X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Обложена фортеця. З історії дипломатичного представництва Польщі в міжвоєнному Харкові

25.12.2020 23:24
Довкола книги «Дипломатичні представництва Польської Республіки в Харкові: історія та сучасність» - розмова з  автором, професором Любов'ю Жванко
Аудіо
  • Довкола книги «Дипломатичні представництва Польської Республіки в Харкові: історія та сучасність» - розмова з автором, професором Любов'ю Жванко
     (1919-1930)
Польський прапор з державним гербом (1919-1930)foto:wikipedia/public domain

Існує відомий вислів про те, що «коли замовкають дипломати, починають говорити гармати», але, зрозуміло, що будь-яка війна закінчуються і починається зворотній процес - припиняється гарматній гуркіт і слово беруть дипломати.

В цьому сенсі польсько-більшовицька війна 1920 року не була винятком. У березні 1921 року сторони уклали Ризький мир і під впливом незворотних і зрозумілих обставин розпочалася дуже непроста і неоднозначна історія дипломатичних відносин Польщі і Країни Рад, яка вже незабаром перетворилася у СРСР. 

Власне одному з аспектів цієї історії і присвячена книга «Дипломатичні представництва Польської Республіки в Харкові: історія та сучасність», авторства професор Любові Жванко, яка нещодавно побачила світ. Слід додати, що книга опублікована за сприяння Департаменту співпраці з Полонією і поляками за кордоном МЗС Республіки Польща та Генерального консульства Республіки Польща у Харкові.
Про цю книгу з професор Жванко розмовляв мій колега Назар Олійник.


-Пані професор, як ми знаємо, внаслідок укладення Ризького миру від 18 березня 1921 року почався процес встановлення відносин між Варшавою і червоною Москвою. І відкриття польського представництва в Харкові було частиною цього процесу. Яка була мета власне точки зору Польщі відкриття цього представництва в Харкові? І теж, чи була якась ілюзія того, що дипломатичне представництво буде якимось елементом гри і ведення політики в українському питанні? Звичайно вести політику в умовах більшовицького режиму непроста річ.


-Дійсно, Ви маєте рацію про те, що діяльність польського дипломатичного представництва не лише в Україні, яке розпочне свою діяльність від 9 жовтня 1921 року, а і взагалі всі представництва, які діяли в тогочасному Радянському Союзі, вони діяли в надзвичайно складних умовах. Польські дипломати навіть говорять, що це так країна, яка жила за невластивими цивілізованому світу законами. А 22 серпня 1921 року міністр закордонних справ Константи Скірмунт на засіданні Ради Міністрів, власне окреслив завдання харківського представництва, а харківське представництво, його діяльність поширювалася на всю територію України. І от як він зазначив, що «міністерство з огляду на те, що на перший план виходить питання української політики і пов’язані з нею питання Східної Галичини, а також загальної ситуації в Росії, вважає захист наших інтересів на Україні невідкладною справою. Окрім політичної складової, значної ваги набуває захист і підтримка економічно-промислових інтересів, особливо поширених на Україні і захист пересічної польської людності, репатріація її і власне захист поляків, які осіли на цих теренах».
Зрозуміло, що такі завдання польському представництву ставилися досить такі вагомі і передбачалося, що його діяльність буде досить активною, але, знову ж таки з поправкою на більшовицькі реалії, тому що ми ж розуміємо, що кілька місяців тому, як закінчилася польсько-більшовицька війна. І ми розуміємо, що, фактично, цей мир, це якби вимушення до співпраці двох країн, які мали спільний кордон.

-Я думаю, що тут треба було б сказати, що, фактично, перший керівник дипломатичного представництва Францішек Пуласький дуже скоро переконався, що ці завдання, про які Ви щойно сказали – захист інтересів – було практично неможливо реалізувати в умовах власне більшовицького режиму. А Народний комісаріат закордонних справ УРСР був просто фасадом політики Кремля.

-Ну, безумовно, Пуласький уже з перших днів... А ще треба сказати, що характеристика Пуласького представниками Народного комісаріату іноземних справ про те, що «особа, яка не представляє ніякого політичного інтересу», а тому може очолити посольство Польщі у Харкові. Так от, коли він прибув до Харкова перше, що він зустрів у будівлі, яка була виділена під посольство – це пост міліції, неприпустимий елемент у представництві іншої країни. Ну, і потім постійне втручання у справи праці, постійний нагляд, постійні провокації — це все, що було буденною, скажемо так, складовою діяльності дипломатів, які прибували загалом до Радянського Союзу, і до Харкова зокрема. І він пише, от в 1922 році, коли відбуваються процеси творення Радянського Союзу, він дійсно пише, що Харків і УРСР це така от бутафорія тому, що основну роль відіграє Москва, а все те, що відбувається в Україні під такою вивіскою формальної “незалежності” це лише питання часу. Ну, що власне і відбулося після грудня 1922 року.

-Пані професор, після прочитання Вашої книги складається враження про харківське представництво Республіки Польща, як про обложену фортецю, де навкруги вороги. Фактично це робота в дуже складних герметичних умовах. Ви відзначаєте неоднарозово, що багато із керівників цього представництва і працівників, просто не витримували психічно і була необхідна часта їх ротація.

-Треба сказати, що книга моя написана виняткова на архівах. Повірте те, що я там віднайшла, фактично, ті історичні джерела це були такі от, ну якщо це не листи розпачу — тому, що дипломат не може перебувати в розпачі - але це констатація того, що, дійсно, харківське представництво воно нагадувало таку фортецю, яка була обложена ворогами. Один з консулів в 1930 році пише таке, що “ситуація є такою, що ці місцеві поляки, які нас зустрічають на вулиці вони не те, що не вітаються, вони переходять на інший бік вулиці”. З самого початку оці провокації — велика така провокаційна акція, масова акція, відбувається навесні 1924 року. От я гортала харківські газети, газети з карикатурами на Польщу, на поляків, якісь мітинги постійні під будівлею Генерального консульства, спалення опудал, кидання каміння. Тобто, фактично відбувається свавілля і наруга над цими принципами дипломатичного співжиття. І коли представники польського представництва висловлюють і складають ноти представникам радянської влади, то у відповідь вони чують “це виступи, мирні виступи наших громадян на підтримку населення Польщі, яке постійно перебуває під гнітом”. А якщо говориити про подальшу ось таку історію, то оця така негативна ситуація навколо польського представництва вона тільки-тільки нагніталася. І все це змушувало, наприклад Францішка Харвата написати заяву на звільнення мотивуючи це тим, що в таких понадпозалюдських умовах він не може працювати.


-Пані професор, власне час функціонування цього польського дипломатичного представництва співпав з дуже важливим, складним і трагічним періодом. Як ми знаємо, репресії, українізація... А я хотів би Вас власне запитати, як очима польських дипломатів виглядав Голодомор?


-Як ми знаємо тоді очолював, в цей період, установу Ян Каршо-Седлевський, який, фактично, міг тільки спостерігати, але не надто міг допомогти. Чи не так? Бо все ж таки в нього були обмежені можливості і була відповідна інструкція від посла Польщі у Москві.
Ну, дійсно, спочатку Адам Стебловський, а потім Ян Каршо-Седлевський, вони спостерігали те, що відбувається в Україні, цей Голодомор. Ян Каршо-Седлевський він був, знаєте, дипломатом високого рангу. Його витримка мала бути такою залізною, але те, що він бачив, що відбувається на вулицях Харкова, те, що відбувається в населених пунктах його консульського округу привело до того, що він демонстративно ігнорує контакти з місцевими політиками. Він зводить спілкування до телефонного режиму з представниками Народного комісаріату закордонних справ.
Ян Каршо-Седлевський просто, ну, скажем так, засипає міністерство закордонних справ листами. І він подає інформацію про те, що відбувається катастрофа в українському селі, про те, що “чорні дошки” це специфічний спосіб розправи над цілими селами, про те, що як забирають останнє зерно у селян, про жахливі випадки людоїдства. І разом з тим от він усвідомлює, що генеральне консульство це такий острівець порятунку поляків. При цьому ці поляки, які навіть, ну, якби не ідентифікували себе як частину Польщі, але приходить Великий Голод на Україну. Ну, політика Сталіна допроводжує до такого. І дуже багато поляків пишуть так звані благальні листи. Ян Каршо-Седлевський їх збирає, відправляє до Варшави і він ініціює таку акцію, що було добре, щоб в польській пресі надати широкий розголос витягам із цих “благальних листів” і загалом дати можливість польській пресі висвітлювати жахливі сторінки подій на Україні.
Дійсно, як Ви сказали, що Варшава, міністерство закордонних справ, вона досить стримано реагує на ці листи Яна Карши-Седлевського, оскільки перед тим Польща і Радянський Союз підписали договорі про ненапад. Натомість Яну Каршо-Седлевському за настійною такою порадою посла Польщі у Москві Юліуша Лукашевича було сказано так, що “українське питання в стосунках з Москвою є досить дражливим і делікатним”. І він мусить вести себе досить обережно і бути надзвичайно стриманим, і спокійним у розмовах. Зрозуміло, що ані Польща, ані інші країни Заходу, вони офіційно не виступили з протестом проти того, що відбувається в той час в українському селі.


Матеріал підготував Назар Олійник