X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Кристина Ярош: Ми хочемо поєднувати різні нарації у нашому музеї

23.12.2019 19:37
Історик Кристина Ярош з Музею народної культури у Венґожеві каже, що це дуже багатокультурний регіон і важливо це все показувати у музеї
Аудіо
  • Про Музей народної культури у Венґожеві розповідає Кристина Ярош
Скансен Музею народної культури у ВенґожевіAlmondox, Wikimedia Commons, CC BY 3.0

У Венґожеві з 1991 року існує Музей народної культури. Це – регіональний музей, у якому є декілька відділів, скансен – етнографічний парк на річці Венґорапа, де є сім об’єктів під відкритим небом, це як оригінальні, так і реконструйовані об’єкти. Все, що міститься у Музеї народної культури, розповідає про різні культури, які є у цьому регіоні – від давніх його мешканців до тих, хто прибув або ж виїхав після Другої світової війни. Про що розповідає музей і як поєднує різноманітність у своїй експозиції розповідає хранителька археологічно-історичного відділу Музею народної культури у Венґожеві Кристина Ярош.

– Експозиція збиралася з кінця 60-х років. Все, що у ньому є, це час XX століття і теперішні часи. Тут є не лише матеріальна і духовна спадщина народної культури, але також і народне мистецтво і також те, що ми ще застали, тобто мазурська культура. Музей народної культури – це етнографічна, археологічна, історична колекції. Ми – трохи винятковий музей, оскільки в нашому етнографічному парку, на цьому просторі знаходяться ще рукодільні майстерні, а саме: керамічна, ткацька, мистецьких і традиційних квітів. Якщо ми візьмемо глину, то це ціла історія гончарського ремесла. У нас можна цьому навчитися, також і спробувати себе у ткацтві. Можна також зробити квіти з різних матеріалів – тканини, паперу, після чого отримати сертифікат. Ми проводимо такі майстер-класи, які одночасно є і формою освіти, і гри, які пов’язані з традицією. Ми звертаємось до тої традиції, яку привезли з собою наші діти, до традиції колишніх східних земель ІІ Речі Посполитої. Також ми звертаємося до культури перших жителів цих земель. У нас є відновлений гончарський пруський посуд і весь археологічний контекст праісторії тих земель. Якщо йдеться про ХХ століття, то вже понад 22 роки ми збираємо спогади, документи, фотографії, які показують історію тих давніх і теперішніх жителів регіону у широкому розумінні. Наші пропозиції – польською і німецькою мовами, які скеровані і до давніх мешканців, і до теперішніх. 

Північно-східні землі ІІ Речі Посполитої, історичні традиції та історія південних земель ІІ Речі Посполитої. Тут, на Мазурах, ми зустрінемо всіх – поляків з Волині, з Вільнющини. Також тут, а особливо у Венґожевському повіті великий відсоток населення, переселеного в рамках акції «Вісла», тут живуть і греко-католики, і православні, і євангелісти. Ескпозиція нашого музею ще ширша, вона виходить поза традиції, ремесла, вона також зосереджена на мистецький діяльності. Адже непрофесійні народні умільці, митці-рукодільники і в традиційному, і мистецькому вимірі – це також наше окреме багатство, скарб. Засновниця нашого музею пані Барбара Ґронсєвич-Хлюдзінська – вона у первинному вимірі нашої діяльності зверталася до такого обрядового року, до традиції, культури, співу, фольклору, народного малярства, до аматорських митців, можна сказати, до таких «Никифорів». Це щось неповторне. У нас – велика колекція робіт митців, прізвища яких відомі у всій Європі, і це колекція, цінність якої лише зростає.     

У музеї важливою є нарація. Як її представити у такому багатокультурному невеликому місті, аби той, хто приїздить до Венґожева і нічого не знає про це місто, зміг його хоч трохи зрозуміти через цей музей?

– Таким прикладом може бути проект, який ми зробили багато років  тому. У ньому ми звернулися до теми так званих «пруських бабів». У кількох місцях у регіоні можна зустріти такі кам’яні постаті пруських воїнів. Уся інтерпретація про їхнє походження, звідки вони взялися, те, що в одному містечку вони є, у містечку Вармії і Мазурів ми можемо привітатись із такою скульптурою. У нашому етнографічному парку є кільканадцять таких робіт, натхненням для яких були ці історичні посаги. Тут відбулася конференція на цю тему, є публікація, яка аналізує, звідки ця форма, така брила, скільки їх і коли вони з’явилися, що можуть символізувати, чи це елементи культу, чи це так звані «пруські воїни», яких таким чином вшановано. Кожна пруська баба – це шолом, ріг, меч, це щит. Так ці постаті показані. У рамках майстер-класів скульптури у камені головною темою було звернення до цього і створення копій таких, як ми кажемо, венґожевських бабів. Це має зв’язок з таким історичним мотивом. І таких прикладів є значно більше. Ми звертаємось до природної спадщини. У 18 столітті тут жив один з найвидатніших вчених з нашого міста, а, можливо, і для 18 століття також і в північно-східній Європі, Єжи Анджей Гельвінґ – ботанік, який, незважаючи на те, що видавав книжки, які були присвячені природним скарбам нашої землі, він описував це багатство, писав про археологічні об’єкти, був прекурсором лікування травами. На його честь інший вчений, майже 100 років пізніше, у Японії назвав рослину його іменем. Звісно, ми вирішили посадити у нашому етнографічному парку цю рослину – японську гельвінґію. Це – виняткова рослина, вона неймовірно характерна. По-перше, вона має суцвіття на листку. З тої квітки твориться ягідка. І листок, і ягода – їстівні. Коли хтось оглядає парк, знайомиться з характерними елементами давньої дерев’яної архітектури мазурського села, то при цьому також знайомиться з людиною з 18 століття, яка була видатним вченим, яка вписана в історію світової ботаніки.  І його ім’я тепер часто зустрічається, бо вже є кілька різновидів цієї рослини, вже є ціла родина. І, власне, Гельвінґ – з Венґожева. А за ним представляється ще й вся історія 18 століття. Тут росте рослина, а зараз з кінця Другої світової війни з’явилися нові жителі і, аби не втратити цієї спадкоємності, наш музей збирає усні історії – розповіді, спогади. Ми б хотіли мати неперервну хроніку, яка для мене буде історією найбільших зусиль моїх предків, адже після Другої світової війни вони це Венґожево підносили з руїн. І якщо ми не будемо мати переказу, що це «вчора» – це також було «наше», то це буде прогалина у пам’яті. Звісно, ми звертаємось до спогадів давніх і теперішніх, ми не робимо перерви, кордону, ми цього не розділяємо, а теперішнє – це також багатоіменне, це додаткова цінність, яка лише є доказом того, що тут цікавіше. Як хтось оглядає наші мазурські хати, то в тих хатах ми показуємо матеріальну культуру нових мешканців Мазурів. Є три скрині: в одній – тканини, речі, які з собою у невідоме взяли українці, лемки, бойки, ті, яких сюди переселили в рамках акції «Вісла», в другій – тканини, крайки, льон, бавовна, що привезли поляки з давніх північно-східних земель Речі Посполитої, з території теперішніх Литви і Білорусі. А чергова скриня – це наших сусідів, які сюди приїхали з Курпів – з етнографічного регіону Польщі, шукаючи нового дому. Це – сусідній регіон, там є святковий стрій, це все є у тій скрині. Це все – різні реальності: образи, візитки матеріальної культури реальності після Другої світової війни. Звісно, це дуже швидко змінюється. Ці речі потрапляють на смітник. Але ми стараємось показувати це в музеї, аби цей музей був для нас – давніх і теперішніх жителів нашого регіону, адже ми інституція воєводського значення.  

Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі

Мар’яна Кріль