X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Порозуміння перед лицем спільного ворога. Українське та польське підпілля проти совєтів

14.10.2021 16:13
Про співпрацю між ОУН-УПА та АК-WiN на південно-східних землях сучасної Польщі -розмова з істориком Маріушем Зайончковським  (Інститут політичних досліджень ПАН та ІНП Польщі)
Аудіо
  • Про співпрацю між ОУН-УПА та АК-WiN на південно-східних землях сучасної Польщі -розмова з істориком Маріушем Зайончковським (Інститут політичних досліджень ПАН та ІНП Польщі)
  -WiN  -    21  1945 .
Зустріч представників АК-WiN та ОУН-УПА поблизу Руди Ружанецької 21 травня 1945 року. foto: wikipedia/public domain

Впродовж фактично всього кривавого польсько-українського конфлікту періоду Другої світової війни, який поглинув десятки тисяч життів, мали місце спорадичні переговори й контакти між польським та українським підпіллям в пошуках певної формули співіснування двох народів в умовах тотальної війни. Проте всі вони з огляду на непримиренність позицій та різні політичні цілі й очікування закінчилися нічим і ніяк не вплинули на хід конфлікту.

Угода була досягнута лише у травні 1945 року в умовах совєтської окупації на Люблінщині, на так званому Закерзонні, де дві ворогуючі сили, АК та УПА, досягли компромісу і навіть розпочали співпрацю.

Чи можна сказати, що двох непримиренних донедавна ворогів, які вели між собою війну на винищення, так би мовити, «примирили» лише совєти, які в 1944 році знову захопили південно-східні воєводства ІІ Речі Посполитої і встановили свій кривавий режим у Польщі? Чи совєтський чинник був тут вирішальним?

-Це питання я адресував Маріушу Зайончковському, історику з Інституту політичних досліджень Польської академії наук, який теж є працівником Інституту національної пам'яті Польщі, з яким власне і розмовляв про польсько-українське порозуміння між АК-WiN й ОУН-УПА на південно-східних землях сучасної Польщі.

 -Можна сказати, що совєтський чинник був наріжним каменем і поштовхом до зміни стратегії, передовсім з боку центрального проводу українського підпілля, зрештою так само, як і польського, але вже на нижчому, місцевому рівні.

На цих теренах, де справа дійшла до порозуміння, а саме Замойщина, яка в українській традиції називається Південною Холмщиною, а також Любачівський повіт, в кінцевому періоді німецької окупації в межах кордонів сучасної Польщі точився найкривавіший польсько-український конфлікт. Тут, передусім на Холмщині, мали місце події, пов'язані з антипольською акцією, яка сюди була перенесена зі Східної Галичини вже на початку 1944 року, а потім її посилили весною цього ж року так само на терені Любачівського повіту. А одночасно з цим були антиукраїнські виступи польського підпілля, тобто Армії Крайової та Селянських батальйонів. З українського боку такі села, як: Сагринь, Чеховіце чи Ласкув, а з польського боку Тарношин чи Рудка, були прикладом трагедії місцевої української і польської спільнот.

Власне, в ситуації, коли літом 1944 року Червона армія зайняла колишні південно-східні воєводства ІІ Речі Посполитої і теж східні землі сучасної Польщі, а до осені цього року теж був зайнятий терен Закарпаття, центральний провід українського підпілля прийшов до висновку, що в ситуації спільної загрози в постаті совєтів, які однаково вороже ставилися до українських і польських незалежницьких устремлінь, потрібно закрити принаймні один з фронтів боротьби, тобто польський фронт.

Совєти виявилися стороною, котра, говорячи коротко і досить спрощуючи, «вирішила» спір між поляками та українцями щодо земель, який точився в роки німецької окупації і призвів до кривавих подій на Волині, в Східній Галичині, на Холмщині, а також на терені Любачівського повіту.

 -Тобто, можна сказати, що під час переговорів у травні 45-го року між АК та УПА величезну роль відігравав людський чинник, тобто ті, хто брав участь у цих розмовах. Чи не так?

- Безсумнівно. Але перш, ніж перейти до питання переговорів у травні 1945 року, варто сказати, що вже на початку 45-го року, а ще раніше, вже, по суті, у вересні 44-го року українська сторона видала інструкції про призупинення антипольської акції в Східній Галичині, а з польського боку, в особі Мар’яна Ґолємб’євського, в той час коменданта округу Грубешів, прийнято рішення про перемир'я з наміром досягти якогось порозуміння перед лицем нової загрози.

Розмови із зондування ґрунту, по суті, розпочалися в квітні 1945 року і велися на терені як південної-східної Люблінщині, так і в Любачівському повіті і, врешті-решт, після декількох такого роду зустрічей, 21 травня відбулася головна зустріч поблизу Люблінця Нового, в присілку Жар.

На цій зустрічі польську сторону представляв вже згаданий Мар'ян Ґолємб’євський «Ірка», в ролі тогочасного голови Замойського інспекторату АК Делегатури Збройних сил та його безпосередній заступник капітан Станіслав Ксьонжек, рота комендандата округу Томашув Любельський й заступник інспектора. Було ще декілька офіцерів та підофіцерів поаківського підпілля.

В свою чергу, з українського боку найважливішим представником був полковник Юрій Лопатинський, безпосередній посланець від Степана Бандери, Миколи Лебедя і Ярослава Стецька, котрий прибув до керівництва українського підпілля на терені Східної Галичини з інструкціями про зміну стратегії щодо поляків. А ранньою весною 45-го року Лопатинський з'явився на терені Любачівського повіту. Окрім нього в зустрічі взяли участь представники структур, що діяли на терені Польщі, а саме: Микола Винничук «Вир», а також Сергій Мартинюк «Граб».

Ця зустріч була найважливішою з цілого ряду зустрічей до травня і після травня 1945 року.

 -А які саме були пункти цієї угоди? Чому це порозуміння було тривким, хоча ще декілька місяців до цього це не здавалося таким очевидним?

 -Це досить цікаво, бо порозуміння досягнуто на землях, які найбільше потерпали від цього конфлікту, якщо говорити про терени сучасної Польщі. Це сталося під впливом людського чинника і теж місцевої спільноти, української та польської. В справу теж включилися священники. Найбільш відомою постаттю є греко-католицький священник Адам Слюсарчик, який був вікарієм в Люблінці Новому.

У відповідності з цією угодою партизанські відділи, кожної зі сторін, мали припинити будь-яку збройну діяльність, скеровану проти цивільного населення супротивника. Окрім того, визначено сфери впливу на підставі існуючого статусу-кво, який оформився в ході збройного конфлікту в часи німецької окупації. Теж було обумовлено умови співпраці в пропагандистській, військовій й розвідувальній сферах. Також заторкнули й проблему бандитизму, що був справжньою пошестю для обох спільнот. Визначено контактні пункти для подальших переговорів, що мали пройти в Грубешівському, Любачівському й Холмському повітах.

Як я вже згадував, порозуміння від травня 1945 року охопило територію Замойщини і Любачівський повіт, а також Холмський. Згодом, восени 1945 року, внаслідок чергових розмов на Південному Підляшші, в місцевості Тучна, порозуміння теж охопило Південне Підляшшя. Отже, ціла Східна Люблінщина і Любачівський повіт Ряшівщини були охоплені польсько-українським перемир'ям, яке, більшою чи меншою мірою, дотримувалося і фактично тривало до літа 1947 року, до часу саморозпуску структур українського та польського підпілля.

Зрозуміло, що порозуміння польського та українського підпілля, АК/WiN й ОУН-УПА, було чимось небаченим. І, напевно, не пройшло не поміченим для НКВС й органів безпеки комуністичної Польщі. Якщо так, то чи мали місце спроби зірвати це порозуміння шляхом різного роду провокацій, які нам знані в інших випадках?

 -Безсумнівно, зближення поміж поаківським та українським підпіллям не залишилося непоміченим. Мова про поаківське підпілля, бо саме про нього ми можемо тут вести мову, якщо брати польську сторону, позаяк націоналістичне підпілля, такі організації як «Національні збройні сили» чи «Національне військове об'єднання», стояло на позиції продовження боротьби з українцями і відкидало укладення будь-яких порозумінь чи перемир'я.

 Очевидно, що комуністичний апарат, польський і совєтський, менше за все був зацікавлений польсько-українським зближенням, адже воно було не на їхню користь і було спрямоване проти них. Як совєти, так і польські комуністи моніторували всю цю ситуацію і добре знали, що відбувалося. Важко сказати, чи з їхнього боку робилися спроби зірвати це порозуміння. Одне зрозуміло, що вони про нього знали і остерігалися його. І немає сумніву, що вони болісно відчули це порозуміння, хоча б у травні 1946 року, коли відбулася найбільша спільна збройна акція, коли польське та українське підпілля разом захопили містечко Грубешів. Відбувся бій з гарнізоном совєтських внутрішніх військ і також зі силами польської комуністичної безпеки. Було захоплено управління безпеки, де з тюрми звільнено в'язнів, в тому числі українців. Здійснено спробу захопити будинок Комісії до справ переселень і знищити документацію, що стосувалася українського населення, яке в той виселяли в совєтську Україну. Тому це мало серйозний пропагандистський розголос.

 -Гадаю, варто додати, що цей пропагандистський ефект грубешівської операції мав теж міжнародний розголос. Маю на увазі статті, написані кореспондентом газети «Sunday Times» Вільямом Дереком Селбі. Він, власне, відвідав ці терени на початку серпня 1946 року, і зустрічався з представниками WiN та УПА. Це викликало гнів комуністичної влади і висилку британського кореспондента з Польщі.

 -Так, це правда. Це вже мало місце після акції в Грубешові. Літом 1946 року на терені Грубешівського повіту Вільям Дерек Селбі зустрівся як з представниками польського, так і українського підпілля. Написав одну статтю і через неї був вимушений залишити країну. Коли він повернувся до Великобританії, написав звіт про своє перебування в Польщі. Там, серед іншого, були відомості про цю зустріч і взагалі про саме існування в той час антикомуністичного польського і українського підпілля на терені Південно-Східної Польщі. У такий спосіб, ця інформація пішла далі і отримала розголос.

Слід сказати, що терени Південно-Східної Польщі, які українське підпілля називало в своїй номенклатурі і структурі Закерзонським краєм, були вікном у світ. Серед іншого, завдяки порозумінню з польським підпіллям українці намагалися доводити до відома про те, що відбувається в совєтській Україні, в західних областях УРСР. Вони намагалися донести світу про свою боротьбу з совєтським режимом, так само, як і те, що діється з українським населенням на терені Південно-Східної Польщі.

За планом польсько-українського порозуміння, польська сторона мала бути свого роду трансмісійним шлейфом українців у контактах з англосаксами. Спочатку ця інформація мала йти до польського екзильного уряду в Лондоні, а потім через нього мали відбуватися контакти з представниками Великобританії та США. Цього не вдалося досягнути з огляду на те, що в кінцевому підсумку польська сторона не пішла на початок переговорів на найвищому рівні.

Проте, завдяки діяльності українського підпілля на терені Польщі вдалося достукатися до різних дипломатичних представництв, представників західної преси. За допомогою цих каналів вдалося передавати інформацію на Захід про те, що діється на території совєтської України і також Південно-Східної Польщі, в тому числі й про польсько-українські домовленості, про перемир'я і припинення непотрібного кровопролиття.

 

Матеріал підготував Назар Олійник