X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Помер Анджей Валіцький

22.08.2020 19:21
Про одного з засновників Варшавської школи історії ідеї нам розповів доктор Міхал Кацпшак з Польського трансгуманістичного товариства
Аудіо
  • Про померлого 20 серпня Анджея Валіцького, одного з засновників Варшавської школи історії ідеї, нам розповів доктор Міхал Кацпшак з Польського трансгуманістичного товариства
  (  2013 )
Анджей Валіцький (архівне фото 2013 року)PAP/Andrzej Rybczyński

20 серпня у віці 90 років у Варшаві помер один з засновників Варшавської школи історії ідеї професор Анджей Валіцький, пов’язаний у різні роки з Лудзьким та Варшавським університетами, Інститутом філософії та соціології Польської академії наук, а також із низкою важливих університетів Австралії та США.

З проханням розповісти про нього я звернувся до доктора Міхала Кацпшака з Польського трансгуманістичного товариства.

- Анджей Валіцький був видатним польським вченим, котрого, як ти сам звернув на це увагу, пов’язують з Варшавською школою історії ідеї – з певною думкою, концепцією, адже це не була школа як така, тільки інтелектуальна формація, що єднала філософію з історичною рефлексією. Певною мірою, для Анджея Валіцького такий вибір визначався його біографією, оскільки він був був сином історика Міхала Валіцького, пов’язаного з діяльністю Армії Крайової. Тому він був змушений вибрати таку, а не іншу спеціальність в університеті, й зацікавився російською філологією, що була для нього єдиним можливим напрямком з огляду на такі біографічні асоціації. Це були 50-ті роки, часи сталінізму, коли він входив до наукового життя. І тому згодом тут, у Варшавському університеті, він познайомився з Владиславом Татаркєвичем, з яким інтелектуально був дуже близький. А також зустрів тут Броніслава Бачка, Лешека Колаковського – філософів, пов’язаних з Варшавською школою історії ідеї. Поєднуючи філософську рефлексію з історичною, вони виходили з припущення, що кожна ідея має тло і джерело у певній історичній ситуації, й лише у зв’язку з нею можна цю ідею аналізувати. Анджей Валіцький стверджував, що він був першим, хто торував цей шлях, й лише згодом був Лєшек Колаковський з монографією Релігійна свідомість і церковна єдність (пол. Świadomość religijna i więź kościelna). Тому, можливо, Анджеєві Валіцькому тут слід віддати пальму першості.

- А також напевно він був останнім представником Варшавської школи історії ідеї. Ти назвав ті важливі фігури, з якими він був пов’язаний. Тут, можливо, варто було б згадати також, що, безперечно, він – як і кожен мислитель – сам був вписаний у певну формацію, певні обставини, ідейний контекст. І важливим фактором такого контексту було те, що одним з вчителів Валіцького був Тадеуш Котарбінський, представник Львівсько-Варшавської логіко-філософської школи, себто, на перший погляд, досить відмінної інтелектуальної формації, ніж та, до якої належали Валіцький, Колаковський, Бачко тощо. Чи, однак, можна і варто шукати тут якоїсь спадкоємності?

- На мою думку, однозначно так. І сам Анджей Валіцький, зрештою, про це казав. В сенсі історії ідеї Котарбінський, безперечно, пов’язаний з Львівсько-Варшавською школою, тобто школою аналітичною, передусім пов’язаною з логікою, аналітикою мови. Тому, можливо, це дещо інакша перспектива, проте, з іншого боку, Валіцький підкреслював, що вбачав в обох напрямках багато спільного. Й не лише йдеться, звісно, про те, що ці мислителі часто були пов’язані з Варшавським університетом. І я теж це так бачу – вона й моєму серцю дуже близька: варто сказати, що керівником моєї докторської дисертації був Януш Добішевський, який, своєю чергою, вважається учнем Валіцького. Отже, Варшавська школа історія ідеї – це все та сама філософська традиція. Проте вона, на мою думку, містить в собі також і аналітичні елементи, повагу до чітких, точних формулювань, ясності висловлень, а також уникає якихось постмодерністських неясностей. Тому Анджей Валіцький тут радше підкреслював близькість з Котарбінським і Львівсько-Варшавською школою, ніж можливі різниці.

- Якщо йдеться про саму історію школи історії ідеї, а також біографії її засновників, то можна сказати, що їхні підходи до філософії та, власне, історії ідеї з часом поступово змінювалися, відвертаючись від того, чим займалися на початку, себто від марксизму. Те саме діється і з Колаковським, і з Бачком, і з Шацьким, і з Валіцьким, а також і з Помяном. Колаковський критикує марксизм у одному зі своїх найважливіших творів – у Головних напрямках марксизму (пол. Główne nurty marksizmu), Валіцький пише твори, присвячені, зокрема, джерелам російського та польського марксизмів. Майже всі також швидко опиняються також за кордоном, в еміграції. Зрештою, Валіцький також впродовж якогось часу пов’язаний і з Університетом в Канберрі в Австралії, і з Університетом Нотр Дейм у США. Розкажи, будь ласка, про цю трансформацію його мислення.

- Я, власне, хотів підкреслити, що на думку самого Валіцького, а також і дослідників його творчості (це вже досить велика група), він, на відміну від, скажімо, Колаковського, не мусив ставати якимсь завзятим антимарксистом, бо насправді не був марксистом тоді, коли ним треба було бути. Він займався марксистською філософією і Марксом, але так, що не мусив цього згодом стидатися. Він, наприклад, підкреслював різницю між російськістю і совєтизмом, і в цьому сенсі, якщо аналізував Маркса, він напевно не був марксистом-леніністом, тобто в совєтському стилі, ані навіть в енґельсівському. Він радше звертався до оригінального Маркса, піддаючи його порядному інтелектуальному аналізу, що, власне, не втратив актуальності. Одна з його головних праць – це Марксизм і стрибок до царства свободи. Історія комуністичної утопії (пол. Marksizm i skok do królestwa wolności. Dzieje komunistycznej utopii), це 1996 рік. І він, по суті, зберігає вірність своїм початковим концепціям, коли розглядає марксизм я своєрідну втечу від лібералізму. А не забуваймо, що Маркс жив у XIX столітті й сучасний йому лібералізм був агресивним, хижим, дегуманізуючим. Такий лібералізм, котрий казав, що ти можеш робити, що хочеш, і бути, ким хочеш, але заразом нав’язував пута економічного примусу, був, на переконання Маркса, неправдивою пропозицією свободи. Натомість істинна свобода існуватиме лише тоді, коли людина не підлягатиме економічному примусу. Безперечно, це мало й негативний бік, що виражався, наприклад, у колективізмі, зведенні всіх виключно до ролі представників людського виду. Адже в цьому насправді полягав цей проект, що намагався дати якийсь рецепт вирішення проблем XIX століття. Але варто також підкреслити, що Валіцький до кінця залишається також критичний до чистого лібералізму, особливо лібералізму 90-х років у Польщі, що також часто не рахувався з суб’єктністю людей. Отже, в цьому сенсі він залишився вірним такій інтерпретації напевно не ленінського, не совєтського, а чистого Маркса (хоча, звісно, я усвідомлюю ризикованість цього формулювання).

- Натомість марксизм XIX століття, що виходить супроти тогочасного ж лібералізму, стає для Валіцького своєрідним ключем до чергової теми, що впродовж всіх років залишається своєрідною константою в його філософії. Тобто мова про російську філософію і насамперед про присутній в ній месіанський мотив.

- Він займався цим, аналізуючи, зрештою, не лише російську, але й польську філософію, вбачаючи в них чимало спільних мотивів, зокрема месіанізм. Валіцький посилався на Віссаріона Бєлінського, якого дуже любив. Але також – хоч Бєлінський був західником – ми маємо у Валіцького посилання на традицію слов’янофілів, видатним дослідником котрої він був. Зрештою, його головний твір – У колі консервативної утопії (пол. W kręgu konserwatywnej utopii. Struktura i przemiany rosyjskiego słowianofilstwa). Адже дослідження слов’янофільської традиції чудово вписувалося у підхід Варшавської школи історії ідеї, оскільки, на думку Валіцького та багатьох інших дослідників, російська, так само як і польська філософія набувають свого значення саме в історичному контексті, саме тоді виявляються цікавими. Варто підкреслити, що Валіцький був видатним знавцем російськості (а не совєтизму), і його найвідоміша в світі книжка, opus magnum, тобто Російська філософія і суспільна думка. Від Просвітництва до марксизму (пол. Rosyjska filozofia i myśl społeczna. Od Oświecenia do marksizmu), є, власне, результатом дослідження російської думки. А найліпші розділи в ній присвячені слов’янофілам, цій винятковій традиції в російській думці в її зв’язку з релігійною перспективою, тобто, зокрема, коли вона посилається на Отців церкви і православної думки. Валіцький був винятково компетентним дослідником цього напрямку.

Антон Марчинський