Українська Служба

Великодні традиції польсько-українського прикордоння

23.04.2022 20:43
Традиція великодніх забав, співів на Великдень була дуже багатою. До сьогодні вона аж дуже сильно не збереглася, але все ж є. Колись це було дуже звично, було відомо, що все село візьме в цьому участь. До цього не треба було спеціально готуватися, - розповідає Тетяна Наконечна з Перемишля
Аудіо
  • Великодні традиції польсько-українського прикордоння
  , 2018
Гаївки у Любліні, 2018 рікМаксим Кашенков

У радіожурналі «Витоки» ми поговоримо про великодні традиції на польсько- українському прикордонні – на Лемківщині, Надсянні та Підляшші. Як тут пишуть писанки, як готуються до свят? Також поговоримо про різні великодні забави, які збереглися до нині.

Ми також послухаємо традиційні пісні великоднього циклу, які і в Україні, і тут, на прикордонні, називають ягілками, гаївками чи гагілками.

Культурознавиця, фольклористка, дослідниця лемківської культури і культури Розточчя, лемкиня Марта Ґрабан-Бутрин походить з Криниці. До сьогодні на Великдень у східній традиції місцеві жителі стараються дотримуватися давніх традиції, як і своєї лемківської говірки. Розповідає Марта Ґрабан-Бутрин. Для Марти особливе значення мають літургії великого тижня, особливо у Великий Четвер, П’ятницю та Суботу. На Лемківщині у родинному домі разом з родиною вони малюють писанки, готують традиційні страви. За словами Марти, з давніх-давен лемки на освяченні все несли у великих хустках, бо кошики були замалі.

Особливими є також лемківські писанки. Про цю традицію розповідає Марія Кєлєчава – відома у Польщі і далеко за її межами народна майстриня з Вроцлава.

- Я – з Вроцлава. Мої батьки походять з Лемківщини, а саме з Бескиду Сондецького, село Берест біля Криниці. І там були писанки, які писалися воском. І це батьки привезли сюди, до Нижньої Сілезії, до Пшемкова. Коли я була маленька, то завжди допомагала мамі писати писанки. У нас писанка робилася батіковою технікою, воском, і це була лемківська писанка. Чим вона характерна? Лемківська писанка характерна тим, що вона має різні кольори, наприклад, червоний, фіолетовий, чорний, синій, бордовий, і на ці писанки наносилися рослинні мотиви, наприклад, квіти. І це було перенесено з оздоблення криниць на писанки. Також на писанках ми малюємо, окрім квітів, символи сонця, розети, птахів в польоті, що знають, як вернутися на Лемківщину, зозулю, що ніколи не вила гнізда, могли бути ялинки, гілля. На лемківських писанках також був вінок, який символізує дівочу невинність і вірність. І така писанка робиться один або два дні, тобто вона може мати два кольори. Ці символи повинні мати різні кольори. А коли йдеться про однокольорові писанки, то це робиться за один день. Як це виглядає? Колись біля печі люди розігрівали бджолиний віск дуже хорошої якості. Це слід було робити у металевому посуді. Це розігрівали, топили віск. Коли я була дитиною, то пригадую, що на звичайний патичок чи олівець прикріплювалося звичайну кравецьку шпильку. І тоді це вмочувалося у віск і малювалися лінії на писанці. 

На Надсянні, Холмщині також були відомі великодні ігри та забави, які називалися ягілками. Вони також були на Надсянні, Холмщині, Лемківщині. Про цю традицію розповідає Тетяна Наконечна з Перемишля.

Традиція великодніх забав, співів на Великдень була дуже багатою. До сьогодні вона аж дуже сильно не збереглася, але все ж є. Колись це було дуже звично, було відомо, що все село візьме в цьому участь. До цього не треба було спеціально готуватися. А зараз це все радше виступ. У Перемишлі ми стараємось це робити і залучаємо за спільної забави тих, що дивляться. Але це не змінює факту, що це вже виступ, показ. На території Надсяння не вживався термін веснянки, хоча сьогодні ми його використовуємо. Але все ж більш популярною формою були «ягілки» чи «гагілки». Бабуся мого чоловіка походить з Гребенного, то в них були «гагілки». Що це було? Все це полягало у тому, що до Великодня радше не співалося взагалі, люди не танцювали. Це вважалося гріхом. Лише після свят, після пасхальної літургії приходив той час, коли вже можна було співати, радіти, веселитися. Це також залежить від конкретного села. Подекуди було так, що лише у Великодній Понеділок люди починали веселитися. Дівчата і хлопці збиралися біля церкви і організовували забави. Але у більшості все ж було так, що після літургії в неділю усі йшли на великодній сніданок, пізніше збиралися і увесь день тривали ці забави, співалися пісні… У деяких регіонах хлопці цілий день в неділю дзвонили у церковні дзвони. Було дуже голосно. І ігри, і співи – це була дівоча справа. Але все-таки в цьому брали участь усі. Також і старші, хоча вони зазвичай придивлялися. Хлопці жартували, соромилися, трохи перешкоджали у цьому. У деяких селах було так, що вони створювали вежі – один одного носили на плечах, треба було робити викуп. Це була така забава. Обрядовість дівчат була багатша. Дівчата співали, організовували різного роду забави – у колах, хороводах. Також вони піджартовували, були різні приспівки. Ц нашому регіоні було декілька дуже популярних забав, які зустрічаються всюди. У лемків вони також були. Наприклад, відома така гра «Жельман» або «Зельман». Це – дуже стара гра-гаївка. У ній і співається, і переспівується. Дівчата стають у дві шеренги – одна навпроти одної, хоч теж могло бути інакше. Але «Зельман» також є і в Україні. Це дуже стара пісня.

Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі

Мар’яна Кріль