Росія продовжує активно поширювати свій культурний вплив у Європі, використовуючи міф про «велику російську культуру». Попри терористичні акти, кібератаки й агресію проти України, російські митці та науковці залишаються бажаними учасниками європейських форумів, фестивалів і виставок. Українські історики й культурологи вказують, що це явище не випадкове, а є результатом тривалих імперських стратегій Москви.
Київський історик Ігор Стамбол зауважив, що ще до середини ХХ століття російських науковців і митців не запрошували на європейські славістичні форуми. Все змінилося після Другої світової війни, коли Радянський Союз під тиском Сталіна нав’язав Європі своє бачення історії та культури. «Сталін – найбільший панславіст, насправді, в історії, тому що саме йому вдалося вирішити те завдання, яке ще Катерина там ставила свого часу, тобто об'єднати більшість слов'янських народів під своєю рукою, ногою, чоботом чи чимось подібним», – сказав історик.
Він нагадав, що тоді Москві вдалося нав'язати свою думку і про культуру, їхню "велику, високу" чи якусь іще важливу для світу, і дійсно прив'язати цілі кафедри й академії наук, особливо в Східній Європі, до своїх наративів. Потім, навіть в 90-х роках, коли вже стало зрозуміло, що багато з того вже абсолютно неактуально, інерція залишилася в тому числі через гроші. Культурні осередки росіян і далі працюють і вони залишаються шпигунськими центрами, які ще й поширюють культуру, зазначив Стамбол.
Професор кафедри світової літератури Київського університету Юрій Ковбасенко підкреслив, що культурна експансія Росії завжди ґрунтувалася на величезних фінансових вливаннях, які дозволяли створювати позитивний образ імперії на Заході. За його словами, що від часів Російської імперії там ніхто не шкодував грошей, які діставалися грабунком поневолених народів. "Треба робити постколоніальний погляд на ці речі і показувати Заходу – в печеру дракона треба в'їжджати на гробу самого дракона. Вони знають ці тексти. А тепер ми вам пропонуємо переходити на постколоніальний тверезий погляд, взяти тексти і перечитати, і оцінювати їх по-новому, вивчати, виховувати людей».
Літературознавиця Валентина Сотникова вважає, що простий бойкот російської культури не розв’яже проблеми, але наголошує на необхідності системного аналізу російських наративів та їх викриття. Вона підкреслила: «Спочатку якесь тяжіння до демократичних цінностей. Це було прямо проговорено, що Росія має постати після Радянського Союзу, як демократична країна. І навіть в якихось публічних виступах той же Володимир Путін заявляв про те, що все має бути за буквою закону, бо інакше може прийти якась жорстка рука. І це якісь фрази там з 95-го, 96-го року. Сьогодні це є, це відбувається. Ми маємо вивчати Росію, ми маємо досконало знати ворога і цю загрозу, яка нікуди не зникне».
Водночас Сотникова категорично виступає проти намагань представників європейських інституцій садити українців і росіян за один стіл у форматі «поза політикою». «Міжнародні майданчики, на яких ми доволі часто бачимо росіян, і зараз меншою мірою, але якщо ми пригадаємо 2022-й рік, нас дуже часто навмисне зводили навіть в одних подіях з росіянами для того, щоб створити ілюзію діалогу, до якого ніхто не прагнув. Ні ми, з очевидних причин, ні самі росіяни, які в цей момент ступали своїм військовим чоботом нашою землею. Тому тут про який діалог могла бути мова і про яку співпрацю», – сказала Сотникова.
Вона також навела приклади культурних фестивалів, де українці змушені були відмовлятися від участі через присутність російських авторів, і закликала вибудовувати довгострокову стратегію переконування європейських партнерів у неприйнятності «російських культурних центрів», які насправді є інструментами пропаганди.
Підсумовуючи, учасники київської дискусії дійшли висновку, що для протидії російському культурному впливу в Європі потрібні такі ж принципові підходи, як і в спорті, де атлетів держави-агресора відсторонюють від міжнародних змагань. Це, на їхню думку, єдиний спосіб зруйнувати міф про «велику російську культуру», яка й досі лишається потужним інструментом впливу Москви на Захід.
Олександр Савицький