X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Микола Міхновський та його «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ»

12.01.2021 16:40
Про Миколу Міхновського, автора книги-маніфесту «Самостійної України» та його ранній період діяльності - розмова з професором Федором Турченком
Аудіо
  • Про Миколу Міхновського, автора книги-манифесту «Самостійної України» та його ранній період діяльності - розмова з професором Федором Турченком
  (     )
Микола Міхновський (фрагмент постеру Українського інституту національної пам'яті)foto:https://www.facebook.com/uinp.gov.ua/photos/a.333674220120552/1562247893929839

Про Міхновського Михайло Грушевський говорив, як про людину «зі здібностями і ще більше амбіціями, із сильним нахилом до авантюризму, інтриги і демагогії». Симон Петлюра звинувачував його «у вузькості і обмеженості», а Володимир Винниченко висміював у своїй творчості. Для цих видатних українських діячів необхідність незалежності України, стала очевидною лише під кінець українських визвольних змагань 1917-20 років, до цієї ідеї вони прийшли через автономістичні гасла, а Микола Міхновський же пішов навпростець.

Міхновський став основоположником українського самостійницького руху на Наддніпрянській Україні, автора знаної праці «Самостійна Україна», яка побачила світ у 1900 році, де він проголошував гасло соборної України від Карпат аж по Кавказ.

В цій історичній рубриці ми поговоримо про ранній період в житті та діяльності Миколи Міхновського. Наш гість професор Федір Турченко із Запорізького національного університету. В 2020 році в 120-річницю появи  «Самостійної України» в парламентському видавництві побачила світ його монографія «Микола Міхновський: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна…”». З професором Турченком розмовляв Назар Олійник.

 

- Федоре Григоровичу, думаю не буде перебільшення стверджувати, що Микола Міхновський для Наддніпрянської України кінця ХІХ – початку ХХ століття був феноменом.

Міхновський будучи прекрасним полемістом і маючи хороше перо вже в ранній молодості обґрунтовано обстоював ідею української незалежності, тоді як абсолютна більшість представників так званої українофільської течії, навіть і близько не допускала подібної можливості.

Що було ключовим у формуванні його політичного ідеалу і як відбувалася кристалізація його поглядів ?

- Ну, немає такої однозначної відповіді. Очевидно, треба перш за все аналізувати його оточення, а оточення – це, по-перше, сільський священник батько був. Що стосується коренів, то ці корені ведуть ще до Козаччини. І це не просто священник, а священник досить освічений і налаштований стихійно українофільськи. Ну, і ще обставина та, що його батько і його дід, вони зналися із Тарасом Шевченком, який інколи приїзжав у Турівку. Турівка – це його родинне гніздо, Міхновського, де Шевченко гостив час від часу  у місцевого поміщика, де збиралася місцева еліта. Турівка – це Київщина. Тоді Полтавська губернія, а тепер Київщина.

Це один найголовніший і очевидний феномен.

Із самого початку він був у стихійному українському середовищі. Його старші брати стали українськими діячами різного рівня. Коротше кажучи, це стихійне, скажем так, формування українського характеру. І важливо от що -його кристалізація як людини, яка розуміє, яка починає мислити політичними категоріями, припала на переломний період. Він молодий припав на той період, коли українські політичні середовища перебували на переломі, скажем так. Це кінець ХІХ –початок ХХ століття.

- Пане професоре, якщо можна задам Вам ще питання трохи в контексті того, що Ви вже сказали. Як відомо, Міхновський часто подорожував до Галичини, де мав контакти з тамтешніми українськими діячами зокрема з Іваном Яковичем Франком. Власне він туди їздив як член Братства тарасівців, зокрема перевозив до підросійської України заборонену літературу, заборонену в царській імперії.

Як складалися його відносини з галичанами? Яку можливо роль зіграв «український П’ємонт» у його, так би мовити політично-ідеологічній біографії?

- Ті джерела, скажімо так, історичні й літературні джерела, які приходили в Наддніпрянську Україну він з ними знайомився, був ознайомлений, коли він був старшокласником гімназії і потім, коли став студентом в університеті. А в університеті, коли він став студентом юридичного факультету, він попав знову ж таки в українське політичне середовище, бо політичне середовище Києва було, скажем так,  різнопланове.  Там були і російські напрямки, і польські напрямки, і український напрямок. І українці, українські організації, в тому числі Братство тарасівців, воно звичайно мало основу в Києві і взагалі в Україні це була розгалужена організація… Але були постійні зв’язки із Західною Україною і «П’ємонтом українським», де була література, де були певні свободи для українського життя, і звідки черпали не лише ідеї, але й якісь матеріальні речі, пов’язані там з літературою, з різними обставинами, пов’язані із цим життям, а саме форми політичних організацій.

В Західній Україні оцей процес пішов далі. Він раніше сформувався як самостійницька течія. Там власне всі політичні партії на початку ХХ століття мали вже самостійницьку перспективу. Що стосується Наддніпрянської України, то тут, в основному, головним чином, політичний процес зациклився на ідеї автономії. Ну, в кращому випадку на перебудові Росії на федеративних началах. Мабуть і величезний вплив мав і «апостол» оцього політичного українського руху і перший український такого європейського рівня Михайло Драгоманов, який, як він сам говорив, не бачив тих сил, які б могли дати Україні перспективу незалежності.

Це - по-перше, а по-друге, взагалі оця ідея соціалізму, яка домінувала в середовищі Наддніпрянщини вона ж передбачала, органічно передбачала, соціалізм передбачала якесь визволення, світове визволення, саме європейське. І на цій підставі європейська або навіть світова федерація вільних народів. Оця ілюзія була величезна, що ми якось проскочимо оцей період національних держав. Дуже важко значить збагнути, як він зумів всупереч, всупереч всьому, всупереч оцьому величезному тиску інтелектуального середовища, скажем так, наддніпрянського [став самостійником]. До певної міри ця ідея була поширена на Західній Україні, але він почав спілкуватися із західноукраїнським середовищем, коли ця ідея була Франком і його послідовниками була розвінчана, коли Франко став дискутувати із самим Драгомановим з приводу майбутнього. І це майбутнє він бачив як, скажем так, перспективу незалежності, а не якоїсь там половинчастої автономії чи якоїсь федерації.

- Пане професоре те, що Ви сказали і те, що проголошував Міхновський, його виступ, який ліг в основу «Самостійної України» і ця брошура-маніфест викликала неймовірний резонанс серед українських діячів, вже не кажучи про царську владу.

Ну, важко оминути питання про шовінізм, який приписується Міхновському. Його відоме гасло «Україна для українців», «вигнати чужинців з України». Як Ви це прокоментуєте?

- Він сам пояснював свою ситуацію. Він пояснював трактовку «Україна для українців» - говорив Україна для українців і для тих, хто вважає себе українцями. Міхновський не зациклювався на етнічності і це все він розглядав через соціальний статус, бо українці це були селяни. І коли він говорив -  були вислови проти поляків, чи євреїв, чи росіян – то він говорив, що ці люди можуть бути нашими ворогами по стільки, по скільки вони експлуатують принижують і так далі.

Це - одне, а по-друге, в цей час були молоді рухи в європейських країнах. «Молода Україна» пізніше вступила в ці рухи, раніше була «Молода Німеччина», «Молода Італія», де також були ті самі гасла «Італія для італійців», які означали, що Італія для того, щоб італійці творили свою країну.

Я вважаю, і очевидно так і є, що йому приписують те, що йому не було характерне. Він не був зоологічним націоналістом, зоологічним там антисемітом. Хоча йому приписує це російська і радянська традиція, російська і радянська історіографії. Ну, й ті, хто зараз стоїть на тих самих основах.

Це «Україна для українців» чи якась інша нація для цієї іншої нації це звичайна позиція людей, які пробували в складних умовах якось виокремити своє значення і необхідність того, щоб ця нація була, так сказати, реабілітована в історичному плані і мала право на своє існування. Це позиція пригніченої нації і не більше.   


Матеріал підготував Назар Олійник