Українська Служба

Війна: одне непросте слово

31.10.2022 18:01
Філософський фейлетон Антона Марчинського
Аудіо
  • Війна: одне непросте слово. Філософський фейлетон Антона Марчинського
           , 13  2012
Цезари Водзінський під час своєї лекції на фестивалі "Театральні конфронтації" у Любліні, 13 жовтня 2012 рокуFoto: Антон Марчинський

Ведучи мову про мовчання на тему складних питань, зокрема про мовчання, про війну і несправедливість, та, при нагоді, про мовчання Мартіна Гайдеґґера, не можу не звернутися до того, що на цю тему говорив і писав Цезари Водзінський, померлий 2016 року видатний польський філософ, мій друг і, - я мав би, здається, сказати, - вчитель (хоч останнє з цих визначень Цезари рішуче відкидав, наполягаючи на тому, що філософська бесіда спроможна жити лише за умов рівності між її учасниками-друзями).

Свою останню книжку, написану вже перед смертю, пальцем однієї руки, якою він хоч якось ще володів, а видану за три місяці після його відходу, Цезари Водзінський присвятив причині найбільшого з 1980-х років скандалу довкола Мартіна Гайдеґґера. Книжку він назвав «Метафізика і метаполітика», а епіграфом для неї вибрав фрагмент з Геракліта, процитований і шварцвальдським філософом: «А пси, натомість, гавкають на того, кого не впізнають»[1].

Приводом для написання польським мислителем не лише своєї останньої книги взагалі, але й завершальної частини своєрідної трилогії, присвяченої неначебто тому самому питанню в різних його аспектах, були власне видані у 2014 році «Чорні зошити», 94, 95 і 96 на той час томи Gesamtausgabe, Повного видання творів німецького філософа (згодом до них додалися чергові томи зошитів).

Питання можна було б окреслити за назвою монографії, якою ця трилогія відкривалася: «Гайдеґґер і проблема зла». Ще 1994 року Цезари написав її у відповідь на видану кількома роками раніше голосну книжку чилійця Віктора Фаріаса «Гайдеґґер і нацизм», в котрій той стверджував, що саме мислення німця невід’ємно пов’язане із нацистською ідеологією. Водзінський показує всю складність питання, до якого звертається чилійський історик, котрому, своєю чергою, неодноразово закидають спрощення складних тем заради розголосу. За понад десятиліття після цього Цезари Водзінський береться за наступний текст, присвячений одній винятковій зустрічі. В анонсі до книжки він описує цю подію так:

«25 липня 1967 року відбулася легендарна зустріч Пауля Целяна і Мартіна Гайдеґґера у відомій Гютте в шварцвальдському Тодтнауберзі. Розмова поета із мислителем проходить у мовчанні. Їхня навмисна змова мовчання дає ґрунт для мислення із неймовірною силою. Викликає з тиші серію елементарних питань. Без ґрунтовних роздумів над сенсом цих питань всі наші слова стають "пустим лушпинням". Чи світ, з якого зникли святині, готовий зустрітися із святістю? Якими словами можна виманити святість із пустки? "Святі слова, яких бракує, домагаються мовчання. Але й мовчання вимагає "святих слів". Логос у стані найбільшої загрози відданий на милість співпраці поезії і мислення. На їхню покірну й зухвалу заразом стійкість у визначенні й повазі до дистанції між мовою та мовчанням»[2].

Зустріч між німецькомовним поетом-євреєм з Чернівців, який втратив унаслідок Голокосту своїх найближчих, Голокосту, організованого нацистами, та німецьким мислителем, колишнім членом NSDAP, справді відбувається в мовчанні. Точніше, дещо інакше: слово після неї з’являється – залишається короткий запис Целяна у книзі гостей Хати Гайдеґґера, поет пише вірш «Тодтнауберґ», і згадує в ньому про помислене слово, що, в надії, надходить у серці. Це весь слід після зустрічі виняткової хоч би тому, що вона була просто немислима. До останнього моменту не відомо, чи відбудеться. Гайдеґґер, схоже, дуже на неї чекає. Целян, схоже, саме заради неї приймає запрошення провести літературну зустріч у Фрайбурзькому університеті, аби наступного дня вирушити до маленького селища у Шварцвальді. Та, можливо, причиною, є оте слово. Лаку-Лабарт твердить, що йдеться про: «вибач/перепрошую»[3]. Так само, схоже, вважає Рікер: «Потрібне слово, якого Гайдеґґер не вимовив усупереч жагучій вимозі Целяна, записаній у вірші Тодтнауберґ»[4]. Ґадамер, найближчий учень Гайдеґґера, підсумовує це, однак, інакше: «Оголошували, що цей вірш документує невдалий перебіг візиту. Залишмо це мудрості біографів, у тому числі й автобіографові, самому поетові. Вірш нічого про це не знає – і йому ліпше знати»[5].

Сам Цезари Водзінський пише про це так: «Не існує, мабуть, такого читача, що міг би прочитати вірш Целяна без упереджень. Навіть коли б йому не були відомі жодні обставини, пов’язані із його виникненням, і якимось особливим дивом не піддався би він потужному впливові легенди цієї зустрічі. Коли вже питаємо, що і як видно "крізь" вірш Целяна, і питаємо про це з різних точок зору, розпитуючи також спостерігачів і свідків, то маємо бути готовими до зіткнення із різноманітними упередженнями. Лише частина з них піддається відносно спокійній реконструкції. З широкого спектру, я вибираю дві групи, котрі дозволяють прочитати й співставити дві полярні герменевтичні оптики.

Перша з них віддає перевагу поглядові, що хотів би охопити "Тодтнауберґ" згори і в, по можливості, найширшій панорамі, але тільки для того, аби те, що побачить, поспішно узріти наскрізь і вгледіти те, чого не видно. Ця оптика керується сильними "метафізичними" претензіями і відвертає погляд від того, що кидається в очі і що видно неозброєним оком, аби вгледіти "не-видиме". Наочним є для неї те, власне, що невидиме – це вона хоче бачити, знати і нетерпляче назвати. Лише у світлі невидимого вона придивляється – згори, наперед і зазвичай неуважно – до того, що без зусиль можна зауважити й на перший погляд.

"Метафізична" оптика формує виняткові, а навіть тепличні умови для буйного розростання легенди[6]».

Друга оптика, про яку пише польський філософ, складніша з огляду на свою непоказовість та невимовність. Це оптика, що відкидає метафізику. Що відбувається на межі мови, поза фізикою, а навіть поза політикою, яку із нею Гайдеґґер та Водзінський ототожнюють.

Цезари Водзінський починає цей мотив у «Гайдеґґері і проблемі зла», продовжує у «Кайросі», та завершення, навіть самою назвою, а також власною біографією, накреслює у «Метафізиці і метаполітиці».

І про це я спробую згадати у наступному фейлетоні.

Антон Марчинський


[1] Cezary Wodziński, Metafizyka i metapolityka, Gdańsk 2016, s.6.

[2] Cezary Wodziński, Kairos. Konferencja w Todtnaubergu. Celan - Heidegger, Gdańsk 2016.

[3] Ibid., s.31.

[4] Ibid.

[5] Ibid., s.30.

[6] Ibid.

Побач більше на цю тему: філософія

Інший без обличчя. Війна, філософія, питання

26.03.2022 12:49
«Питання з’явилося нагло, на третій день війни, коли у безпечній Варшаві я, спостерігаючи за подіями в Україні, мав першу в новому семестрі лекцію. "Введення до філософії". Як про це говорити? Навіщо?».

Філософія за часів війни

14.05.2022 20:29
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна - парадокс - мова

27.08.2022 18:39
Філософський фейлетон Антона Марчинського

(Не)описане ніщо

10.09.2022 17:51
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: неможлива мова

17.09.2022 19:25
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна та стара метафізика

24.09.2022 17:15
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: неможливе мовчання

01.10.2022 17:05
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: банальність мовчання

08.10.2022 17:48
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: біографія і мислення

15.10.2022 18:49
Філософський фейлетон Антона Марчинського