Як дії США у Венесуелі можуть вплинути на безпеку в Індо-Тихоокеанському регіоні? Як операція адміністрації Дональда Трампа демонструє військову міць США та готовність застосовувати силу для захисту власних інтересів, а також чому ці дії не загрожують зобов’язанням США щодо безпеки Тайваню? Якими є уроки для Тайваню у контексті потенційних «обезголовлювальних» ударів і операцій у «сірій зоні», а також як Китай може реагувати на подібні сценарії? А ще — яких уроків вчиться Тайвань на оборонній війні України проти російської агресії?
Про це і не тільки розповідає президент аналітичного центру Prospect Foundation Лай Їчжун (Ph.D.), один із провідних експертів з питань безпеки, оборонної політики та міжнародних відносин в Індо-Тихоокеанському регіоні. Експерт пояснює, як найновіші події відображають підхід Вашингтона до стратегічної конкуренції з Китаєм і Росією та чому дії США в Західній півкулі не загрожують їхнім зобов’язанням в Індо-Тихоокеанському регіоні, зокрема безпеці Тайваню:
«Ця операція адміністрації Трампа щодо Венесуели фактично продемонструвала те, про що йдеться в Національній стратегії безпеки Сполучених Штатів, зокрема в частині доктрини Монро й так званого короларію Трампа. Це є чіткою демонстрацією того, що Сполучені Штати серйозно ставляться до своїх інтересів у Західній півкулі. І це цілком зрозуміло, адже якщо справді прагнути конкурувати з Китаєм і Росією, потрібно передусім навести лад у власному домі.
Традиційно Західна півкуля була надзвичайно важливим стратегічним «заднім двором» Сполучених Штатів. Тому пріоритизація Західної півкулі, особливо в тому вигляді, як це сформульовано в Національній стратегії безпеки США, також дає нам уявлення про те, яким чином адміністрація Трампа осмислює стратегічну конкуренцію з Китаєм і Росією. Водночас ми не розглядаємо ці дії як переорієнтацію США на Західну півкулю за рахунок зменшення зобов’язань в Індо-Тихоокеанському регіоні. Ми не сприймаємо це саме так, оскільки йдеться про різні контексти.
Згідно з Національною стратегією безпеки, Західна півкуля насамперед пов’язана з проблемами нелегальної міграції, наркотрафіку, правоохоронної діяльності, а також із конкуренцією за вплив і силу з Китаєм. Натомість Індо-Тихоокеанський регіон, очевидно, є пріоритетним напрямом зовнішньої дипломатії США, у межах якого Тайвань розглядається як один із ключових фокусів американської політики. Тому ми не вважаємо, що дії США щодо Венесуели фактично відбиратимуть ресурси від їхніх зобов’язань в Індо-Тихоокеанському регіоні за рахунок безпеки Тайваню. Ми так не думаємо».
Президент тайбейського аналітичного центру Prospect Foundation Лай Їчжун аналізує військовий вимір дій США щодо Венесуели. Він наголошує, що операція стала демонстрацією безпрецедентних військових спроможностей Сполучених Штатів і їхньої готовності застосовувати силу для захисту власних інтересів. Окрему увагу співрозмовник приділяє наслідкам цієї операції для стримування Китаю та урокам, які з цього має винести Тайвань у контексті потенційних «обезголовлювальних» ударів і сірої зони конфлікту:
«Сама по собі ця операція також продемонструвала, що військова міць Сполучених Штатів досі не має рівних. Те, як США змогли діяти в умовах наявності у Венесуели сучасних озброєнь, отриманих як від Китаю, так і від Росії, чітко свідчить про те, що військові спроможності США та спосіб ведення ними операцій на кілька рівнів, на кілька порядків перевершують можливості як Росії, так і Китаю. Це є наочною демонстрацією військових можливостей США. Крім того, ця операція показала, що Сполучені Штати готові застосовувати силу, коли вважають, що їхні інтереси зазнають загрози. Багато хто вважає, що Дональд Трамп завжди «дає задню», що він лише говорить, але нічого не робить.
Проте, на мою думку, ці дії якраз і демонструють, що адміністрація Трампа готова застосовувати силу — навіть смертоносну — і навіть у рамках дуже ризикованих операцій. Тому стримувальний ефект, особливо щодо Китаю, безумовно, матиме місце. Звісно, деякі люди стверджуватимуть, що дії Сполучених Штатів фактично ігнорують міжнародне право, і що це може надихнути Китай використати подібну логіку для нападу на Тайвань. Однак, на наше розуміння, Китай і так завжди заявляє, що Тайвань є частиною Китаю — незалежно від того, чи здійснюють США подібні дії, чи ні.
Тому ми не вважаємо, що дії США, якими б суперечливими вони не були з точки зору міжнародного права, матимуть ефект заохочення Китаю до агресії. Безумовно, якщо Сполучені Штати й надалі наполягатимуть на дотриманні міжнародного права, ця операція може певною мірою послабити позиції США, коли вони вимагатимуть від інших держав дотримуватися міжнародного права. Але вона не надасть Китаю більшої легітимності для нападу на Тайвань і не зменшить легітимність тверджень Тайваню про те, що дії Китаю щодо Тайваню є порушенням міжнародного права.
Отже, з міжнародно-правової перспективи ми не вважаємо, що дії США щодо Венесуели якось змінять характер відносин між Тайванем і Китаєм. І наостанок я хотів би зазначити, що рівень технологічної складності та характер військової операції США у Венесуелі фактично є тривожним сигналом для Тайваню щодо можливості так званого «обезголовлювального удару» з боку Китаю. Водночас це означає, що для здійснення подібної операції проти Тайваню Китаю необхідно зосередити достатні ресурси поблизу острова. А це, у свою чергу, означає, що до серйозності китайських операцій у «сірій зоні» навколо Тайваню слід ставитися набагато серйозніше.
Ми бачимо, що багато американських засобів діють з авіаносців, портів та інших об’єктів, розташованих неподалік, що дозволяє значно легше здійснювати складні військові операції. Тож якщо ми не зможемо відтіснити китайські військові активи, які перебувають безпосередньо поблизу Тайваню, на більшу відстань, ми наражаємо себе на небезпеку того, що Китай може здійснити подібну атаку з «обезголовлювання» проти Тайваню».
Голова тайбейського аналітичного центру Prospect Foundation Лай Їчжун коментує реакцію китайського інформаційного простору на події у Венесуелі, зокрема закликів до влади КНР повторити подібний сценарій щодо Тайваню, та пояснює, чому публічні настрої в китайських соцмережах не варто сприймати буквально. Він зосереджується на політичних уроках, які з венесуельського кейсу може винести керівництво КНР, зокрема Сі Цзіньпін, а також порушує глибше питання — співвідношення формального дотримання міжнародного права та реальної суті проблем, пов’язаних із диктаторськими режимами і гуманітарними катастрофами:
«Ми не сприймаємо надто серйозно те, що відбувається в китайських соціальних мережах, тому що китайські соцмережі по суті є контрольованими: там дозволено існування лише певних думок, особливо тих, які влада хоче спрямувати у потрібному напрямку. Тому для нас не є сюрпризом, що окремі позиції можуть настільки масово поширюватися в соціальних мережах. Утім, я маю сказати, що диктаторське керівництво Китаю винесе уроки з того, що відбулося у Венесуелі, у спосіб, якого багато хто може не очікувати.
Перший урок полягає в тому, що після так званого «обезголовлення» режиму, хоча віцепрезидентка Венесуели й стала виконувачем обов’язків президента, вона замість того, щоб безпосередньо воювати зі Сполученими Штатами, вирішила співпрацювати з ними, а не протистояти їм. На мою думку, це змусить багатьох замислитися, особливо Сі Цзіньпіна. Як і диктаторський стиль Мадуро у Венесуелі, Сі Цзіньпін фактично є одноосібним диктатором у Китаї. І якщо Сі Цзіньпіна буде усунуто, не варто очікувати, що Китай обов’язково намагатиметься мститися Сполученим Штатам. Причина в тому, що Сі Цзіньпін, так само як і Мадуро, нині є вкрай непопулярним — навіть усередині власної країни.
Це дуже цікавий політичний урок, і я вважаю, що Сі Цзіньпін сприйме його серйозно. Другий урок полягає в ейфорії венесуельського народу — особливо тих, хто втік за кордон, а також людей усередині країни, які вірять, що ситуація зміниться на краще. Це показує багатьом, що важливо дивитися на суть проблем, а не лише на формальну сторону їх вирішення. Формальність полягає в тому, що багато хто критикує дії Сполучених Штатів як такі, що порушують міжнародне право. Але якщо ми робимо все виключно за формальними нормами міжнародного права, то що тоді з реальною ситуацією на місці? Якщо подивитися на венесуельський народ, то можна побачити, що люди радше вітають дії США, ніж протестують проти них.
А це означає, що щось у цій системі не працює. Постає питання: що не так із нашим нинішнім міжнародним порядком — коли від людей вимагають дотримуватися формальних юридичних норм, незалежно від того, як розв’язувати реальну проблему? А реальна проблема полягає в диктаторському керівництві, яке заводить країну в катастрофу: людей убивають, люди голодують, і їм доводиться тікати, щоб отримати шанс на краще майбутнє. Саме це і є суттю того, як слід підходити до таких ситуацій. І саме в цьому полягає ключове питання».
На додаток, я попросив тайванського експерта прокоментувати підхід Сполучених Штатів до питання Ґренландії. Він пояснює, чому Вашингтон розглядає острів насамперед крізь призму стратегічної безпеки та конкуренції з Китаєм і Росією, водночас критикуючи публічні заяви окремих американських посадовців і наголошуючи на необхідності співпраці з Данією, а не силового сценарію:
«Я вважаю, що тут маємо досить заплутану картину. Сполучені Штати дивляться на Ґренландію з двох основних міркувань. По-перше, Ґренландія є надзвичайно важливим стратегічним коридором, який, на думку США, необхідно убезпечити для протистояння як Китаю, так і Росії. У Вашингтоні вважають, що Данія, ймовірно, не має достатніх можливостей і сил, аби ефективно захистити Ґренландію від потенційного потрапляння під вплив Росії чи Китаю. Саме тому Сполучені Штати вирішили, що їм потрібно щось із цим робити.
На жаль, на мою думку, замість того щоб працювати спільно з Данією, деякі американські посадовці публічно заговорили про можливість силового захоплення Ґренландії, що є дуже тривожним сигналом. У зв’язку з цим я переконаний, що для Сполучених Штатів надзвичайно важливо пам’ятати: і досі існує достатньо простору для співпраці з Данією щодо Ґренландії. Особливо з огляду на те, що ключове занепокоєння США насправді полягає не у володінні територією як такою, а в тому, як укріпити цей стратегічний пункт, щоб не допустити його легкого переходу під контроль Китаю чи Росії».
Президент Prospect Foundation Лай Їчжун підсумовує ключовий військово-стратегічний урок операції США. Він наголошує, що вирішальне значення має не окремий зразок китайського озброєння, який міг виявитися неефективним проти американців під час операції у Венесуелі, а цілісна система ведення війни. Цей висновок, за його словами, є однаково важливим як для Китаю, так і для Тайваню, зокрема в контексті сучасної високотехнологічної війни:
«Я вважаю, що ця операція наочно продемонструвала: сама система є значно важливішою за окремий елемент чи окремий засіб з точки зору ефективності. І Росія, і Китай часто хизуються тим, що здатні виробляти надзвичайно складні або найпотужніші зразки озброєнь — окремі, унікальні системи. Вони заявляють, що можуть створювати високостелсні літаки, мати більшу вогневу міць і швидші ракети, зокрема гіперзвукові. Однак Сполучені Штати нині говорять не про окремі платформи, а про ведення системної війни. Йдеться про бойові дії, які здійснюються шляхом інтеграції всього комплексу можливостей у єдину систему, з якої й реалізується операція, а не про початок дій з використання одного-єдиного засобу.
Я вважаю, що це є важливим уроком як для Тайваню, так і для Китаю. Ми надто часто дивимося на війну й безпекові виклики не з системної перспективи, а крізь призму окремої проблеми та конкретної здатності, якою нібито можна цю проблему розв’язати. Ми вважаємо, що, оснастивши себе певним видом озброєння з конкретними характеристиками, зможемо впоратися із загрозою, замість того щоб мислити в категоріях системної інженерії та комплексного підходу. Це також важливий урок і для самого Тайваню».
На додаток, тайванський аналітик оцінює ймовірність військової агресії Китаю проти Тайваню, зокрема в контексті часто згадуваного сценарію 2027 року. Він пояснює, чому повномасштабне вторгнення залишається малоймовірним у короткостроковій перспективі, водночас наголошуючи на реальності таких загроз, як морська блокада чи «карантин», а також окреслює пріоритети оборонної стратегії Тайваню:
«Я думаю, що всі тут готуються до можливого кризового сценарію у 2027 році, а також, імовірно, трохи пізніше. Водночас я б сказав, що для того, щоб Китай мав спроможність успішно вторгнутися на Тайвань у 2027 році, на думку багатьох тут, цього наразі не станеться, адже для цього потрібно значно більше можливостей. Згідно з нашими поточними оцінками, Китай просто не має достатньої кількості ресурсів і засобів для проведення успішної десантної операції проти Тайваню.
Водночас Китай здатний здійснити блокаду або так звану "карантинну" операцію. Обидва ці варіанти вимагають менших можливостей, але потребують значної кількості наявних сил і техніки для проведення менш помітних, низькоінтенсивних військових дій проти Тайваню. І на цей момент Китай уже має такі спроможності. Тому для Тайваню ключове питання полягає в наступному. По-перше, ми й надалі готуємося до того, щоб чинити опір Китаю та не допустити успішної десантної операції, аби вони не змогли захопити навіть частину території Тайваню. Це наша принципова мета — не дозволити їм навіть ступити на тайванську землю.
Коли ж рівень наших спроможностей у цьому напрямі буде достатнім, увага, ймовірно, зміститься на посилення оборони проти блокади та розвиток можливостей протидії "карантину". Адже блокада й "карантин" вимагають зовсім інших засобів і спроможностей, ніж асиметрична оборона, над якою ми працюємо зараз. Тож, так, це два різні завдання. Але нинішнім пріоритетом залишається здатність самостійно протистояти десантній операції Китаю. А вже після цього, коли ми досягнемо певного рівня технологічної складності та достатності, у фокусі уваги будуть гарнізонні й оборонні операції».
У завершальному фрагменті розмови президент тайбейського аналітичного центру Prospect Foundation Лай Їчжун звертається до досвіду опору України російській агресії. Він окреслює ключові військові уроки, які Тайвань може винести з української війни: від швидких інноваційних циклів і масового застосування безпілотників до ролі електронної, кібер- та інформаційної війни, а також використання ядерного шантажу як інструменту стримування міжнародної підтримки:
«Говорячи про опір України проти Росії, я вважаю, що тут є кілька важливих військових уроків, які ми можемо засвоїти. Перш за все — це те, як Україна інтегрує свою оборону з індустріальними інноваціями, а також наскільки тісним і швидким є цикл між внутрішнім виробництвом, військовими структурами та безпосереднім використанням на фронті. Для Тайваню це стало серйозним відкриттям. Ми раніше не усвідомлювали, що можна так швидко оновлювати технології й досягати настільки стрімких інноваційних циклів. Для мене це було відповіддю на виклики безпосередньо на полі бою. І це те, чого нам безумовно потрібно вчитися.
Другий урок полягає в усвідомленні ролі безпілотних систем — чи то БПЛА, підводні безпілотники або безекіпажні надводні платформи. Наприклад, Україна, не маючи потужного флоту, змогла фактично скувати дії російського військово-морського флоту. Українські дрони в повітрі також допомогли стримувати просування російських військ на суходолі. У минулому ми завжди вважали, що лише наземні сили здатні чинити ефективний опір, але дронова війна докорінно змінила це уявлення. Це ще один важливий урок. Тісно пов’язано з цим і те, яку роль відіграє радіоелектронна боротьба, а також електронна й кібернетична війна, які стали невід’ємною частиною сучасних операцій. Усе це кардинально змінює характер війни.
Раніше ми вважали, що результат визначається насамперед грубою силою, але, як показує український досвід, це вже не так. Ще один серйозний урок полягає в тому, як Росія досить успішно використовує ядерні погрози для стримування інших держав від надання подальшої допомоги Україні. Це питання, над яким нам слід замислитися набагато глибше, адже Китай потенційно може застосувати таку саму тактику щодо інших країн, якщо ті вирішать допомагати Тайваню».
Розмова з президентом аналітичного центру Prospect Foundation Лай Їчжуном дозволяє краще зрозуміти сучасні виклики безпеки у світі та в Індо-Тихоокеанському регіоні. Тайванський експерт показав, що ефективна оборона та стратегічна підготовка вимагають поєднання технологій, системної інтеграції та глибокого розуміння реальних загроз. Досвід України, дії США у Венесуелі та оцінка китайської загрози дають Тайваню та іншим державам цінні уроки щодо того, як протистояти потенційній агресії і захищати національні інтереси у складному міжнародному середовищі.
Тарас Андрухович