Смерть верховного лідера аятоли Алі Хаменеї, підтверджена іранськими ЗМІ, повністю змінює пропагандистський тон війни, розпочатої Сполученими Штатами та Ізраїлем, пише на сторінках видання Rzeczpospolita польський журналіст і публіцист Міхал Шулджинський.
У своїй заяві президент США Дональд Трамп прямо сказав, що метою операції було не лише запобігти створенню Іраном ядерної бомби та подальшій загрозі безпеці союзників США в регіоні (насамперед Ізраїлю), а й дати іранському народу шанс на зміну керівництва.
Незалежно від того, хто прийде на місце Алі Хаменеї, вони знатимуть, що їх може спіткати та сама доля. Після викрадення Ніколаса Мадуро та вбивства Хаменеї кожному наступному іранському лідерові доведеться зважати на те, що непередбачуваність Дональда Трампа є для них смертельною загрозою. Таким чином, смерть Хаменеї є переломним моментом для всього світу, аналізує журналіст.
По-перше, це пропагандистський успіх 47-го президента Сполучених Штатів. Нині Дональд Трамп і Беньямін Нетаньягу святкують піар-успіх, яким для них є вбивство іранського лідера.
По-друге, події в Ірані змушують автократів по всьому світу, особливо тих, хто не погоджується зі Сполученими Штатами, видивлятися в небі американські винищувачі, бомбардувальники чи «Томагавки».
«Ні, мені не шкода лиходіїв, які гноблять власний народ, — пише Міхал Шулджинський, — але це лише зробить світ більш нестабільним. Смерть Хаменеї також має значення для нас і нашого регіону. Іранський лідер був близьким союзником Росії Владіміра Путіна. Іранські “Шахеди”, спочатку імпортовані, а потім вироблені за ліцензією в Росії, майже щоночі сіють хаос в Україні. Хоча фраза “вісь зла” була певною мірою політичною, союз між Північною Кореєю, Китаєм, Іраном, Росією та, меншою мірою, Венесуелою намагався створити противагу Заходу. Смерть Хаменеї та викрадення Мадуро, який був близьким союзником Росії в Південній Америці, дещо послаблюють мережу союзників Путіна».
За словами публіциста польського видання, попри те що представники США на мирних переговорах між Україною та Росією часто вимагають подальших поступок від жертви, а не від агресора, Путін, безумовно, вловлює ці сигнали й бачить, що його ситуація ускладнюється.
І тут Міхал Шулджинський наголошує, що саме цей аспект не має хвилювати Польщу, але дещо інше може викликати занепокоєння у Варшаві, а саме те, що з точки зору міжнародного права, яке має вирішальне значення для інтересів і безпеки цієї країни в Центральній Європі, напад на Іран додає ще один пункт до списку сумнівів щодо законності операції Трампа. Подальші сумніви включають дестабілізацію світового порядку у разі тривалого конфлікту на Близькому Сході. Проблеми з постачанням сировини з цього регіону можуть вплинути на економіку Європи та Польщі. Крім того, активна участь Сполучених Штатів у цьому конфлікті може призвести до того, що інші регіони відійдуть на другий план, що, своєю чергою, може підірвати безпеку Польщі, наголошує автор колонки, опублікованої під заголовком: «Як вбивство іранського лідера Алі Хаменеї впливає на світовий порядок: три уроки».
Rz/Д.Ю.
***
«Політичну верхівку Ісламської Республіки стерли з лиця землі разом із будівлями, в яких — нерозважливо — перебували іранські лідери. Ніхто не вступив у бій. Американці та ізраїльтяни гралися з противником, мов кіт із мишкою. Панували в повітрі й у кіберпросторі. Іранці виявилися безпорадними: сліпими, глухими й кульгавими. Вони почали хаотично запускати ракети, засипаючи ними майже всіх сусідів і мобілізуючи проти себе щонайменше кілька розгніваних арабських монархій», — читаємо на порталі Wirtualna Polska колонку Марека Маґєровського, директора програми «Стратегія для Польщі» в Інституті свободи, колишнього посла Польщі в Ізраїлі та США, ексзаступника міністра закордонних справ Польщі.
«Ми можемо розмірковувати, скільки разів за останні місяці уряди у Вашингтоні та Єрусалимі порушували міжнародне право, водночас визнаючи, що Трампу й Нетаньягу вдалося усунути кількох безумців, які реально — хай і опосередковано — загрожували всьому світові. Чи призведе це зрештою до падіння іранської теократії — цього ми ще не знаємо», — пише аналітик.
«В оперативному та розвідувальному сенсі дует США–Ізраїль далеко випередив потенційних глобальних суперників. Кремль сьогодні може засуджувати “невиправдану агресію” проти братньої держави, але Путін і його оточення чудово бачать контраст між подіями кількох годин у Тегерані та чотирирічною ганьбою російської армії в Україні. Китайські комуністи вигадують гасла про “Америку, залежну від воєн”, але й вони усвідомлюють, що попри колосальні зусилля й фінансові витрати, попри безсумнівний технологічний прогрес останніх років, Народно-визвольна армія Китаю все ще грає у другій лізі. Удар по ісламській тиранії, попереднє усунення з посади президента Венесуели Ніколаса Мадуро чи регулярна фізична “ліквідація” наркоторговців у Карибському морі — це також чіткі сигнали, що надходять із Вашингтона до Москви й Пекіна», — пише Марек Магєровський.
«Можливо, нам варто звикати до нових звичаїв у зовнішній політиці, де традиційна дипломатія відходить у минуле», — підсумовує колишній дипломат у своїй колонці на сайті Wirtualna Polska.
wp.pl/Д.Ю.
***
Саме про сприйняття Пекіном подій на Близькому Сході розважає у своїй колонці Єнджей Вінєцький, журналіст закордонного відділу видання Polityka. Він зазначає, що «сам факт, що падіння іранського режиму взагалі розглядається як можливий сценарій, є тривожним сигналом для китайських комуністів. Аналогії тут напрошуються самі собою, а настрої подібних повстань бувають надзвичайно заразними».
«Іран — країна ідеологічно близька Пекіну: хай і не світська, але до кісток авторитарна. Вона перебуває в жорсткій опозиції до Заходу, є членом БРІКС і Шанхайської організації співробітництва, забезпечує близько 12% потреб Китаю в нафті. Китай не раз прикривав Іран дипломатичною “парасолькою” в Раді Безпеки ООН. Тепер же Пекін може лише спостерігати за американо-ізраїльськими ударами по аятолах — на допомогу він не прийде», — переконаний журналіст.
Реакція Пекіна зводиться до передбачуваної риторики, зауважує Єнджей Вінєцький. Голова Міністерства закордонних справ КНР Ван Ї заявляє про необхідність негайного припинення вогню. Вбивство верховного лідера він називає неприйнятним, так само як і підбурювання з боку президента США та прем’єр-міністра Ізраїлю до зміни іранського режиму. Ван Ї засуджує атаки й нагадує про дні, що передували війні, коли Тегеран сигналізував «відкритість до діалогу».
Державне інформагентство Xinhua, яке може дозволити собі жорсткішу риторику, називає атаки «зухвалою агресією проти суверенної держави» та проявом «політики сили й гегемонії». Застосування «військового примусу», за оцінкою агентства, «грубо порушує» цілі й принципи Статуту ООН та відходить від «базових норм міжнародних відносин». Так, ні Дональд Трамп, ні Беньямін Нетаньягу не мають мандата Ради Безпеки. Утім, китайське обурення варто запам’ятати — аби згадати його тоді, коли Китай у такому ж дискреційному стилі простягне руку до Тайваню.
Варто нагадати, що Китай ніколи не обіцяв Ірану, що солдати Народно-визвольної армії гинутимуть за Тегеран чи Ісфаган. БРІКС і ШОС не є військовими союзами — це радше майданчики для консультацій і координації, які не накладають жорстких зобов’язань. Складається враження, що Сі Цзіньпін не мав до Ірану особливих сентиментів: він відвідав країну лише раз, значно частіше бував у Казахстані, ПАР чи Бразилії. Це лише підтверджує давній принцип: Китай для Ірану був важливішим, ніж Іран для Китаю. До того ж Близький Схід ніколи не був традиційною сферою впливу Пекіна, і це не змінюється зараз, — зазначає журналіст.
Тож що може зробити Китай? Шукати вигоди. Ослаблений і принижений Іран означає для Пекіна кращі переговорні позиції та можливість ще сильніше прив’язати Тегеран до себе. Крім того, затяжний конфлікт відволікає увагу США: американці витрачають ресурси, що може вплинути на постачання озброєнь Японії та Тайваню — країн, з якими Китай має найбільші суперечності.
У подібних ситуаціях Пекін зазвичай подає власну пасивність як прояв відповідальності: мовляв, Китай стабілізує, а Америка провокує. Якщо ж похитнуться біржі й світова економіка сповільниться, провину покладуть на Трампа.
Китаю залишається підтримувати Іран нижче порогу прямої ескалації зі США — за тією ж логікою, за якою Пекін підтримує Росію після її нападу на Україну. Тому й не чути сигналів про перенесення візиту Трампа до Пекіна: за планом він має розпочатися 31 березня й тривати три дні. Трамп прибуде як тріумфатор — у війні, в якій Сі не втратив нічого або майже нічого, підсумовує Єнджей Вінєцький, журналіст закордонного відділу видання Polityka.
Polityka/Д.Ю.