«Ми увійшли в спіраль песимізму, з якої не можемо вигребти, бо війни, бо пандемія, бо соціальні мережі розкручують поляризацію, бо ШІ... Але приводів для оптимізму — більше», — таку тезу винесено на початок розмови.
Співрозмовники роблять перегляд головних подій історії від 2000 року, починаючи зі страху, що 1 січня 2000 року станеться щось жахливе.
Утім щодо «початку» є й інші версії, наприклад, що ХХ століття закінчилося 1989 року. А 1990-ті були декадою величезного оптимізму, хоче й далеко не для всіх. Наприклад, зовсім не були для тих, для кого трансформація стала не шансом на успіх, а кошмаром безробіття, як для польських шахтарів.
Серед вагомих подій, згаданих у розмові — теракт 11 вересня на хмарочоси у США, вторгнення до Іраку, входження Польщі до Євросоюзу, відкриття Музею Варшавського повстання, смерть Івана Павла ІІ, вибори, Смоленська катастрофа, пандемія, напад на ізраїльтян і війна Ізраїлю, війна Ефіопії з Еритреєю — і наскрізно бринить тема війни, гібридної війни, а особливо війни Росії проти України.
Марцін Напюрковський нагадує, що війна й конфлікти — нормальний стан людства, а якби їх не було, це означало би, що всі однакові й так не далося би жити. Періоди примирення та єднання, навіть окремих націй — дуже короткі (як після смерті папи Івана Павла ІІ або після Смоленська). Він згадує, що такі примирення знаменовані «карнавалами», зокрема й карнавалами «жалоби», які можуть тривати часом один день.
Журналіст підсумовує, що сьогоднішні процеси ведуть не до солідарності, а до «багатополярності світу», у якому є кілька потужних фортець, які озброюються, а решта мають якось до цього пристосовуватися. Семіотик контраргументує, що «це черговий привід, щоби дивитися в майбутнє з оптимізмом. Там, де бачиш ксенофобію, замикання, фортеці, можемо спостерігати поворот до питання про спільноту». Загальні висновки Марціна Напюрковського до дискусії, поза сумнівом, вразять українців своєю загальністю «Дані говорять самі за себе: людей у світі є більше, ніж будь-коли, а одночасно менше, ніж будь-коли гине у збройних конфліктах. І хай би так і було».
Марцін Напюрковський під час розмови згадує про книжку Мартіна Кревельда «Трансформація війни», автор якої у 1991 року передбачив категоричну зміну характеру конфліктів: з’являться такі, які не горять, а тліють, «роками киснуть у гнійному клінчі» і підкреслив, що колишні переваги — авіаційні, ракетні, атомні — втратять значення. Семіолог згадав також статтю «Керування дикістю» або «Управління дикістю: Найкритичніший етап, через який пройде ісламська нація» автора, який заховався за псевдонімом Абу Бакр Наджі. «Він пише прямо: ми представляємо сили добра, а тепер у світі мають перевагу хаос і диявол. Єдиний спосіб, завдяки якому можна запровадити порядок — це спочатку запровадити непорядок. І бити туди, де найбільше болить, а не туди, де хочемо найбільших втрат. Насильство має бути спектаклем», — каже експерт, і додає: «Але одного Абу Бакр Наджі не передбачив: уся ця терористична діяльність не йде в порівняння з тим, що ми самі собі робимо за допомогою соціальних мереж. Вони крок за кроком реалізують цілі, вписані у місію Аль Каїди».
Tygodnik powszechny/С.Ч.