X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

«Заборонена історія філософів. Нестоїцький роман стоїка»

20.09.2019 18:09
Що би сталося, якби думки, ідеї великих філософів втілилися у життя?
Аудіо
 ,   (). 1509-1511
Рафаель Санті, "Афінська школа" (фрагмент). 1509-1511Wikipedia, Stitched together from vatican.va - Domena publiczna

Сьогодні ми поговоримо про досить незвичайну, у чомусь фантасмагоричну книжку, що, власне, вийшла друком у Польщі. Вона називається «Zakazana historia filozofów. Niestoicka powieść stoika» - «Заборонена історія філософів. Нестоїцький роман стоїка». А може навіть у нашій розмові йтиметься не тільки та стільки про саму книжку, скільки про висновки, які вона може підсунути. Провідна думка тут така: Що би сталося, якби думки, ідеї великих філософів втілилися у життя?

А нашим співрозмовником є автор цієї книжки доктор Томаш Мазур, що називає себе сучасним стоїком:

- Завершуючи її писання, я почав задумуватися над тим, я почав задумуватися, що я, власне, тут зробив. І подумав, що це справді можна пояснити за допомогою певних літературних посилань. Тут є елементи, запозичені зі «Світу Софії». Притому, тут також дуже сильний вплив «Піквікського клубу», а також щось з «Монті-Пайтона». Якщо «Світ Софії» - це така серйозна розповідь, то я хотів, аби тут було більше якоїсь легкості та іронії. Я представляю тут філософію як духовну пригоду, але також як велику приємність та можливість для дуже гумористичного підходу, коли ми, філософи, можемо подивитися на те, що робимо, зі сторони і трохи з цього посміятися.

- Це справді дуже помітний такий собі мета-рівень, що дозволяє запитати: для чого філософія потрібна, про що у ній ідеться? Але у книжці обговорюються також інші способи пізнання світу, наприклад любов або музика, танець і біг. А поруч з ними – філософія, представлена з такої комічної сторони, у формі бурлеску. Що, отже, в ній такого настільки важливого, що про неї, однак, варто вести мову?

-  Я би тут вжив відому метафору про подорож Колумба. На мою думку, жоден філософ, мабуть, не дійшов туди, куди обіцяв, що дійде, та не відкрив нам тих істин, про які обіцяв, що відкриє. Так само, як Колумб. Проте, коли ми вже вирушаємо з ним у подорож, сідаємо до його машини для філософської мандрівки, то потрапляємо до такого місця, якого ми не очікували, і якого він сам, можливо, не очікував також. Тобто, завдяки цьому ми опиняємося в отій Новій Індії і пізнаємо самих себе. І у цій книжці неодноразово з’являється такий мотив, що як мислителі, так і ті, хто їх контролює, всі вони лише згодом розуміють, у чому полягає найбільша цінність того, чим вони займаються. Неначе вона полягає не у головній меті кожної такої справи, а лише в тому, що відбувається при нагоді.

- У чому? Адже, скажімо так, головна теза цієї книжки така, що філософія є Інститутом (з великої літери), існують Інспектори (також з великої літери), і вони їздять у відрядження, аби захищати світ від діяльності філософів, котрі його просто розхитують. І якщо вони щось роблять, то з усією радикальністю, зводячи нас на манівці, а світ пускаючи під укіс. Якось так це виглядає. І, читаючи цю книжку та думаючи про такі чи інші дивацтва філософів можна собі подумати, що такий інститут є не такою вже й поганою ідеєю: їх треба контролювати, бо якщо вони розпережуться, то це вже кінець…

- Мені здається, що в історії, на щастя, така установа, яку я описую у книжці, насправді не з’явилася. Але якби я спробував пояснити, чого метафорою вона є, то це метафора істориків філософії. Бо є філософи, і є історики філософії. Я навчився в університеті, що це геть різна діяльність. Коли я був студентом, то там навчали істориків філософії, а не філософів: їм розповідали про різні доктрини, про контексти, в яких вони виникли. А отже така установа є метафорою історика філософії, який все це упорядковує. І мені здається, що філософи один одного контролюють саме тому, що їх настільки багато, а засобом від філософування є інше філософування. Тут діє принцип рівноваги: якщо ти сидиш у човні і занадто перехилишся уліво, то його треба врівноважити з іншого боку. Завдяки цьому філософський корабель зможе у рівновазі рухатися вперед, а ми, завдяки цьому, можемо його використовувати.

- А в чому, власне, полягає його користь?

- Я багато років думаю про те, що я маю завдяки філософії, що вона дає. На мою думку, вона є просто дзеркалом людини, її розуму. Філософи відкривають якісь її приховані можливості думати про світ і про себе самих так, як може кожен з нас. Причому, вони розвивають ці можливості значно більше і уважніше, ніж більшість з нас. Тому, використовуючи підказки, що вони для нас лишають, ми отримуємо більш точний образ самих себе та можливостей власного розуму. Я так думаю.

- Розмова з бабцею головного героя у цій книжці. Бабця, що хоче звільнити свого онука від цієї страшної професії інспектора, бо, на її думку, той марнує власне життя, і вона каже: це ж божевільні, не займайся ними. На що інспектор відповідає: «Так, бабцю, добре, може це й божевільний, але всі вони такі: ніж глибше та інтенсивніше вони мислять, тим важче їх опанувати і зрозуміти, тим менше вони до всього пасують, а потім і взагалі перестають пасувати. І, отже, з одного боку, це божевілля, а з іншого – найглибша дійсність». Так каже інспектор. А чи може є так, що філософія є не для кожного, а тільки є особливий вид людей, яким вона підходить? Як, наприклад, цей герой, що не має консистенції чи – тут інше літературне посилання – властивостей, як і решта інспекторів. І саме тому їм потрібна філософія, аби у цьому дзеркалі врешті побачити себе самих?

- Цей герой сконструйований так, аби пояснити його імунітет до філософії. Через те, що він не мав консистенції, внутрішньої структури, був такою собі амебою, філософи не могли його піддати деконструкції, бо він за своєю природою вже деконструйований, плинний. І проблема з філософією полягає в тому, що коли ми вже беремося за неї професійно, то вона просто різні речі в нас деконструює. У нашому щоденному функціонуванні ми спираємося на безлічі різноманітних припущень щодо того, що справжнє, а що ні, що взагалі варто у житті робити і навіщо, чим перейматися, а чим ні. І це формує кожен наш день. Натомість, коли ми починаємо читати філософські тексти, раптом виявляється, що все те, що ми якось для себе впорядкували, можна скласти цілковито інакше. І тоді, принаймні на якийсь час, образ світу перед нами розпливається, ми втрачаємо ґрунт під ногами. Філософія може щось таке зробити. Натомість, на питання, чи філософія для кожного, я мав би дві відповіді. Справді, різні люди по-різному реагуватимуть на поглиблену філософську рефлексію, і в багатьох це може викликати коротший чи довший період розгубленості, а також і якихось глибших станів. Гайдеґґер прямо каже, що справжній філософ мусить пережити депресію. І в цьому полягає ризик філософування, я з цим згоджуюся. Проте, з іншого боку, я вважаю, що сучасний світ як води потребує рефлексії – глибокої філософської рефлексії, якоїсь дистанції до нашого оточення. Аби ми не дозволили йому втягнути нас у себе, бо цей світ нас втягує і кидає з одного боку в другий. Тому як люди ми дуже нестабільні. З одного боку, ми живемо в нестабільній аксіологічно (себто ціннісно – ред.) екосистемі. Я маю на увазі те, що існує дуже багато різних культурних норм, котрі через зменшення світу опиняються від нас на відстані витягнутої руки. А з іншого боку є дуже розвинута індустрія зводження і спокушення людей, безрефлексивного ангажування. І мені здається, що філософія є єдиним способом захисту, з одного боку, від загубленості у надмірі норм і цінностей, аби ми вміли все це якось упорядкувати, а, з іншого боку, вона захищає від різноманітних електронних спокус, що виникають перед нами що ні руш. Іншого засобу від цього, аніж глибока філософська рефлексія, я не бачу.

PR3/А.М.