X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Мисткиня Юлія Кривич - у списку «Forbes Women 2020»

20.12.2020 17:48
Журнал доцінив акцію, яку Юлія провела у Варшаві минулого року, - «W Ukrainie»
Аудіо
  • Мисткиня Юлія Кривич - у списку "Forbes Women 2020"
   -   Forbes Women 2020
Мисткиня Юлія Кривич - у списку "Forbes Women 2020"Фотографія з приватного архіву Юлії Кривич

У списку «Forbes Women 2020» є дві українські мисткині, які хочу особливо виділити. Це Маріанна Садовська, акторка, музична драматургиня, композиторка, котра була довгі роки пов’язані із Осередком театральних практик Ґарздєніце, і котра оприлюднила зловживання, мобінг, приниження та сексуальні домагання з боку директора осередку. Завдяки Садовській польське #metoo набрало обертів, оскільки саме українка додала відваги іншим акторам і акторкам розповісти про практики, що панували в Осередку театральних практик.

Друге прізвище, на яке хочу звернути увагу, - Юлія Кривич, візуальна мисткиня, фотографиня. Юлія — наша сьогоднішня гостя.

Перш, за все, прагну Тебе привітати із місцем серед найбільш впливових жінок 2020 року, жінок, котрі своєю працею, ідеями, творчими чи суспільними проєктами вплинули на Польщу 2020 року.

Цікаво, що відчуває людина, котра дізнається, що є одною зі ста найвпливовіших жінок року.

 - Для мене це була несподіванка і шок, дуже дивне відчуття. Спочатку я отримала мейл від редакції, що мене включили у цей список, у мейлі теж були привітання. І я спочатку просто не повірила у це все, перші два дні я заперечувала цей факт, мені це видавалося нереальним. А згодом я почала це пояснювати тим, що я — з України, а в мейнстрімових ЗМІ вже кілька років панує тенденція, щоби включати мігрантів — а оскільки група мігрантів з України є найбільшою, то українців передусім - до головного дискурсу.

Я не сподівалася такого розвитку подій. Пам’ятаю, ми з Тобою бачилися на початку цього року у січні. Ми тоді розмовляли про мою акцію, і теж була довга мовна дискусія. Звичайно, упродовж цього року багато змінилося. Я помічаю таку тенденцію, що польська мова стає більш рівноправною, не тільки в контексті мігрантів. У мові відбуваються певні зміни, пов’язані із рівністю, рівноправ’ям. Гадаю, що цей дискурс, який я почала минулого року, вписується у ці зміни. Тому після шоку, який був першою реакцією, я зрозуміла, що моя акція є частиною ширшого мовного процесу, який відбувається у Польщі та світі

В інформації під Твоєю фотографією у списку найвпливовіших жінок 2020 року читаємо про Твою акцію «W Ukrainie», коли Ти фотографувалася у Варшаві з білим прапором, на якому було вишито «W Ukrainie», і почала цим у Польщі не тільки мовну дискусію. Мовні пуристи стверджують, що єдиною правильною формою у польській мові є «Na Ukrainie». Ти ж звертаєш увагу, що ця форма має геополічний підтекст. «Чому говоримо "we Francji", "w Holandii", але "na Ukrainie", "na Białorusi?"» - «Forbes» цитує Твоє запитання. Юліє, розкажи про свою акцію «W Ukrainie».

 - Акція була спонтанною. Я брала участь у майстер-класах з виготовлення транспарантів у Школі візуального мистецтва. Останні роки ми в Польщі постійно робимо транспаранти, я беру участь у багатьох протестах, акціях проти політичних рішень, які приймаються в країні. Отже, на цих майстер-класах кожен мав створити свій транспарант. А оскільки це питання, яке умовно можна назвати «W Ukrainie», вже давно не давало мені спокою, я навіть виправляла своїх знайомих, щоби вони вживали в контексті України прийменник «в», то я вирішила зробити такий транспарант, а точніше — прапор. Таким був мій задум. Я вже десять років живу в Польщі, походжу з України, моя ідентичність — гібридна, і я хотіла зробити свій власний прапор. У створенні цього прапору мені допомогли інші люди, графік Куба де Барбаро допоміг вибрати фонт, інша мисткиня допомогла пошити цей прапор. Тож це була колективна праця.

А згодом Ти зробила із цим прапором, білим прапором із написом «W Ukrainie», фотографію на фоні Палацу культури і науки, одного з найвідоміших місць у Варшаві, а також фото в іншій, не менш відомій варшавській локації. На Західному вокзалі.

 - Це дуже символічне місце у Варшаві. Тому що сюди приїжджають автобуси з України, і цей вокзал асоціюється із українською міграцією до Польщі. Коли заходимо на вокзал, то реклами та інформаційні таблиці тут написані українською мовою. Я поїхала на цей вокзал разом з Марією Бібурією з Музею сучасного мистецтва, і ці фотографії на фоні Західного вокзалу мені зробила Марія. Що було цікаво, люди не надто звертали увагу на двох жінок з прапором. Але підійшла охорона і сказала, що на платформах не можна проводити жодних протестаційних акцій. Фото з прапором на фоні вокзалу я опублікувала на Інстаграмі та Фейсбуку. На це фото почали реагувати люди, а потім видання «Gazeta Wyborcza» опублікувало зі мною інтерв’ю. У доповнення до цього інтерв’ю я попросила про мовний коментар стосовно прийменника «w». Оскільки я не є спеціалісткою з лінгвістики, а хотіла мовно обґрунтувати це словосполучення, то попросила газету, щоби такий коментар був.

Це був коментар одного з найбільш відомих польських мовознавців професора Єжи Бральчика, котрий ствердив, що обидві форми «na Ukrainie» (тобто більш поширена) і «w Ukrainie» допустимі і жодна не порушує мовних правил. Але попри це Ти зустрілася теж із негативними коментарями, деякі поляки Тобі радили краще вивчити польську мову. Але паралельно дедалі більше польських ЗМІ звертали увагу на Твою акцію і її месидж.

На початку я навіть звертала увагу, як мас-медіа пишуть — «w Ukrainie» чи «na Ukrainie». А потім тижневик «Polityka» опублікував статтю Зємовіта Щерека про польський постколоніалізм стосовно України. У цій статті автор задумувався, чи Україна була польською колонією, до розмови він запросив істориків, котрі висловлювали різні погляди на цю тему. Коли я побачила цю статтю, то зрозуміла, що дискусія — відкрита. Упродовж року я провела чимало розмов і дискусій на цю тему, люди мене асоціювали з акцією, одні — підтримували, інші — не розуміли. Мені залежало, щоби цю акцію не сприймати як мистецький проєкт. Це була активістська акція, яку я зробила, щоби звернути увагу на тему, а також — зазначити на карті Польщі факт існування в країні мігрантів, котрі мають свої погляди, свою позицію.

Юліє, розкажи як і коли Ти приїхала до Польщі.

 - Я приїхала у 2011 році, після того, як здобула освіту архітектора у моєму родинному місті Дніпрі. Насправді, я ніколи не планувала приїжджати до Польщі, я просто хотіла виїхати на навчання до іншої країни. Так склалося, що я — з огляду на своє походження — отримала Карту поляка. І завдяки цьому я могла навчатися безкоштовно або за оплатою, яку мають польські громадяни. Наприклад, в Академії образотворчого мистецтва рік навчання для іноземців коштує 10 тисяч євро. З Картою поляка я могла навчатися безкоштовно, звісно, за умови, що пройду конкурс і складу вступні іспити. Я вирішила поїхати до Варшави, де ніколи раніше не була. Оскільки я не знала польської мови, почала інтенсивно її вивчати, а потім вдалося пройти іспити й вступити до Академії. Магістерську роботу я зробила у два роки і так вдалося завершити навчання раніше. Повертаючись до цих перших років життя у Польщі, можу сказати, що міграція — це травма. Ці перші два роки були для мене дуже складним періодом. Безперечно, я дуже рада, що маю диплом Академії образотворчого мистецтва, це відкриває чимало дверей. Але, думаю, що я би не стала мисткинею, не почала би займатися мистецтвом, якби не конкурс Академії — «Coming out», в рамках якого нагороджуються найкращі дипломні роботи студентів. Хтось із професорів зголосив до цього конкурсу мій диплом, мою роботу, і вона отримала усі можливі нагороди. Нагородою була можливість організації персональної виставки в галереї, яка діє при Академії, рік після закінчення академії. І це був дуже сильний стимул щоби далі творити. Тепер я працюю а Академії образотворчого мистецтва у Шеціні, у лабораторії фотографії та постмистецьких дій. Я там працюю фотографом, а такої роблю мистецькі проєкти.

Ти згадала про гібридну ідентичність. Як Ти себе визначаєш після десяти років життя у Польщі?

 - Це цікаво. А як би Ти себе визначила? Для мене це питання залишається відкритим. Я надалі не маю однозначної відповіді, тому мені цікаво, як себе визначають інші мігранти, котрі приїжджають до Польщі і тут живуть. Я себе називаю асимільованою мігранткою з України. Але я не можу сказати, що на 100% ототожнююся з Польщею або що на 100% ототожнююся з Україною. Крім цього, частина моєї сім’ї походить з Росії, а я виховалася у Східній Україні і розмовляю російською мовою. А бабуся, котра мене виховала, є татаркою. Тому я насправді від початку свого життя не можу однозначно відповісти на запитання про ідентичність. Крім цього, я вважаю, що у сучасному світі питання ідентичності є набагато ширшим, ніж вказування одної національності... Я не кажу про відкидання ідентичності, але ця ідентичність для мене не є сталою.

Запрошую послухати розмову у доданому файлі

Яна Стемпнєвич