця мова раніше чи пізніше втратиться. Не забуваймо також, що колись усі польські емігранти не були переконані у цінності багатомовного виховання. Колись люди дуже часто соромилися свого польського походження, хотіли злитися з новим оточенням. У свою чергу, дехто через лінивство залишався зі своєю мовою. А тому мотивації у людей були різними і я не хочу їх оцінювати після багатьох років. Тому що сьогодні ми всі можемо дуже легко завдяки Інтернету отримати доступ чи до радіо, чи телебачення, до інформації польською мовою. А колись люди були у цілком інших життєвих умовах. Але також вони намагалися залишитися у даному середовищі, у тому товаристві, з яким вважали себе пов’язаними. Це був такий синдром „фортеці в облозі”, мовляв, „якщо ця дійсність є чужою і я її не зовсім розумію, то зі своїми я буду говорити по-своєму і буду згадувати ті свої старі традиції”. Таким було зазвичай перше покоління емігрантів. А друге і наступні були вже більш відкритими, бо вони мусили більше відкритися на ситуацію довкола».

«Є певна закономірність. Я прошу про це пам’ятати, що перше покоління емігрантів – це таке покоління, яке приносить свою мову і мусить навчитися мови країни, куди воно приїхало. Друге покоління є ключовим, бо якщо воно зберігає дуже добре знання рідної мови, то тоді воно зможе це знання переказати наступним поколінням. Знання польської мови у випадку другого покоління – це основа щоб переказувати знання польської мови кожному наступному поколінню. Тобто від другого покоління залежить, чи третє-четверте-п’яте покоління буде пам’ятати про Польщу та польськість, чи ні».

Чи можна сказати, що польська мова за кордоном, так звана полонійна мова, змінюється не тільки під впливом внутрішніх умов, але також реагує на зовнішні зміни. Тобто, приїжджає емігрант до Польщі, слухає тут польську мову і виявляється, що вона абсолютно не підходить до тієї польської, якою він говорить. Що з цього випливає?

5 «Я намагаюся представити студентам приклад, що може бути зрозумілим для поколінь 21 століття. Я нагадую про стару комп’ютерну операційну систему. Маємо старий комп’ютер, який не вмикали, скажімо, п’ять років і коли його вмикають, то ця система має оновитися, у зв’язку з цим комп’ютер не можна використовувати день чи два дні. Там само функціонуємо ми, намагаючись зберегти мову за кордоном. Але, як Ви згадували, з Інтернетом, месенджерами ми не завжди постійно з’єднані, а тому певні нові визначення, що функціонують у мові і пов’язані із сучасністю, не поповнять словникового запасу особи, котра живе за кордоном. Тому також для особи приїзд до Польщі спочатку є так само шокуючим, як для того комп’ютера, про який я згадував, вмикання. Треба просто оновити свій власний словник, передусім, тими новими визначеннями і термінами із сьогодення. Бо, на щастя, усе канонічне знання, що ми отримуємо про польську культуру, не дуже змінювалося протягом усіх років. Це означає, що список літератури міститиме класичні назви. Ми можемо їх критикувати – чи відповідають вони потребам молоді, чи ні, але вони є, і про певні речі хтось, хто є поляком, просто мусить знати. Натомість потрібно завжди відновити обсяг словникового запасу, але робимо зазвичай це у тій дисципліні або сфері, яка нас цікавить. Але з перспективи польської мови найважливіше те, що польська мова живе, безперервно живе у Польщі і це те головне місце, де проходить життя польської мови. Тому кожний користувач польської мови, який приїжджає до Польщі, або хоче використовувати сучасну польську мову, мусить покірно схилити голову перед надзвичайно швидким розвитком польської мови, що відбувається тут і зараз».

Цикл передач «Польська мова без кордонів» співфінансує Фонд «Допомога полякам на Сході» в межах опіки Сенату Республіки Польщі над Полонією та поляками за кордоном.

Мар’яна Кріль і Тарас Андрухович