На тлі зростаючої напруги у світі та поступового зміщення уваги до Індо-Тихоокеанського регіону, який дедалі більше визначає глобальну безпеку, цього тижня відбувся візит польської делегації до Східної Азії, зокрема до Японії.
Під час зустрічі прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска з прем’єр-міністеркою Японії Санае Такаїчі сторони оголосили про початок нового етапу співпраці, підвищивши двосторонні відносини до рівня всеосяжного стратегічного партнерства. У спільній заяві наголошується на відданості міжнародному порядку, заснованому на правилах, запереченні проти зміни статус-кво силою та важливості співпраці з партнерами, зокрема зі Сполученими Штатами. Важливим сигналом стало й те, що Польща і Японія прямо пов’язують безпеку Європи та Індо-Тихоокеанського регіону.
Документ також охоплює ключові виклики сучасності — від російської агресії проти України до зростання співпраці Росії з Північною Кореєю, а також напруження у Східній Азії. Окремо підкреслюється значення стабільності в Тайванській протоці та необхідність мирного врегулювання конфліктів.
Крім того, країни заявляють про намір посилювати співпрацю у сфері безпеки, протидії дезінформації та кіберзагрозам, а також у сфері економіки — зокрема щодо зміцнення ланцюгів постачання та захисту критичних технологій.
Усе це ставить питання: чи є це лише двостороннє зближення, чи частина ширшого процесу формування нової архітектури безпеки між Європою та Азією — і яку роль у цьому може відігравати Польща?
Про це я поговорив з доктором Павелом Берендтом, експертом з питань Азії з Інституту Бойма, якого я запитав про результати цього візиту польської делегації до Південної Кореї та Японії та підписаних домовленостей — наскільки вони є справді значущими, і що стоїть за підвищенням рівня співпраці між Польщею та Японією:
«Зосередьмося на Японії. Підписані угоди — як у випадку Японії, так і Південної Кореї — мають дуже широкий спектр. Якщо коротко, то йдеться про все: від яловичини до космічних технологій. Найважливіше в обох випадках — це підвищення рівня співпраці до всеосяжного стратегічного партнерства. Водночас варто додати, що з боку Японії спроби зближення тривають уже кільканадцять років — не лише з Польщею, а ширше з країнами Центрально-Східної Європи.
На заваді стояли різні чинники, зокрема принцип «своя сорочка ближча до тіла». Для Японії завжди важливішими були регіони ближчі географічно — Південно-Східна Азія чи Близький Схід. Ці напрямки мають значно більше значення для японської економіки, наприклад виробничі підприємства в Малайзії та Таїланді або імпорт нафти з країн Близького Сходу. Тобто, хоча з обох сторін був інтерес, часто бракувало ресурсів і можливостей, щоб перетворити це на щось більше. Ситуація почала змінюватися після нападу Росії на Україну.
Як зауважив прем’єр Фуміо Кісіда, Європа та Азія більше не є окремими регіонами, розділеними морями і континентами, а двома тісно пов’язаними просторами, де події в одному швидко впливають на інший. І, не будемо приховувати, фактично між Польщею та Японією, попри тисячі кілометрів, є лише одна держава — Росія. Саме тому російська агресія проти України, подальше зближення Росії з Північною Кореєю та зростання її залежності від Китаю призвели до того, що Європа і Східна Азія стали ще ближчими одна до одної.
Як неодноразово наголошував прем’єр Кісіда, те, що відбувається в Україні, може з часом повторитися на Тайвані. У зв’язку з цим поглиблення двосторонньої співпраці стало значно важливішим. Японія також почала відходити від більш стриманої політики, зосередженої переважно на економіці. Обставини змусили її активніше включатися в міжнародні процеси та більше уваги приділяти «жорстким» аспектам — зокрема безпеці та військовим технологіям. Якими будуть реальні результати цих візитів і угод — покаже їхня реалізація. Але вже зараз можна сказати, що важливим наслідком можуть стати частіші консультації між міністерствами, передусім закордонних справ і оборони, а також більш активна польсько-японська співпраця на міжнародних майданчиках».
У цьому контексті важливо розрізняти підходи Польщі та Японії до питання Тайваню, адже вони формуються під впливом різних факторів — економічних, безпекових і геополітичних. Якщо для Польщі це відносно новий напрямок політики, то для Японії — частина ширшої стратегії безпеки в регіоні, продовжує доктор Павел Берендт:
«Почнімо з Польщі. Протягом останніх років значення Тайваню для польської економіки почало зростати. Йдеться про інвестиції з Тайваню, співпрацю у сфері напівпровідників, а також про один дуже важливий аспект безпеки. Зокрема, тайванські компанії стали одними з головних постачальників електроніки для польських, а також українських дронів. Як зазначають тайванські медіа, Польща починає формувати певну політику щодо Тайваню. У якому напрямку це піде — ще побачимо. Але можна з упевненістю сказати, що значення Тайваню для Польщі зросло, і польський уряд це помітив та намагається виробити певні рамки дій».
16:36 01EEAF80.mp3 «Як Польща для України»: експерт про роль Японії у можливому конфлікті навколо Тайваню
Якщо ж говорити про Японію, то її підхід до Тайваню значно глибший і безпосередньо пов’язаний із питаннями національної та регіональної безпеки, говорить польський експерт з Інституту Бойма:
«Що стосується Японії, то подібні заяви про заперечення силової зміни статус-кво в Тайванській протоці чи в Південнокитайському морі вже кілька років є стандартом японської дипломатії. Фактично під час майже кожного візиту європейських політиків до Японії у підсумкових заявах з’являється такий пункт. Тому що, не будемо приховувати, Японія — хоче вона цього чи ні — змушена брати на себе більшу відповідальність за безпеку в Індо-Тихоокеанському регіоні.
І тут виникає певний парадокс. З одного боку, Сполучені Штати вже близько 40 років тиснуть на Японію, щоб вона активніше брала участь у забезпеченні регіональної безпеки як одна з найбільших економік світу і ключовий союзник США в регіоні. Але тим, що реально підштовхнуло Японію до дій, стала перша каденція президента Трампа і зростання сумнівів щодо надійності союзу зі США. Якщо говорити коротко, питання Тайваню для Японії навіть важливіше, ніж для європейських країн.
У разі китайського вторгнення на острів це означало б серйозні проблеми для найближчих японських територій, передусім для Окінави. Фактично йдеться про війну «біля порога». Тому й з’являлися порівняння, що у разі конфлікту Японія могла б відігравати для Тайваню таку ж роль, як Польща для України — тобто бути головним логістичним хабом для постачання допомоги, не лише військової, а й гуманітарної. Але наслідки були б і глобальними. Війна означала б удар по виробництву напівпровідників, а Тайвань є тут ключовим гравцем у світі, що мало б серйозні наслідки для світової економіки.
Крім того, йдеться про можливе блокування морських торговельних шляхів, що для Японії як острівної держави має стратегічне, навіть екзистенційне значення. У разі затяжного конфлікту, мінування вод навколо Тайваню чи морської блокади масштаби проблем були б значно більшими, ніж ті, які ми зараз спостерігаємо, наприклад, у районі Ормузької протоки. Варто пам’ятати, що хоча Китай активно розвиває сухопутні маршрути, близько 90% його торгівлі здійснюється морем. Тож у разі війни постачання товарів з Китаю опинилося б під великим питанням, а всі затримки й проблеми з доставками, які ми бачили під час пандемії, здавалися б лише незначними труднощами».
Ця зміна в підходах до Тайваню та регіональної безпеки значною мірою пов’язана з ширшими трансформаціями у політиці Японії, які відбулися після початку повномасштабної війни Росії проти України, зауважує доктор Берендт:
«Напад Росії і початок повномасштабної війни призвели до дуже серйозних змін у підході Японії до питань безпеки. Ці зміни відбувалися поступово протягом років, але саме зараз питання так званої «жорсткої безпеки» вийшли на перший план, стали частиною мейнстриму, якщо так можна сказати. Японці почали замислюватися, як будувати свої відносини з Росією.
Варто пам’ятати, що у Стратегії національної безпеки, оприлюдненій у грудні 2022 року, Росію було визначено як одну з головних загроз для Японії — третю за значенням після Китаю та Північної Кореї. Також, як уже згадувалося, почали серйозно обговорювати питання, як діяти у випадку криз, які можуть одночасно виникнути в різних частинах світу. Це, зокрема, одна з причин, чому Сполучені Штати так наполегливо закликають своїх союзників у Європі та Азії брати на себе більшу відповідальність за власну безпеку. Адже чим сильніші союзники, тим більше свободи дій мають самі США».
Окреме питання — як на війну в Україні дивиться Китай і які висновки може з цього робити, зокрема у контексті потенційного сценарію навколо Тайваню, продовжує польський аналітик:
«Китай дуже уважно спостерігає за тим, як Росія справляється — або не справляється — у війні проти України. І робить із цього висновки. Передусім видно прагнення до технологічної та економічної самодостатності. Тобто, якщо виникне ситуація, коли Китай опиниться під жорсткими санкціями, він все одно зможе зберігати значні можливості для дій. Щодо питання, чи може це заохотити Китай до війни або нападу на Тайвань — приклад Росії підтвердив те, про що китайські військові теоретики говорили ще з 1990-х років.
Якщо дві сторони мають приблизно однаковий потенціал і одна з них очікує нападу, то досягти швидкої військової перемоги стає дуже складно, і зростає ризик затяжного тупикового протистояння. Фактично це те, що ми зараз бачимо на українському фронті. Україна в багатьох аспектах ще занадто слабка, щоб перемогти Росію, але водночас і Росія не здатна перемогти Україну.
Це дало китайським військовим, стратегам і політичному керівництву багато матеріалу для роздумів. І зараз, принаймні серед аналітиків у Європі, США та Японії, переважає думка, що Китай наважиться на військовий сценарій лише тоді, коли буде абсолютно впевнений у успіху. Тобто коли не залишиться жодного простору для помилки. А це, у свою чергу, означало б необхідність створення ситуації, в якій втручання США чи Японії буде неможливим. І досягти такої ситуації, всупереч очікуванням, надзвичайно складно».
Це підводить нас до питання реальної ролі Польщі в цьому партнерстві та того, чим на практиці може наповнюватися ця співпраця:
«Я думаю, що прем’єр Туск, міністр Сікорський і міністр Косіняк-Камиш дуже чітко дали зрозуміти, що ключові інтереси безпеки Польщі знаходяться в Європі. І це правда. Скажімо відверто — Польща має дуже обмежені можливості для прямої участі у безпеці Індо-Тихоокеанського регіону. Так само і Японія не має значних можливостей, щоб глибше залучатися до питань безпеки в Європі.
Але, на мою думку, суть не в цьому. Ключове — це створення партнерств між країнами, які мають подібне бачення, демократичними державами, які можуть підтримувати одна одну на дипломатичному рівні. Але з мого погляду, найважливішим буде співробітництво у сфері технологій та обмін досвідом — тобто як протидіяти гібридним загрозам. Насправді саме з цим ми стикаємося щодня — і в Польщі, і в Японії. Як реагувати на такі дії, як їм протидіяти. І саме тут спільна розробка рішень та обмін досвідом можуть стати найбільшою доданою вартістю цієї співпраці».
Отже, візит польської делегації до Японії та новий рівень стратегічного партнерства — це не лише про двосторонні відносини, а про ширший процес зближення Європи та Індо-Тихоокеанського регіону. На тлі війни в Україні та зростання глобальних загроз безпека дедалі більше стає спільною справою різних частин світу. Водночас ця співпраця не обов’язково означає пряму військову присутність, а радше поглиблення політичних, технологічних і безпекових зв’язків. І саме в цьому контексті роль таких партнерств, як між Польщею та Японією, може лише зростати.
Тарас Андрухович