X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

«П’ю, отже існую»

24.01.2020 17:15
Розмова про написаний нещодавно померлим Роджером Скрутоном путівник філософа по винах
Аудіо
Ілюстраційне фотоpxhere.com, Adonyi Gábor - CC0 Public Domain

Сьогодні, може дещо несподівано, ми вирушимо у бік вина. Проте вибір такої теми зумовлений певною обставиною, а саме смертю сера Роджера Скрутона – філософа, британця, консерватора, завзятого курця, ворога телебачення, поціновувача коней, шанувальника Аристотеля і опонента Геґеля, але передусім сьогодні нас цікавитиме те, що він був любителем вина, присвятивши йому одну зі своїх книжок.

Саме цій темі було присвячено розмову, що відбулася в ефірі Другої програми Польського радіо з доктором Кароліною Рихтер з Інституту філософії Варшавського університету, філософкою, письменницею і публіцисткою, що також пише для часопису «Czas wina».

Отже, додаймо для порядку, що серед безлічі своїх книжок, чимало з яких були перекладені на польську, Роджер Скрутон 2008 року видав також книгу «П’ю, отже існую. Путівник філософа по винах» (польський переклад вийшов 2011 року). Тому ми не стільки говоритимемо про його консервативну філософію тощо, а зосередимося на такому досить нетиповому елементі цієї філософії.

Чи ви згодитеся, що те, що Скрутон про вино каже, можна звести до самого лише захоплення?

- У певному сенсі – так, але я захищатиму цю книжку. Я, можливо, не є великим приятелем Роджера Скрутона, якщо йдеться про світогляд – його консерватизм в багатьох аспектах мене до нього знеохочує, а він знаходить також вираз у естетичних поглядах Скрутона, зокрема в тому, що він каже і пише про вино. Але, попри все, я маю до цієї книжки якусь надзвичайну симпатію, бо це, власне, єдиний відомий мені філософ, що таку книжку про вино написав. І взагалі, те, що філософ пише про вино – серйозно чи ні, чи просто захоплюючись і лише додаючи до цього якийсь філософський аналіз – це й так щось дуже оригінальне, нетипове. Якби зробити тут певне спрощення, то західна філософія радше вином і їжею не займалася. І Платон, і Аристотель, яких Скрутон дуже високо цінує, рекомендували би радше стриманість, триматися золотої середини. Скрутон, безперечно, також. Але в їхньому заклику до стриманості була також своєрідна зневага до всього, що пов’язане з тілом. Платон казав, що тіло – це в’язниця душі. Через це до всього, що було пов’язане з їжею та вином, було зверхнє відношення, зневага. І насправді це почало змінюватися досить нещодавно, філософи оцінили і щоденне життя, і тілесність. Але це лише ХІХ-ХХ століття. А так панувала модель філософа, грубо кажучи, як мозку на ніжках, що сидів у своєму кабінеті і навіть не цікавився справами щоденного життя.

- Здається, тут ідеться про дві різні справи. По-перше те, що Скрутон любив випити. «Немає чого приховувати: п’ю щоденно. Я не алкоголік, а радше працеголік, бо вином винагороджую себе за працю». Або він також любив полювання на лисиць або не любив телевізора – все це прояви його ідіосинкразії. Натомість, тим, що може особливо дратувати – є його спроби переконати читача в тому, що вино – це якесь знаряддя праці філософа. Колись він розповів історію, як до нього прийшла приятелька вже із докторським ступенем і каже: річ в собі, Ding an sich, я не можу згодитися з цією концепцією. На що він відповідає: напийся вина, а тоді вже ми зможемо розмовляти про посередній зв’язок у сприйнятті. Чи можлива якась апологія такого підходу?

- Я якось це, власне, відчуваю схоже зі Скрутоном. Мені також після вина легше думати, говорити і дискутувати. Я сподіваюся, що він не писав цього із смертельною серйозністю, бо тут маємо таку собі апологію вина, і за використання всього філософського інструментарію захист погляду, що вино – це найблагородніший з напоїв, і що воно має якийсь зв’язок із філософією, із мисленням. Звісно, це не будь-яке вино, й то вино, що його п’ють у відповідний момент і у відповідному товаристві. Воно, власне, дає якийсь творчий фермент, коли легше думається і ведеться розмова. А наприкінці книжки бачимо перелік комбінацій – що п’ється з чим, тобто яку книжку якого філософа він радить під різні вина. Але також він каже, що пусті розмови були би профанацією в товаристві великих вин та, відповідно, навпаки. Це вимагає відповідного балансу. Все це зумовлене, безперечно, його консерватизмом, елітаризмом (або елітизмом – це поняття самого Скрутона – ред.). Натомість молодь на вулицях Лондона – це простаки без доброго смаку, що свою духовну пустку заливають дешевим пивом або горілкою. Отже, це звучить дуже зверхньо та елітаристськи. Проте він переконаний, що світ важко зносити на тверезу голову. Отже, ми потребуємо якихось залежностей, а найблагороднішою з них, як він у цій книжці обґрунтовує, є вино – воно має глибину. Більше того, Скрутон стверджує, що вино – це напій, що в чомусь схожий із філософією, адже, каже він, ми починаємо цінувати вино лише вже маючи якесь знання. Наприклад він ущипливо розповідає про дегустації всліпу, адже тут не йдеться лише про чуттєвий бік справи. А якщо йому віддавати перевагу, то може статися щось таке, як під час славнозвісної паризької дегустації, коли американці перемогли великі французькі вина.

- Він до американців особливо в’їдливий. Для Скрутона вино – це теруар, й то усвідомлений, внутрішній. І навіть якщо ви його не відчуваєте, він напевно є. Одним словом, схоже на те, що Роджер Скрутон пив етикетки, а не вміст пляшок. Більше того, досить дискусійним чином вина оцінює: розповідає, що дуже корисним досвідом є вирушити до якогось великого винного магазину, де будуть монтґомері крік шардоне і каберне совінйон. Це вина, взяті просто зі сторінок Tortilla Flat Стейнбека. І, що, може, в Америці й немає селянства, але це вино каже все на тему селянського підходу до напою і світу.

- Так, власне, незносний сноб, як би хотілося сказати. Але тут є декілька цікавих мотивів. Бо він розуміє теруар дуже глибоко, надаючи йому майже містичного значення. Коли він, наприклад, пише про Бурґундію, то це пов’язано і з християнством, і з тими великими родами – все це, на його переконання, присутнє у келиху цього вина. Звісно, коли він описує свій шлях до посвячення, то, дещо психологізуючи, ми вже можемо зрозуміти, звідки його снобізм береться – що насправді його перші великі вина були крадькома випиті у багатих знайомих. І він описує своє захоплення та майже магію, що з’являлася після того, як він випивав такий келишок – своєрідна епіфанія. Але на це можна було б подивитися й інакше, як на зародження снобізму. Натомість теруар – як містичний дух регіону, землі, яку Скрутон називає також локальністю. Але не локальністю в її поширеному розумінні, адже й теруар не можна розуміти лише як землі та ґрунту. Це, за його словами, було б профанацією її магії і глибини.

- Але все це є тим, що написане на винній етикетці. В одній з розмов зі Скрутоном, виданій у формі книжки, він представляє апологію сотерну – вина, що сьогодні, може, вже й не модне…

- Тут, зрештою, також – у П’ю, отже існую – є про сотерн. Він дещо по-простацьки пише про те, чому ми п’ємо сотерн. Він вважає, що його треба пити просто так після обіду. Але вже його поєднання з фуа-ґра є для Скрутона ознакою простацтва, бо тоді ми хочемо, щоб було аж надто добре.

- Але чи Роджер Скрутон любив би сотерн, коли б на його етикетці не йшлося про те, що в ньому пливуть Ґаронна й Сірон, і всі ті тумани – про все те, що в ньому є?

- Я маю сумнів. Звісно, він каже, що знає всі ті місця. Правда, в останні роки він вже не їздив до Бурґундії, бо мав несмак через те, що з нею зробили туристи. Але всі ці місця знає та має до них особисте відношення. Не дивлячись, може, на етикетки, але п’ючи келих такого вина, він їх бачить та відчуває – виноградники, виноробів і всю ту історію, що за цим стоїть. Отже його підхід до теруару можна навіть назвати метафізично-містичним. Натомість, якщо йдеться про його поєднання філософії з вином, то він, гадаю, не впадає в якусь помпезність і містицизм, коли говорить про теруар тощо. Підхід, який він тут пропонує, досить цікавий. Він справді каже, що цінування випливає зі знання. З етикетки можна сміятися, але він говорить про глибше знання, лише завдяки якому ми в змозі оцінити те, що п’ємо наосліп. І не лише завдяки самопереконанню, а тому, що тоді сприйняття більш повне, ніж коли під час дегустації ми налаштовані лише на смаки та аромати. Але окрім цього Скрутон стверджує, що і філософія, і енологія здаються непрактичними та відірваними від життя сферами. Хоча і філософи, і знавці вин здаються такими людьми, що збираються в братства, до лав яких потрапити непросто. Але це неправда. Натомість саме непрактичність становить цінність обох цих сфер, єднаючи їх між собою.

Dwójka/А.М.