«Гаспада афіцери: наглядачі херсонської катівні», — так називається фільм, який зняла команда Українського суспільного мовлення. Він розповідає про те, що відбувалося у найбільшому ізоляторі тимчасового утримання під час окупації російськими військами Херсону.
Акцент у фільмі команда зробила на жінках, яких росіяни не жаліли. Розповідає одна з авторок стрічки Інна Білецька:
В Херсон ми потрапили через півтора тижня після звільнення. Ми зосередилися на тому, щоб знайти наглядачів Херсонського ізолятора тимчасового тримання.
Наглядачами в захопленому окупантами Херсонському ізоляторі були поліційні конвойної та патрульно-постової служби з кількох регіонів росії, зокрема, із Красноярська. Зараз ними займаються українські правоохоронці. Було дуже складно шукати, тому що жінки мали припущення, що це працівники російської Федеральної служби виконання. Тому, що вони прийшли в Херсонський ІТТ у липні, і там змінився режим.
Як вже нам зараз відомо, вони замінили російських росгвардійців, запровадили такий режимний стан із розкладом, розпорядком. Якісь абсолютно дикі моральні катування запровадили, люди змушені були кричати різні гасла, які ображають людську гідність українця, славити їхніх воєначальників, керівника їхньої держави, казати «слава їхній державі», співати гімн цієї держави. Якщо вони щось забували чи робили неправильно: співали недостатньо голосно, забували слова російського гімну, їх катували струмом тут же на місці.
Наглядачі не відмовлялися брати участь у катуваннях під час допитів — коли вони знали, що вони ведуть людину, яку будуть катувати струмом, під'єднувати струм до геніталій, бити ногами.
Вони навіть на ці допити, і з цих допитів вели їх зі знущаннями. Людей змушували йти на колінах з другого поверху. Людина повзе, вона вже не може після катувань повертатися, її ще далі б'ють палкою. Тобто, це — такі жахи, які можна було колись прочитати в книжках, подивитися в якихось фільмах про шпигунів. Люди жили в жаху, це — історії з фільмів жахів.
Люди кричали цілодобово. Тортури, здавалося б, — за межею людської уяви. Жінки казали: «Ми спочатку були спокійні, бо всі нам казали, що жінок не катують. А потім ми зрозуміли, що жінок катують».
Вони це зрозуміли, коли до них в камеру завели спочатку одну, а потім іншу патрульну. Там ще була жінка-волонтерка.
З однією з патрульних нам вдалося поспілкуватися. Вона працювала у відділі безпеки дорожнього руху Херсонського управління патрульної поліції у місті Херсон. Оля залишилася в Херсоні через те, що її чоловік теж патрульний був учасником АТО, і виїжджати з Херсона їм було надто небезпечно.
Їх затримали, в них знайшли табельну зброю. Олі і її чоловіку повідомили, що вони причетні до організації підривів працівників патрульно-постової служби, ще якихось колаборантів.
Оля не була причетна до руху спротиву, вона просто була патрульною. І ось це її правоохоронне минуле змусило їх затримати її. Олю катували водою. Це катування називається «водолаз».
Її змушували визнати, що у неї є куратор із Західної України, вимагали назвати його ім'я, накинули на обличчя футболку, заливали п'ятилітрову баклажку води. Ви знаєте, Оля — така особлива жінка, вона — настільки стрижнева і сильна всередині, що вона жодного разу не пустила жодної сльози, розповідаючи про ці катування. Ми не побачили за великим рахунком жодної емоції.
Повне інтерв’ю з Інною Білецькою слухайте в доданому файлі
Лариса Задорожна