«Повстанська Річ Посполита. Інсурекція Костюшка та її традиції» — у Музеї історії Польщі у Варшаві відкрито виставку, присвячену повстанню під проводом Тадеуша Костюшка, яке вибухнуло 24 березня 1794 року проти російського та пруського панування. Воно тривало до 16 листопада того ж року.
Це була відчайдушна спроба врятувати Річ Посполиту, яка зазнала двох поділів з боку своїх агресивних сусідів — Росії, Прусії та Австрії.
Власне після поразки цього масштабного національного зриву в 1795 році відбулося третє і остаточне розчленування Речі Посполитої Обох Народів.
Експозиція зосереджена на постаті генерала Тадеуша Костюшка, польського національного героя і героя війни за незалежність США. Це теж роздуми над місцем повстанської традиції в польській національній ідентичності.
Як відзначають її організатори, ключовим мотивом є питання залучення селян до лав польського народу. Окреслення «Повстанська Річ Посполита» означає перехід від колишньої шляхетської Речі Посполитої до світу повстань, які об’єднують усі верстви суспільства у боротьбі за спільну національну справу.
Інсурекція 1794 року, яку чимало хто вважає польською революцією, має риси старопольських конфедерацій та стихійних збройних виступів, що надали своєрідного ритму польській історії XIX і XX століття. До польської повстанської традиції ретроспективно зараховують також Барську конфедерацію (1768), тоді як з презирством ставляться до зрадницької Тарговицької конфедерації (1792), яка діяла на угоду цариці Катерини ІІ.
Відкриття виставки почалося з урочистої частини у практично вщерть заповненому актовому залі Музею історії Польщі, де перед присутніми виступив в.о. директора Марцін Напюрковський, який наступним чином охарактеризував цей проєкт:
«Це спосіб розповісти про Костюшка і його епоху, який є привабливим, надзвичайно сучасним і який замість згладжування ґрунтується на низці моментів захопливого напруження. Історія Костюшка — це історія неймовірного культу особи, тієї захопленості, яка проявляється в усіх експонатах, пов’язаних з ним. А водночас це історія творення певної спільноти, яка навіть за сучасними мірками мала дивовижно демократичний характер.
Це оповідь про повстання, яка показує, що повстанський топос має не лише реституційний вимір — відновити, повернути, але й революційний, аби Польща існувала й тривала, аби ми не лише відновили незалежність, а й утримали її, треба її постійно вдосконалювати й наново конструювати».
Марцін Напюрковський наголошує на винятковості постаті Костюшка і сучасному підході до музейної справи у представленні історії:
«Це історія поляка, який внутрішньо ототожнював себе з литвином, який має власне місце пам’яті у Сполучених Штатах, а подорожуючи Європою після підписання тієї фатальної присяги цареві, якою він зобов’язувався вже не виступати проти Росії, був у різних країнах прийнятий майже як рок-зірка. Але найпрекрасніше полягає в тому, що ця виставка не є замкненою. Вона, як і всі виставки Музею історії Польщі, є передусім певним пунктом відправлення — пунктом, який оживе завдяки освітнім заняттям, культурним подіям, завдяки дебатам і лекціям, які ми організовуватимемо, а вже за мить оживе для вас завдяки кураторській екскурсії, в якій ви зможете взяти участь».
На урочистості також звучала музика Фредерика Шопена у виконанні польської славетної піаністки Клаудії Сахажевської, зокрема в залі лунав «Революційний етюд».
Кураторами виставки «Повстанська Річ Посполита. Інсурекція Костюшка та її традиції» є професор Річард Баттервік-Павліковський та історик військової справи Міхал Бонк. Перший проводив кураторську екскурсію англійською, а другий — польською. Перед цим мені вдалося взяти коротеньке інтерв’ю у професора Баттервіка-Павліковського, якого я запитав про український контекст повстання, що в українців однозначно асоціюється як суто сторінка історії Польщі. Він автор монографії "Світло і полум'я. Відродження і знищення Речі Посполитої 1733-1795", яка вже перекладена на українську:
«По-перше, частина повстання відбувалася на землях, які сьогодні є українськими. На виставці, серед іншого, є документ у вигляді книжечки з прізвищами, віросповіданням, ростом вояків різного рангу, котрі служили в одному з польських піхотних полків. І більшість з них — це уніати. Це був полк, рекрутація в який проходила на українських землях.
У повстанських військах були католики, уніати, православні, лютерани, кальвіністи. Теж були євреї, але скоріше вже в окремих підрозділах. Таким чином серед повстанців були люди, про яких ми сьогодні сказали б, що це були українці, котрі до прикладу є вірними Греко-католицької церкви і розмовляли українською.
По-друге, хоч сам Костюшко не походив з українських земель, але відвідував школу в Любешові, який сьогодні лежить на українському боці кордону з Білоруссю. Раніше Любешів був у складі Великого князівства Литовського. І це черговий елемент».
І ще один аспект:
«На виставці теж оповідається, що частина військових дій проходила на території України. Натомість в ширшому сенсі можна сказати, що це була спільна справа. Це був останній шанс, остання спроба врятувати існування, незалежність та свободу Речі Посполитої. Це була спільна воля незалежно від віровизнання. Серед іншого, була відозва Костюшка до волинян. Це відозва до православного духовенства. Це була спроба, аби всі включилися в боротьбу проти москалів, які гнобили спільну Річ Посполиту. Це була спільна справа тоді і зараз».
Як вже було зазначено, повстання Костюшка потім мало величезний вплив на польське довге ХІХ століття і бунтівничі тенденції. Після нього було Листопадове повстання 1830 року та Січневе повстання 1863 року, яке на своїх штандартах мало гасло «За Нашу і Вашу Свободу». Потім це гасло популяризувалося в ХХ столітті і є актуальним сьогодні. Чи подібні речі звучали тоді в 1794 році? Чи були звернення до ідеї про перетворення Речі Посполитої Обох Народів в Річ Посполиту Трьох Народів? Річард Баттервік-Павліковський:
«Бачите, який значок в мене на лацкані? Це герб з часів Січневого повстання, який відкликається до Гадяцької угоди. Тобто, це концепція Речі Посполитої Трьох Народів. Ми тут бачимо зображення білого орла, литовську погонь та Архангела Михаїла, який символізує Русь.
Під час повстання Костюшка не було концепції Речі Посполитої Трьох Народів, але була видана відозва руською мовою, сьогодні ми сказали, що це був український. Це було звернення до русинів, сьогодні ми сказали б, що це було звернення до українців, в якому йшлося про те, що Річ Посполита є спільною справою».
Традиційно зрив під проводом Тадеуша Костюшка розглядається головним чином як шляхетське повстання. Те саме стосується повстань ХІХ століття. Часто звертається увага, що нерідко селяни виступали проти повстанців, і допомагали царату у придушенні виступів проти нього. Чи у випадку зриву під проводом Костюшка це все мало справді широкий характер?
«Люди з різних верств суспільства взяли в ньому участь. Ми маємо тут міщанські міліцію, ополчення. Більшість солдатів в регулярній повстанській армії були селянами. Це не лише славні косинери, але це власне більшість солдатів регулярних полків. А ми тут ведемо мову про участь у повстанні десь близько 150 тисяч осіб. Це дуже багато, і більшість з них не були шляхтою».
Після розмови з професором Баттервіком я швиденько попрямував на виставку, де його колега Міхал Бонк вже вів кураторську екскурсію для всіх охочих і власне розповідав про початок виступу під проводом Костюшка (фрагменти екскурсії звучать в доданому звуковому файлі).
Після екскурсії в мене відбувалася розмова з Міхалом Бонком. Я попросив куратора виставки «Повстанська Річ Посполита» більш детально розповісти про ставлення українців, колишніх підданих І Речі Посполитої до повстання під проводом Тадеуша Костюшка і їх участь у цьому зриві:
«Якщо йдеться про русинське населення, то коли, скажімо, йшлося про шляхтича, то, зрозуміло, він відчував себе частиною Речі Посполитої, незалежно від мови, якою говорив вдома, чи від сповідуваної релігії. Він був частиною цієї держави. Інша річ — селяни, бо вони часто не відчували приналежності до жодної країни. Але те саме було і у Великопольщі, і у Центральній Польщі. Селянин, чи говорив він українською, чи білоруською, чи литовською, чи латиською, чи польською, не мав особливої прив’язаності до держави, яка йому не багато чого давала».
Історик відзначає, що у випадку повстання Костюшка можна сказати спрацював антагонізм: українські селяни й інші верстви зрозуміли, що життя під московитською владою може бути ще гірше:
«І селянин, і населення України в цілому вже тоді могли бачити, що відбувається з людьми по той бік кордону. Після ухвалення Конституції 3 травня помітне відбувалися втечі селян з російської території на польську територію, бо тут не було таких сильних репресій проти руського населення.
Тут існувала значно більша свобода віросповідання й користування рідною мовою, тоді як у добу Катерини ІІ українська мова, наприклад, вже заборонялася. У Речі Посполитій такого не було. Попри те, що ця держава була слабша, вона не накладала таких згори репресій. Коли ж входили росіяни й починалися масові ґвалти та грабунок — це бачило місцеве населення. І воно часто ставало на бік колишньої Речі Посполитої».
Музейник навів приклад 14-го полку імені Потоцьких. На експозиції можна ознайомитися з книжечкою, яка містить дані його особового складу:
«Цей полк вербував переважно населення з Волині, з маєтків Потоцьких. І там можна подивитися на список імен, прізвищ та на сповідувану віру. Це полк, який відзначився героїзмом під Зеленцями під час російсько-польської війни 1792 року. Це перший полк, якому було вручено орден Virtuti Militari. Це також полк, який росіяни розпустили, не включивши його до своїх військ, саме через опір, який він чинив наступаючим російським військам.
У покарання його просто розформували, а солдатів відправили додому. Тож можна сказати, що вже в часи інсурекції Костюшка польсько-українська спільна справа полягала у стримуванні російського наступу на Захід».
Я теж запитав про силу традиції повстання Костюшка, яка пізніше існувала протягом всього XIX століття і в XX столітті. Чи можна говорити про те, що ця традиція боротьби й опору впливала також на формування української ідеології та традиції? В тому сенсі, що національно свідомі українці хотіли бути подібними до поляків, аби досягти успіху як нація, треба вміти чинити опір загарбникові.
«Так. Це справді захоплююче. І це, як мені здається, в Польщі замало відоме: що польські й українські традиції, основи національної ідентичності, насправді дуже подібні й ґрунтуються на опорі окупантам. У нашому випадку, зрозуміло, це іноді ставило нас по різні боки барикад.
Але все ж таки подібність полягає в тому, що головним ворогом завжди була Росія, яка прагнула поглинути всю Слов’янщину й поневолити її так, як колись татари поневолили ці землі. І це, на мою думку, слід сильніше підкреслювати, бо це є своєрідною платформою польсько-українського порозуміння — спільна національна ідентичність, що постає з опору».
Експозиція «Повстанська Річ Посполита. Інсурекція Костюшка та її традиції» в Музеї історії Польщі у Варшаві відкрита до 23 листопада.
Повна версія програми в доданому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник