X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Скансен у Козликах над Нарвою

21.01.2020 19:00
Неподалік Більська Підляського і трохи далі від Біловезької пущі знаходиться невеликий скансен у селищі Козлики
Аудіо
  • Юрій Місіюк проводить екскурсію по скансені у Козликах на Підляшші
Скансен у КозликахMariana Kril

Cкансен серед лісу у Козликах створила неформальна група української молоді з Підляшшя. Ідея зароджувалася досить довго, а ще довше – будівництво скансену. Зараз – це мальовниче місце серед лісу над річкою Нарва і до нього запрошує один з його будівничих Юрій Місіюк.

Нарва лише тут починається. Вона не має ста кілометрів. ЇЇ джерела – за Біловезькою пущею. Звідси до пущі – дуже близько. На багнах Нікор вона доходить сюди. Щоправда, неподалік Біловезької пущі у 80-х роках було збудовано водосховище – Сємянувка. Зараз воно у жахливому стані. Все заростає. Водосховище дуже мілке. Влітку – тепло. Тому все знаходиться у Сєніці. Вода – дуже брудна. Хоча тут вода пливе дуже чистою і екологічною територією. Ми якраз знаходимось на території «Натура 2000» і це краєзнавчий парк, долина верхньої Нарви. Цей парк – величезний, кілька десятків кілометрів довжини і ширини. Тут дуже багато зелені. Річка Нарва може бути ширша навесні. Коли починається повінь, то тут скрізь вода. І тоді ця річка має понад кілометр ширини. Тоді це величезне озеро. А те, що там, навпроти, це не другий берег, це – острів. Інший берег там, де он той ліс. Там знаходиться другий рукав цієї річки. Там на тому острівці видніє пліт, це вольєр. Тут є тарпани, польські коники. Це – порода, яку відновлюють, лісовий тарпан. Більш менш до 1780 року тарпани жили на волі, у пущі. До пущі звідси кілька десятків кілометрів. Той ліс – це ще не Біловезька пуща. Спочатку буде Лядська пуща і тоді Біловезька. Але той тарпан жив до 1780 року на волі. Згодом Замойські цих коників почали ловити. Їх вивезли до Білгораю. Там ці коники було роздано селянам. І лише у 1936 році з’явилася ідея, аби на території Біловезької пущі відновити цього тарпана. Так само, як і зубра. Зараз ми стоїмо на місточку над річкою. Тут плаває човен. Це так звана «pychówka». Це - засіб транспорту по річці. Нею пливемо, відпихаючись від дна одним веслом. Коли ця вся територія залита водою, то це дуже хороший засіб транспорту.


Річка Нарва

Річка Нарва, де розташований скансен у Козликах на Підляшші, фото: Мар'яна Кріль

Почалося все від вітряка, який – нетиповий. Тут все таке. Уявіть собі, вітряк серед лісу. Але коли ми будували цей вітряк, то лісу тут не було. Тут була величезна відкрита територія. У хаті на фото все це можна побачити. Тут паслися всі ті звірі. Минуло 30-40 років і все заросло лісом. Ми стоїмо серед високих дерев. Але так раніше це не виглядало.

Неформальна група молоді, яка почала ототожнювати себе з українством тут на Підляшші, хотіла організувати осередок, такий, який було створено раніше. У 1978 році щось подібне було створено у Біловежі. Їй це вдалося. У 86-му народилася ця ідея, у 87-му сюди було привезено вітряк і його відбудовано. Цим займалася група молодих людей. Біля церкви у Козликах у тому ж році було поставлено хрест на тисячоліття хрещення Русі. Тоді ця ініціатива щодо створення осередку дещо згасла. Згодом вона знову відродилася. У 90-х роках група молоді знову стала активною у туристичному плані, але не тільки. Почали відбуватись майстер-класи співу, різні товариські зустрічі. Тоді народилася ідея у середині 90-х років, аби тут також збудувати хату, як у скансені в Біловежі, аби сюди можна було приїжджати протягом цілого року. У 1998 році у присілку Кожина ми купили дерев’яну хату, але відбудувати її не вдалося, на це потрібні були гроші. Тоді їх ще не було. І лише у 2006 році тут знову зустрілася група людей і вони придумали, як це зробити. Вони вирішили, як краще профінансувати цей проект. Протягом двох місяців було побудовано будинок. У березні наступного року тут відбулася зустріч. Тоді ж було створено проект про заснування такого міні-скансену відпочинкового типу. Це - тип скансену, які тут почали з’являтися в 30-х роках. Тому що до того часу від 16 століття від реформи Бони люди жили у селах з однією вулицею. А цей будинок, що знаходиться у нашому скансені, з присілку Кожина. Було створено концепцію відбудови загороди і це було завершено минулого року побудовою хліва. Хоча він створений для зовсім інших потреб. Потім було створено стодолу, комору. І це вже така закрита територія.


Вітряк, з якого почалося будівництво скансену у Козликах

Вітряк, з якого почалося будівництво скансену у Козликах, фото: Мар'яна Кріль

Ось тут на стінах фото, про які я розповідав. Це – відбудова вітряка. Тоді – ми були молодими хлопцями. Ми мали по близько 20-ти років, навіть менше. Дехто ще вчився в школі. Я тут був майстром, ми це відбудовували. Це був величезний відкритий простір, такий степ. А сьогодні – це все ліс. Ми вирішили це тут побудувати, бо тут дуже близько до річки, до Нарви. Тут не так мокро, як на іншій території. Інших причин нема. Минулого року ми тут організували майстер-класи створення зірок. Ми попросили їх провести одного чоловіка, єдиного, хто це ще вміє, вміє вирізати. І ось тут в хаті є приміщення, де взимку можна збиратися і щось таке робити. Тут є піч, у якій можна розпалити. Ми сиділи за цим столом, клеїли зірки, а ввечері вивчали і співали колядки. Ми знаходимось в середині цієї хати. Частково, вона – оригінальна. Найбільш оригінальна тут кухня з кахельною піччю. Уже у міжвоєнному періоді будувалися такі печі, з комином. Тут відбуваються майстер-класи, наприклад, з випікання булочок і короваю, на які приходять учні, які вивчають тут на Підляшші українську мову.

Хата – з Кожини. Вона з 1938 року. Тоді, як тут почали організовувати табори, то тут родина Костючуків з Кожини, молоде подружжя збудувало цей дім з балок з Янового бору. Недалеко звідси є такий сосновий бір. І з того лісу ми взяли дерево на цей будинок. У нас десь є записане прізвище майстра, який поставив зруб цієї хати, ще іншого майстра, який зробив піч. І це, власне, був той перший об’єкт. А тут ми бачимо таку комірчину, вона – з села Відово. Вона дещо старша, з початку 20-го століття. Це така типова для цих сіл комірчина, де зберігали збіжжя. Але, що цікаво, до Відова, його також було привезено після Першої світової війни, у 20-х роках, з села Збур. Ця комірчина стояла на подвір’ї моїх дідуся і бабусі з Відова. Під час війни на подвір’я в’їхав німецький танк. Але він не загорівся, відбилася лише частина гусениці. До сьогодні та частина там є.

Тут є криниця. Вона – діюча. Тут був і журавель, але він вже давно зламався. Ми його вже не відтворюємо. Як ми робили ці навіси, а там є місце для зустрічей ста осіб, то ми зробили над криницею дашок. Чому? Бо тут багато листя, голок, це все таки ліс. Щоб все це не падало до криниці. Цей дашок пасує до цього місця.


Церква Св. Миколая поблизу скансену

Церква Св. Миколая поблизу скансену, фото: Мар'яна Кріль

А стодола – з околиць Більська Підляського. Ззовні вона виглядає як такий типовий будинок, як кажуть місцеві, - «клуня». Цікаво, що, коли ця територія у 14 столітті увійшла до складу Великого Литовського Князівства, то тут з’явилося чимало термінів, пов’язаних з сільським господарством, з литовської мови. Прикладом, власне, є «клуня», тобто стодола. З литовського це – «клюонас». От під тим дашком також висять «каблонки». Тут зберігали збіжжя, сіно і солому, тобто снопки. Снопки цього збіжжя пізніше взимку господар молотив, розкладав на тоці і вибивав ціпком, потім змітав зерно. І так всю зиму. А щодо каблонок, то це знаряддя для носіння сіна або соломи зі стодоли, з клуні до хліва. Це носили на плечах. Це розкладалося на землі, туди ставили певну кількість сіна, скільки можна було занести, мотузкою зверху зав’язувались ці каблонки, брали на плечі і так переносили. І це називається «рєскі», від литовського – «рєскіне». І це черговий литовський термін, який пов’язаний з сільським господарством. До 14 століття все було природнє, це означає, що люди у господарстві робили щось лише для себе. Вони жили розпорошено по лісах. За литовських часів з’явилися ось так будівлі, як ця клуня. Раніше слов’яни взагалі не знали таких будинків. Отже, ці клуні з’явилися для зберігання збіжжя і сіна, а у 16 столітті у Великому Князівстві Литовському було проведено сільськогосподарську реформу Бони, тоді ще ця територія не була у складі Польщі, а у складі Великого Князівства Литовського. Населення було організовано у села з однією вулицею і людей зобов’язали до податків для князя. Можна було зміряти і вимагати.

Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі

Мар'яна Кріль