X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Історик: Незважаючи на всі суперечки, поляки у вересні 1939 року об'єдналися в спільній боротьбі

08.09.2021 12:29
Професор Анджей Новак про переплетіння минулого з сьогоденням, і про важливість засвоєння гірких уроків історії
Аудіо
  • Професор Анджей Новак про переплетіння минулого з сьогоденням, і про важливість засвоєння гірких уроків історії
    ( 1939)
Польська піхота на марші (вересень 1939)foto:wikipedia/public domain

«Хто забуває уроки історії, приречений на їх повторення» – цей вислів видатного американського філософа та письменника Джорджа Сантаяни є нагадуванням про те, наскільки важливим є засвоєння уроків минулого перед лицем сьогодення й майбуття.

Друга світова війна стала найстрашнішим й найжорстокішим уроком для людства і розплатою за безпечність та невміння вчасно запобігти загрозі.

В Польщі пам'ять про війну жива, а біль та переживання страхітливої катастрофи у вересні 1939 року, коли країна стала жертвою нападу двох тоталітарних режимів — гітлерівської Німеччини та сталінського Радянського Союзу – є невід'ємною частиною колективної свідомості поляків, в тому числі їх сприйняття геополітичної картини світу. Про переплетіння минулого з сьогоденням, про важливість належно засвоювати уроки історії, в ефірі Польського Радіо розповідав відомий історик, професор Анджей Новак із Яґєллонського університету.

Його перу належать такі монографії як: «Перша зрада Заходу. 1920 забутий appeasement», «Польща і три Росії. Східна політика Пілсудського і совєтська спроба підкорення Європи в 1920 році» та багато інших робіт.

Говорячи про вересень 1939 року і сучасну Польщу, професор Новак звертає увагу, що тоді, незважаючи на всі суперечки, політичні поділи і гостроту пристрастей в суспільстві, польські громадяни об'єдналися в спільній боротьбі з німецьким вторгненням.

Не дивлячись на суперечки, які сильно ділили громадян ІІ Речі Посполитої, і тут мова не лише про комуністів і, так би мовити, некомуністів, а також про прихильників Пілсудського і Дмовського, про соціалістів і ендеків — от всі ці речі відійшли на другий бік. Взяла гору саме патріотична позиція. Якщо ми це порівняємо з сьогоднішньою ситуацією, скажу відверто, з цією підлою поведінкою більшої частини опозиції, то вона з огляду на дурість або цинізм готова покласти на вівтар внутрішньої боротьби навіть очевидні польські національні інтереси. Сьогодні в умовах нової, реальної загрози для польських кордонів, в даному випадку зі сходу, опозиція готова грати роль, яку для неї написав Владімір Путін.

В польській громадській думці спостерігається досить помітна течія, яка ставить під питання доцільність вибору керівництва Польщі і поляків в 1939 році на користь відмови від поступок Гітлеру і спротиву агресивній політиці Третього Рейху. В цьому контексті часто виринає постать польського політика, германофіла Владислава Студніцького, який бачив можливість компромісу. Думка професора Новака на цю тему.

Безумовно, ми можемо про це дискутувати, хоча й ця течія не видається мені якоюсь особливо важливою. Проте, така течія існує й мені прикро з приводу її інтелектуальної незрілості. Адже сам Студніцький під час Другої світової війни переконався, що розминувся з історичною дійсністю, коли він звертався до німців зі своїми пропозиціями співпраці. От тільки виявилося, що німці – це не ті, що були в 1914 чи 1915 році, прусські  джентльмени, може, і тверді, жорстокі, але все-таки не кати, а тут виявилося, що це хлопці з Гестапо. Вони поставилися до Студніцького так, як ставилися до польських недолюдей.

Тому звернення до думки Студніцького і концепції якогось союзу з Гітлером не лише морально мерзенне , але й напрочуд дурне в співставленні з реальними цілями і планами Адольфа Гітлера у ставленні до рас, які він вважав нижчими і здатними лише служити своїм господарям, тобто німцям. Гітлер вів мову не лише про євреїв, яких він планував винищити, але й про слов’ян, яких він сприймав як недолюдей.

Історик підкреслює, що незважаючи на всю маячню такого мислення про минуле, воно несе загрозу для сьогодення.

Такого роду марення про те, що з Гітлером можна було домовитися – це історична маячня. Про це не варто було б говорити, якби не той факт, що такий псевдореалізм використовується у випадку набагато більш небезпечного явища. Цей псевдореалізм йде в парі зі зневагою щодо необхідності захищати Польщу навіть в ситуації, коли питання збереження незалежності вимагає конфронтації з сильнішим ворогом. Тоді от цей «реалізм», в якому спостерігається зловживання постаттю Студніцького, зводиться до простого гасла – у випадку загрози ззовні треба підняти руки вверх і якнайшвидше здатися, щоб уникнути будь-яких втрат і жертв.

Професор Новак в цьому сенсі звернувся до питання міграційної кризи, спровокованої гібридною війною режиму Лукашенка, за яким стоїть Путін. Цю війну Путін веде руками Лукашенка проти Польщі і Литви зокрема і ЄС загалом.

Такого роду позиція виражена, скажімо, в заяві пана Крамека [Бартош Крамек, скандально відомий глава ради фонду «Відкритий діалог – ред.] про те, що, мовляв, кордони існують лише в головах. Якщо це застосувати до вересня 39-го року, то тоді польським солдатам треба було сказати, щоб вони собі уявили, що немає ніяких кордонів і що коли німці вступатимуть до Польщі, то їх треба буде привітати квітами. Те ж саме слід було б зробити у випадку червоноармійців, котрі перейшли кордон з іншого боку.

Такого роду зв’язка постмодерністської боротьби з Нацією-державою і псевдореалізму, який базується на переконанні, що в зіткненні зі сильнішим супротивником слід підняти руки і капітулювати – в 1939 році Німеччина була сильніша за нас, так само як сьогодні Владімір Путін безумовно сильніший за Польщу – от це є небезпечним явищем. Це небезпечне явище ми повинні назвати по імені й однозначно засудити.

Історик теж представив своє бачення міжнародної ситуації та місця в ній Польщі. 

Позиція Польщі непевна в силу тих пертурбацій у верхах американської політики. Мені здається очевидним, що президента Джо Байдена вже готова замінити віце-президент Камала Гарріс, яка має перебрати його функції. Адже Байдена компрометують і він сам себе компрометує, як тільки президент проявляє активність.

Цей момент нестабільності і виняткової слабкості американського керівництва використовується тими, хто хочуть переглянути цей порядок, що встановився після перемоги Америки і вільного світу в Холодній війні. Зрозуміло, що в нашому регіоні найбільш зацікавлений в цьому є Владімір Путін. Щодо Німеччини, то гадаю, що попри традиційне від часів після І світової війни бажання повернути собі роль головного гравця в Європі і скинути американський нагляд над безпекою континенту, не мають сьогодні ні військових можливостей для цього, ані, так би мовити, психологічних характеристик, які мали предки німців в 1939 році. В них цього немає, щоб становити таку екзистенційну загрозу, яку для нас створює сусідство з неімперською політикою Росії. І це веде до того, що саме на східному кордоні концентрується найбільша загроза.

Професор Новак вважає, що сьогодні загрози для Польщі значно більші, ніж це було недавно, але водночас підкреслює, що американська військова присутність є певною гарантією, попри всі зміни в політиці Білого дому.

Я би сказав, що ми якось повинні перечекати цей дуже недобрий час хаосу, дестабілізації, користуючись фактом, що впродовж останніх чотирьох років відбулися суттєві зміни в цілій структурі безпеки в Східній Європі. Це загалом позитивні зміни для нас, які навіть президент Байден чи віце-президент Камала Гарріс неспроможні негайно відмінити. Я, очевидно, маю на думці присутність американських військ в числі тисяч солдатів, як в Польщі, так і країнах Балтії. Це дещо спокійно дозволяє дивитися на цю кризу, з якою ми маємо сьогодні справу. Проте слід пам’ятати, що Владімір Путін може не лише дестабілізувати за допомогою своїх «зелених чоловічків» і кретинів з числа нашої опозиції, але також може використати свої підрозділи для безпосередньої війни з Україною. На одному з поважних російських порталів я недавно прочитав, де пишеться, мовляв, поляки не в  змозі дати собі раду з кризою, яку викликала група з 30 нелегальних мігрантів на кордоні з Білоруссю. А що буде, коли рине хвиля з десятків чи навіть сотень тисяч біженців з України? Задається питанням портал. Це такий собі натяк, що в якусь мить ми можемо нанести удар по Україні.

На переконання історика, на Заході готові йти на поступки агресорам в Центрально-Східній Європі тільки, щоб їх задобрити. Зокрема про це Анджей Новак веде мову у своїй книжці: «Перша зрада Заходу. 1920 забутий appeasement», коли британський прем’єр Ллойд Джордж хотів віддати Польщу і Східну Європу Леніну в обмін за неагресію. Подібний підхід спостерігається і сьогодні в ставленні до Путіна.

Якоюсь мірою це залишається в силі на порозі ХХІ століття. Це вже можна було помітити в 2015 році, коли я писав згадану книжку в позиції щодо України. Слід нагадати, що ми сьогодні вже знаємо, що це американські радники переконали українців прийняти фатальне і страхітливе у своїх наслідках рішення. Тоді під час агресії «зелених чоловічків» Путіна в Криму українців переконали не чинити опору. І українці справді себе повели інакше, ніж поляки у вересні 39-го року. Вони просто без бою віддали Крим і таким способом не лише втратили його, але й через мить втратили Донбас. Де-факто, це привело до поступової ерозії української державності, яку все частіше несерйозно трактують.

Якщо ми не захищаємося і не намагаємося твердо протистояти агресії тоді ми перестаємо бути серйозною державою. В кращому випадку ми стаємо людським резервуаром для сусідів.  

PR24/no