X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Станіслав Лубєнський: У своїй «Книжці про сміття» я хотів звернути увагу на те, що сміття можна розуміти по-різному

29.06.2020 21:11
До вашої уваги інтерв’ю зі Станіславом Лубєнським – україністом, істориком, автором «Книжки про сміття» („Książka o śmieciach”, Warszawa 2020), яка нещодавно вийшла у Польщі. У ній автор ставить питання про сміття у нашому житті в найширшому розумінні
Аудіо
  • Письменник Станіслав Лубєнський розповідає про свою нову книжку - "Книжку про сміття"
       (, 2020)
Обкладинка книжки Станіслава Лубєнського "Книжка про сміття" (Варшава, 2020)Mariana Kril

До вашої уваги інтерв’ю зі Станіславом Лубєнським – україністом, істориком, автором «Книжки про сміття» („Książka o śmieciach”, Warszawa 2020), яка нещодавно вийшла у Польщі. У ній автор ставить питання про сміття у нашому житті в найширшому розумінні.

В анотації до книжки читаємо: «Книжка про сміття» - це колекція есе про сміття, ілюстрована фото автора. Це – літературні есе, що опираються на дослідженнях і розмовах зі спеціалістами. Автор роздумує над тим, чим є сучасне сміття і як воно змінилося протягом віків. Як воно загрожує і що ми можемо з цим зробити? Про сучасну людину, про надлишок, хтивість, егоїзм. Про те, на яку землю ми прийшли та якою її залишимо після себе».

Отож, сортування сміття… Чи взагалі це є позитивна річ у нашому світі, особливо у великому місті? Чи однак якимось чином це виправдовує тих людей, також нас всіх, хто створює це сміття, а потім сортує, надіючись на те, що щось хороше з ним станеться. Що ви про це думаєте? Загалом, про те, що сортується і справді згодом з цим щось хороше відбувається? Як це сформовано у свідомості людей?

- Я з вами трохи згоден. Люди, котрі добре сортують сміття, загалом дуже багато цього сміття створюють. Хоча не завжди. Але це відчуття можна трактувати, що з цим ми робимо якийсь порядок, як якесь самозаспокоєння і виправдання. Але, на мою думку, у нашому світі не вдасться жити так, аби не створювати сміття. Мабуть, треба було б присвятити увесь свій час і постійно займатися тим, аби не створювати сміття, аби це справді робити результативно. Кожен, хто має роботу, не має часу задумуватись над багатьма речами, і так вже є, що живучи, ми створюємо сміття. Так завжди було. Варто лиш пам’ятати, що це сміття звісно ж змінилося протягом років. Мені здається, без сумніву, що сортування має сенс. Адже несортоване сміття має мінімальний шанс, аби отримати якесь друге життя, якесь переродження у ресайклінгу. Загалом, це дуже важливо у випадку упаковок зі штучних матеріалів. Якщо вони дуже забруднені і потрапляють до лінії зі змішаним сміттям, то їхня якість є дуже низькою. Але тепер сортування сміття у Польщі є обов’язковим. Цього року всюди, навіть найменших ґмінах буде запроваджено обов’язок сортування сміття. Не можна буде викидати сміття до одного контейнера. Це буде заборонено. І це буде дуже добре. Врешті-решт, ця патологія, що, якщо платиться трохи більше, то цим взагалі можна не перейматися, буде змінена. Я сподіваюся, що людина задумається над цим, що вона все таки створює це сміття, яким чином це відбувається і це якось вплине на людей.

Ілюстраційне фото Ілюстраційне фото, фото: pxhere.com/CC0 Domena publiczna

Коли ви вперше усвідомили собі, що цього сміття є дуже багато, що ми користуємось певними предметами дуже часто лише один раз, дуже коротко і викидаємо їх. Коли ви усвідомили це? І які відчуття при цьому були?

- Мені здається, що свідомість того, що ми дуже багато створюємо сміття і що це сміття нас оточує, була в мене завжди. Але я ніколи якось не задумувався над тим, що далі відбувається з цим сміттям. Я завжди думав, що цим сміттям хтось там далі займається. Думаю, що так, як у більшості з нас, - моє завдання, відповідальність закінчувались тоді, коли це сміття потрапляло у смітник. Але це трохи змінилося два роки тому. Можливо, тоді збільшилась ця свідомість під впливом різних образів, пов’язаних із забрудненням океану і різного роду апокаліптичних картин, пов’язаних з тим, що це сміття було абсолютно всюди. І я тоді поступово почав думати над тим, що я ніколи не задав собі питання, що так насправді з цим всім відбувається. А такою безпосередньою причиною (їх насправді було дві) було те, що  два роки тому я був на Балтійському морі і там я просто почав збирати сміття на пляжі. Мене дуже здивувало те, що це сміття дуже різноманітне і воно скрізь, і що воно дуже знайоме. Я маю на увазі те, що серед цього сміття не було чогось такого, про що б я не знав, звідки воно взялось. Це – недопалки сигарет, пластикові трубки від гігієнічних паличок, банальні, щоденні предмети. Передусім – одноразові. Мене сильно зачепило те, що більшість тих речей, які ми використовуємо не просто один раз, а користуємось ними всього лише кілька хвилин, а то й менше, вони можуть мати вічне життя. Ці речі переживуть нас, наших дітей і не знати що ще. Все це разом мене почало атакувати. Я почав писати на цю тему фейлетони до журналу «Двотижневик». А потім додатково я мав таку пригоду, що я майже проковтнув пластикову кульку, що була у рибі. І тоді я вже зрозумів, що ця тема – зі мною, я від неї не втечу, що вона мене певним чином вибрала. Я тоді подумав, що я повинен написати про це книжку.

А як відрізняється те сміття, що є у Польщі та в інших країнах, наприклад, європейських чи більш віддалених? Можливо, ви мали нагоду ознайомитися з цим? Чи  це явище схоже у різних країнах і як це сміття відрізняється? Як відрізняється ця свідомість?

- Одна з головних різниць, яку можна простежити на рівні цифр, є те, що поляки, якщо дотримуватись стандартів ЄС, створюють відносно мало сміття. Удвічі більше сміття створюють датчани. Але це не повинно нас заспокоювати і тішити. Адже це питання того, що далі відбувається із цим сміттям. Яка його подальша доля? Крім цього, ми привозимо багато сміття з-за кордону, чого сумним епілогом є те, що щороку відбуваються пожежі на сміттєвих складах. Немає країни, яка би якось дуже добре давала собі раду зі сміттям. Поки що немає якоїсь золотої середини у цьому питанні. І багато країн так званого заходу, тобто чогось, що у нас асоціюється з якоюсь вищою цивілізацією, дає собі раду зі своїм сміттям таким чином, що висилає їх туди, де ці правила із переробки більш м’які. І такою країною, серед інших, є Польща. До нас потрапляє сміття, наприклад, з Великої Британії. Взагалі, в Англії є дуже мало сміттєпереробних заводів, тому вони мусять позбуватися цього сміття. І якось так собі дають з цим раду. Тому, мені здається, що при теперішньому виробництві упаковок не має способу на те, аби все це із сенсом переробляти. Я думаю, що це такі рівні, що не вміщаються в голові. А додаткового цю сировину, яка може вийти з ресайклінгу, виробники не дуже охоче купують, адже вона трохи гірша на вигляд, її важче краще показати в магазині, ці предмети не такі вже й дешевші. Тому ці предмети практично не мають переваг. Значно простіше є створювати новий пластик, який може мати абсолютно чистий, прозорий колір.

Ілюстраційне фото Ілюстраційне фото, фото: pxhere.com/CC0 Domena publiczna

З чого починається освіта про сміття? Про свідомість того, що це таке? З чого вона взагалі повинна починатися і чи взагалі присутня в освітньому дискурсі у Польщі?  

- Думаю, що взагалі не присутня. У своїй «Книжці про сміття» я хотів звернути увагу на те, що сміття можна розуміти по-різному. Не лише те сміття, яке є у нас вдома, яке ми накопичуємо. Але, загалом, що сміттям є все те, що є певним чином надлишком, який створює наша цивілізація. Тому сміттям можемо також назвати гігантське надвиробництво одягу, сміттям також можемо назвати викиди вуглекислого газу до атмосфери, пестициди. Я б хотів, аби люди трохи більше думали про те, що дуже багато аспектів їхнього життя впливає на світ і що той світ, за яким ми наочно спостерігаємо і все більш агресивно, починає змінюватися під впливом нашого впливу на нього і певного тиску, який ми на нього маємо і також на природу. Звісно, немає сумнівів у тому, що моя книжка радше не змінить світу, але я завжди буду задоволений тим, що якщо хтось задасть собі питання перед покупками, чи йому справді щось потрібно, чи варто купувати якісь речі, коли ще не сезон на них, чи завжди варто спокушатися на знижки. Я хочу, аби ми трохи менше бездумно жили і вже це було б цілком добре.

Запрошуємо послухати інтерв’ю у доданому звуковому файлі

Мар’яна Кріль