Повстання Костюшка - від «Варшавської заутрені» до різанини варшавської Праги

Про національно-визвольне повстання Тадеуша Костюшка - останню спробу порятунку І Речі Посполитої

"Різанина Праги" полотно Александра Орловського

Foto: wikipedia/public domain

У польській історії дуже живою є традиція повстань проти чужоземних поневолювачів. Повстаннями пронизані все XIX та ХX століття:  Листопадове повстання 1830 року, Січневе повстання 1863 року, згодом три Сілезькі повстання 1919-21 років, Варшавське постання 1944 року. Продовженням цієї традиції стали виступи в часи комуністичного режиму, апофеозом чого був протестний рух «Солідарність».

Повстання Тадеуша Костюшка, яке почалося 12 березня 1794 року, є національним зривом, що став не лише першим з цілої низки, але й винятковим з огляду на першопланову роль, яку відігравав його ватажок. Про це свідчить сама назва – повстання Костюшка, а не скажімо, Березневе повстання.

Генерал Тадеуш Костюшко за вкрай несприятливих геополітичних і внутрішньополітичних обставин організував і очолив повстання проти Росії та Прусії. Це була відчайдушна спроба врятувати Річ Посполиту, яка вже зазнала двох поділів, а на її чолі стояв слабовольний король Станіслав-Авґуст Понятовський, фаворит цариці Катерини ІІ.

Про ці події і про один з найбільш яскравих епізодів повстання, яким став був виступ у польській столиці у квітні 1794 року, в ефірі Польського Радіо говорив, професор Марьян Марек Дроздовський з Польської Академії Наук.

Вже виривувала Південна Польща. 24 березня 1794 року було зачитано текст присяги на ринковій площі Кракова. Треба пам’ятати, що король і Невтомна Рада під тиском посла Росії у Варшаві Осіпа Ігельстрома видають 2 квітня відозву проти повстання і Костюшка. Це болісний приклад підпорядкування. Польський король засуджує повстання Костюшка і теж саме робить свого роду уряд, уособленням якого була Невтомна Рада. В цій відозві говорилося про нібито «іноземне втручання». Це нагадує нам сучасні часи, коли іноземне втручання є вирішальним для бунту. Тоді це був польський «бунт» за незалежність, а сьогодні це нагадує про іноземне втручання і боротьбу за незалежність України. Нічого не міняється, хоча міняються історичні умови.

Розмах і динамізм збройного виступу в польській столиці був цілковитою несподіванкою для Катерини ІІ, оскільки вона вважала, що Польщу підкорено і її поглинення не становитиме жодних проблем, бо у  поляків вже не має волі до боротьби. Історик відзначає, що також сили сторін у Варшаві на момент виступу були нерівні.

Треба сказати, що проти російського гарнізону, що налічував 8 тисяч солдатів і був зміцнений прусською дивізією, яка налічувала 1,5 тис. дислокувалася на Повонзках, виступив польський гарнізон, який налічував понад 3 тисячі солдатів. Запорукою успіху поляків стала не лише постава польського гарнізону, але й підтримка з боку варшавських низів, тобто не заможних міщан, а челядників, шевців, єврейських ремісників, торгівців. Саме ці люди, які збройно виступили в ніч з 17 на 18 квітня, коли випадав Світлий Четвер, зумовили цей успіх. Символом цих простих варшав’ян є швець Ян Кіліньский, але й були інші лідери.

Слід сказати, що для того, щоб розвинути цей успіх, адже тоді шальки терезів хилилися і в один і другий бік, повстанці змогли прихилити до себе колишнього бургомістра Варшави Ігнаци Закшевського, якого цієї посади позбавила Тарговицька конфедерація, котра є символом зради.

Проте повстанцям вдалося теж залучити Юзефа Вибіцького, а також інших представників заможного міщанства: Вульферс, Готьє, Рафалович. З колишніх конспіраторів приєднався ксьондз Юзеф Меєр, якого вважали радикальним і запальним діячем. Здобуття підтримки і приєднання до повстання цих людей мало величезне для майбутнього повстання.

Так чи інакше, значення цієї переможної битви, яка відбулася у Варшаві 18 квітня, високо оцінив Тадеуш Костюшко.

Самі бої на вулицях столиці характеризувалися завзятістю і жорстокістю. Повстанці не мали пощади для окупаційних військ.

Під час цієї битви загинуло близько 1 тис. поляків. Теж було вбито близько 2 тисяч російських солдатів. І слід сказати, що ставлення тих різників, носильників до російських солдатів було жорстоким. Подекуди говориться, що різанина на варшавській Празі, яка відбулася 4 листопада 1794 року, була помстою. Мається на увазі, що це була помста за приниження і поразку, яка мала місце 18-19 квітня. Гадаю, що в цьому є чимало правди.

Слід сказати, що ми теж взяли в полон 2 тисячі російських солдатів. Російський гарнізон, маючи чисельну перевагу, не витримав випробування, зокрема з огляду на динаміку повстання. Найдовше росіяни трималися в монастирі капуцинів, що на вулиці Мйодова, і довго трималася резиденція посла Росії Ігельстрома. Йому вдалося втекти і знайти прихисток серед прусських військ. Його дії під час повстання неймовірно критично оцінила цариця Катерина.

Професор Дроздовський також підкреслює, що Станіслав-Август на дух не переносив Тадеуша Костюшка з самого початку. Про ставлення короля до повстання і його ватажка свідчить згадана раніше відозва короля і Невтомної Ради від 2 квітня 1794 року. Проте, як підкреслює історик, вже, коли війська Костюшка почали отримувати перемоги над росіянами і їх союзниками прусами, Станіслав-Август Понятовський змінив свою позицію.

 Король не мав довіри до Костюшка. Він вбачав в ньому республіканця, який загрожує конституційній системі. Окрім того, король не вірив в успіх повстання. Проте після переможної битви у Варшаві 17-19 квітня, але також після переможних битв цієї війни, зокрема це битва під Рашином, яка відбулася 10 липня, король змінив свою думку. Станіслав-Авґуст Понятовський зайняв іншу позицію, позаяк побачив, що Тадеуш Костюшко є гарантією його безпеки. І все це незважаючи на те, що після здобуття російського посольство в руки повстанців потрапили документи, в яких йшлося про те, що король, серед іншого, мав дотації посла імператриці Катерини. Але передовсім ці дотації отримував брат короля Міхал Понятовський. Король виправдовувався, що це гроші за королівські села, які були зайняті російським військом.

Тут слід сказати, що не всі офіцери, передовсім ті, пов’язані королівським двором, особливо це стосується офіцерів кадетської академії, не квапилися приєднуватися до повстанців. І тут молодий підпоручник, 17-літній Юзеф Совінський, в майбутньому герой Листопадового повстання, повів за собою людей.

Тут видно крізь призму Совінського, цей зв’язок між повстанням Костюшка та Листопадовим повстанням.

Повстання у Варшаві започаткувало і роздмухало вогонь повстання на землях Речі Посполитої.  Здавалося, що під проводом Тадеуша Костюшка полякам може вдатися неможливе і вони зможуть вистояти перед потугою Російської імперії, але так не сталося. 10 жовтня 1794 року царські війська завдають полякам поразки під Мацєйовицями, а а сам Костюшко поранений потрапляє до неволі.  Згодом падіння Варшави і різанина на Празі. Після поразки повстання, в 1795 році відбувається третій і остаточний поділ Польщі в якому приймає участь Росія і Пруссія.

Професор Марьян Марек Дроздовський підкреслює, що повстання мало значення як спротив чужоземному поневоленню на землях Речі Посполитої. Він звертає увагу на винятковість костюшківської традиції.

Було переможне повстання у Вільні, що вдалося завдяки енергії Якуба Ясіньського. Так, потім була битва під Мацєйовицями. Згодом трагедія варшавської Праги, іншими словами різанини, здійсненої солдатами Суворова.

Натомість прекрасною є костюшківська традиція. Прошу звернути увагу, що її специфіка полягає в тому, що всі політичні течії відкликаються до неї, від правиці і до лівиці. Скажімо, у випадку комуністів під час Другої світової війни була радіостанція імені Тадеуша Костюшка. Це також піхотна дивізія імені Костюшка. Соціліст Адам Прухнів вів мову про костюшкіську демократію.

Знаково, що в Польщі є близько 300 шкіл імені Тадеуша Костюшка. Дуже активно діє Польський фонд Костюшка. Ця традиція дуже жива в США. Вона важлива для захисту національної спадщини.

Костюшкіська традиція вивершується понад іншими традиціями і національними героями.

 

PR1/no